Європейський університет
Контрольна робота
З дисципліни «Планування і організація діяльності підприємства »
Виконав студент групи
Заочної форми навчання
Бабіченко О.М.
Житомир 2012
Зміст
1.Система планів підприємства………………………………………………..3
2 Стратегічні плани підприємства, їх характеристика………………………8
Список використаної літератури……………………………………………..25
1.Система планів підприємства
Техніко-економічне планування передбачає розробку цілісної системи показників розвитку техніки і економіки підприємства в їх єдності і взаємозалежності як за місцем, так і за часом дії. У ході даного етапу планування обгрунтовуються оптимальні обсяги виробництва на основі врахування взаємодії попиту і пропозиції на продукцію та послуги, вибираються необхідні виробничі ресурси і встановлюються раціональні норми їх використання, визначаються кінцеві фінансово-економічні показники і т.п.
Оперативно-виробниче планування є наслідком техніко-економічного і являє собою його подальші розвиток і завершення. На даному етапі встановлюються поточні виробничі завдання окремим цехом, ділянкою і робочим місцем, здійснюються різноманітні організаційно-управлінські впливу з метою коригування процесу виробництва.
Система планів на підприємстві може бути систематизована за такими основними класифікаційними ознаками як:
1 ) за змістом слід виділити: техніко-економічні, оперативно-виробничі, організаційно-технічні, соціально-трудові, постачальницько-збутові, фінансові, бізнес-планування, стратегічне, програмне та інші;
2) за рівнем управління в залежності від числа лінійних ланок на підприємстві розрізняють такі види, як корпоративне і заводське - на найвищому рівні управління. На середньому рівні застосовується цехова система планування, на нижньому - виробнича, яка охоплює ділянки, бригади і робоче місце;
3) за методами обгрунтування знаходять застосування системи ринкового, індикативного та адміністративного або централізованого планування ;
4) за часом охоплення планування буває короткочасним або поточним (один рік, квартал, декада чи тиждень), середньостроковим в межах (1-3 років) і довгостроковим чи перспективним (від 3 до 10 років);
5) за сферою застосування планування підрозділяється на міжцехових, внутрішньоцехових, бригадне й індивідуальне;
6) за стадіями розробок планування буває попередніми, на етапі якого розробляються проекти планів, і остаточною;
7) за ступенем точності планування буває уточненими і укрупненими. Точність планів в основному залежить від застосовуваних методів, нормативних матеріалів, термінів планування і від рівня кваліфікації розробників планів;
8) за типами цілей планування може бути оперативним, тактичним, стратегічним і нормативним.
Тактичне планування полягає в обгрунтуванні завдань і засобів, необхідних для досягнення заздалегідь встановлених або традиційних цілей (наприклад, завоювати лідерство на ринку збуту продукції).
Стратегічне планування включає вибір і обгрунтування засобів , завдань і цілей для досягнення заданих або поточних для підприємства результатів.
Нормативне планування вимагає відкритого і обгрунтованого вибору засобів, завдань, цілей та ідеалів. Воно не має встановлених меж або фіксованого горизонту. У такому плануванні вирішальну роль грає правильний вибір ідеалу або місії підприємства.
У зарубіжній науці та практиці в плануванні майбутнього корпорації прийнято виділяти чотири основних види орієнтації або технології складання планів.
За класифікацією Р. Л. Акоффа, планування буває реактивним, інактивні, преактівним та інтерактивним.
Реактивне планування базується на аналізі попереднього досвіду та історії розвитку виробництва і найчастіше спирається на старі організаційні форми і традиції, що склалися. Таке планування розглядає виробничі проблеми окремо, а не як відповідну систему, і тому не враховує взаємодію цілого і його окремих частин. Крім того, воно грунтується на помилковому уявленні, що якщо позбавитися від непотрібного, то вийде потрібний результат. Це планування починає менеджер нижчої ланки з переліку того, що потрібно передбачити для майбутніх змін. Потім розробляється проект відшукання та усунення причини недоліків, проводиться оцінка витрат і результатів по кожному проекту і встановлюються потрібні пріоритети. Далі відбирається проект, що передбачає зазвичай витрачання великих ресурсів, ніж потрібно в реальних умовах. Відібраний проект плану передається безпосередньому керівнику, який після своєї коригування направляє його на наступний рівень управління. Передача проекту продовжується до тих пір, поки зведені плани не досягають вищого рівня управління, де відбувається остаточний вибір варіанта, який знаменує завершення аналітичного процесу розробки внутрішньофірмового плану. Реактивний планування, орієнтоване на минуле, дуже часто призводить до витіснення продуктів і послуг цих корпорацій не тільки із зовнішнього, але і внутрішнього ринку, оскільки інші фірми краще планують і освоюють конкурентоспроможну продукцію.
