5. Розмітка тексту знаками партитури

Навіть досвідчений оратор, не кажучи вже про початківця, стикається з потребою певної графічної підготовки написаного тексту: виділити найважливіші місця чи такі, що залишають простір для неточного витлумачення тощо. Для цього використовуються знаки партитури, які допомагають зафіксувати наголошене слово, правильну інтонацію, паузи та інше.

Знаки партитури за місцем їх розташування в тексті поділяють на три групи: рядкові, надрядкові, підрядкові.

Рядкові знаки:

1. Фразові паузи: | коротка (на один рахунок); || на два рахунки (раз, два); ||| на три рахунки (раз, два, три).

2. Дужки ромбічні <>, якими варто позначати вставні речення або слова.

3. Дужки квадратні [] вживаються, якщо варто додати слово (слова), що допомогло б утримати непевний зміст речення, знайти потрібну інтонацію.

4. Лапки „”, в які беруть слова, що вимовляються з інтонацією іронії.

Надрядкові знаки:

5. Знак наголосу. Якщо для вас якісь слова в тексті нові і ви не знаєте, де правильно поставити наголос, подивіться у словник і позначте наголос на письмі.

6. Підвищення тону. Цей знак використовується для інтонування і означає незавершеність вислову, питання, непевність, використовується в окличних реченнях, при звертанні тощо.

7. Пониження тону. Пониження тону використовується для позначення інтонації, що знаменує завершення вислову чи певної частини його.

8. Злам інтонації. Використовується при зламі інтонаційного малюнка (від підвищення до пониження чи навпаки).

Підрядкові знаки:

9. Логічний наголос _________. Логічний наголос не можна плутати з наголосом граматичним: це знак партитури, що виділяє семантичний центр фрази (слово або групу слів). На відміну від граматичного наголосу, він може змінюватися залежно від мети, яку хоче досягти оратор. Зазвичай місце логічного наголосу підказує контекст.

10. Уповільнення темпу_ _ __ __. Цей прийом використовується для того, щоб зафіксувати увагу на слові (словах), що для промовця є ключовими.

11. Прискорення темпу. Використовується для позначення вторинності, додаткового характеру інформації (вставні речення або слова тощо).

12. Легато. Використовується для позначення злиття слів у вимові, якщо вони вимовляються як одне ціле. Знак свідчить, що пауза тут непотрібна.

6. Тренування

Тим, хто тільки-но прагне стати оратором, необхідно потренуватися у проголошенні промови вдома, перш ніж виходити з нею до аудиторії. Можна проголошувати вголос чи „про себе”. Це допоможе вам визначити час звучання промови, орієнтуючись приблизно на 100−120 слів на хвилину (саме такий темп найсприятливіший для аудиторії). Дуже зручними помічниками тут виступають відеомагнітофон, магнітофон чи дзеркало. З їх допомогою ви можете оцінити себе ніби „збоку”, розробити систему жестів, попрацювати над виразом обличчя тощо.

Структура професійної публічної промови

Зачин (поява оратора, його поведінка, перші слова звернення до слухачів мають створити позитивний образ промовця і спонукати присутніх до слухання виступу). Зачин має заінтригувати (використання етикетних формул, можна почати з парадоксу, дивини).

Вступ покликаний психологічно підготувати слухачів до суті промови і ввести їх у процес сприйняття її змісту (повідомлення теми, перелік і характеристика проблеми; визначення актуальності і суспільної значимості).

Можна розпочати з цитування чужої мудрості, крилатого вислову, з відомого афоризму. Цікаво й ефектно розпочати з того, що хвилює на даний момент суспільство. Можна також розпочати виступ з цитування якихось цифрових даних, документів.

У вступі необхідно:

- зацікавити, створити необхідний настрій;

- повідомити тему, описати цільову настанову;

- наголосити на специфіці теми, її актуальності.

В основній частині висвітлюється основний зміст промови. Для цього використовують факти, логічні докази, аргументацію, наводять різні теоретичні положення, аналізують приклади.

Основна частина передбачає:

виклад матеріалу (розповідь, опис, роздум), доказ (логічне доведення чогось через пояснення, приклади, досліди, ілюстрації), спростування (доказ від протилежного, протиставлення змісту існуючому твердженню).

У висновках необхідно підсумувати сказане, узагальнити думку; підсилити зацікавленість предметом промови; закріпити враження від промови.