Інактивні планування орієнтується на існуючий стан підприємства і не передбачає як повернення до колишнього стану, так і просування вперед. Його основними цілями є виживання і стабільність виробництва. Свій стиль, традиції і правила інактивні організації цінують вище, ніж економічність чи ефективність планово-виробничої діяльності. Краще за всіх існують ті підприємства з інактивні стилем управління, у яких виживання не залежить від продуктивності праці. Багато прикладів інактивні планування можна знайти на державних підприємствах, в адміністративних установах, бюджетних організаціях, а також у відділах обслуговування і функціональних службах різних підприємств (фірм). Інактивні планування, орієнтоване на сьогодення, не сприяє економічному зростанню та розвитку вітчизняних підприємств.
Преактівное планування спрямовано на здійснення безперервних змін у різних сферах діяльності підприємств (фірм). У своєму прагненні до кращого преактівісти спираються на всі досягнення науки і техніки, широко застосовують експеримент і прогнозування, але мало використовують накопичений досвід. Таке планування складається з прогнозування майбутнього та підготовки до нього і здійснюється на підприємствах «зверху вниз». Починається воно з прогнозування зовнішніх умов, потім формулюються найважливіші цілі підприємства і його стратегія як цілісна програма їх досягнення. Основні труднощі преактівного планування випливає з того факту, що чим далі в майбутнє проникає прогноз, тим більше ймовірна помилка. Тому ефективна підготовка можлива в кращому випадку для відносно близького майбутнього. Отже, преактівное планування, засноване на прогнозах, може бути ефективним лише для відносно короткого періоду.
Інтерактивне планування полягає в проектуванні бажаного майбутнього і вишукуванні шляхів його побудови. Таке планування тому швидше за зосереджується на підвищенні результативності з часом, його мета максимізувати свою здатність навчатися й адаптуватися або розвиватися. Прискорення соціально-економічних змін робить навчання і адаптацію ключовими моментами інтерактивного планування. Жодну проблему як для економіки чи суспільства в цілому, так і для окремого підприємства (фірми) не можна вирішити назавжди або надовго, і тому в міру прискорення змін період дії планово-управлінських рішень скорочується. Більш того, рішення однієї проблеми створює нові, іноді і більш важкі, ніж вирішені. Прогрес економічної науки, наприклад, визначається в рівній мірі переходом як від простих до складних проблем, так і від складних рішень до простих. Інтерактивне планування, орієнтоване на взаємодію минулого, сьогодення і майбутнього, спрямоване на підвищення рівня індивідуального, організаційного та суспільного розвитку підприємства та всієї країни і покращення якості життя людей.
Зміст ринкового планування на підприємствах визначається такими взаємопов'язаними зовнішніми і внутрішніми чинниками, як споживачі та постачальники, об'єкт і система показників, методи і технологія складання планів і т.п.
Будь планування як процес практичної діяльності включає зазвичай кілька етапів або стадій, основне призначення яких полягає в наступному:
формулювання складу майбутніх планових проблем, визначення системи очікуваних небезпек або передбачуваних можливостей розвитку підприємства або фірми;
обгрунтування висунутих стратегій, цілей і завдань, які планує здійснити підприємство в майбутній період, проектування бажаного майбутнього організації;
планування основних засобів досягнення поставлених цілей і завдань, вибір або створення необхідних коштів для наближення до бажаного майбутнього;
визначення потреби ресурсів, планування обсягів і структури необхідних ресурсів і термінів їх надходження;
проектування впровадження розроблених планів і контроль за їх виконанням.
Наведений порядок планування широко поширений на американських фірмах. На вітчизняних підприємствах також застосовується подібна технологія планування, яка містить три основні етапи практичної діяльності:
1) складання планів, прийняття рішень про майбутні метою організації та засоби їх досягнення;
2) організація виконання планових рішень, оцінка реальних показників діяльності підприємства;
3) контроль і аналіз кінцевих результатів, коректування фактичних показників і вдосконалення діяльності підприємства.
Правильний вибір виду, змісту та технології внутрігосподарського планування на російських підприємствах має істотне значення не тільки для обгрунтування цілей і планів, але й підвищення ефективності виробництва та якості вироблених товарів і послуг, виходу на зовнішній ринок.