Абсолюти́зм (від лат. absolutus — необмежений, самодержавство, абсолютна монархія) — форма правління державою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.
Авторитари́зм (лат. autoritas — повна влада) — режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. Роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Характерною рисою є зведення нанівецьмісцевого самоврядування, застосування репресій і терору. Крайня форма авторитаризму — тоталітаризм.
Агра́рне суспі́льство — поняття, що характеризує доіндустріальну стадію розвитку суспільства від виникнення продуктивного господарства до промислового перевороту, промислової революції. Синоніми аграрного суспільства — «традиційне суспільство» та «селянське суспільство». Поняття почало активно вживатися у 1950—60-ті роки внаслідок поширення концепції індустріального суспільства.
Агре́сія (від лат. aggressio — напад) — поняття міжнародного права, яке означає протиправне, пряме чи опосередковане, застосування збройної сили однією державою проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави.
Поняття агресії включає як обов'язкового ознаку першості або ініціативи (застосування яким або державою озброєної сили першим).
Озброєний напад однієї держави на іншу вважається міжнародним злочином проти світу і безпеки людства. Поняття агресії включає ознака ініціативи, означає застосування якою-небудь державою сили першим. Здійснювані в порядку самооборони, хоч би і із застосуванням озброєної сили, дії держави, що піддалася нападу, не можуть вважатися актом агресії, так само як колективні дії держав, що робляться відповідно до Статуту ООН для підтримки або відновлення міжнародного миру і безпеки.
Адміністративно-територіа́льний у́стрій (державний устрій):
1) Спосіб територіальної організації держави, який характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами, виявляється в особливостях правового статусу адміністративних одиниць та розподілу владних повноважень між центральними і місцевими органами влади
Адміністрáція — це:
«державна адміністрація» у значенні певних органів державного управління. Розрізняють — А. центральну (Президент, Кабінет Міністрів, інші центральні відомства) та місцеву (решта органів державного управління);
із запровадженням інституту президентства створено апарат при Президентові України, який має назву «Адміністрація Президента України». Крім того, деякий час в Україні функціонували державні адміністрації окремих адміністративно-територіальних одиниць, які очолювали представникиПрезидента України на місцях;
найпоширеніше визначення органу управління підприємств, установ і організацій.
Ана́рхія — (від грец. αναρχία — безвладдя) — суспільний або політичний стан відсутності влади. Ідея анархії знаходить своє втілення поперше в політичній філософії, де Анархізм ратує за подібний соціальний устрій.
Слово анархія також часто вживається в сенсі повного хаосу і безпорядку, безладдя. Теоретики та прихильники Анархізму вважають анархію політичним устрієм, в якому індивіди вільно співпрацюють як рівні.
Антисеміти́зм — одна з форм національної та релігійної нетолерантності, що виражається у ворожому ставленні до семітів; ідеологія та політика, спрямовані на обмеження або позбавлення семітських народів[1] громадських та інших прав.
Апартеї́д — офіційна політика расової дискримінації, сегрегації та гноблення, яку впродовж1948—1991 рр. проводили правлячі кола Південно-Африканської Республіки проти місцевого чорношкірого населення, а також переселенців з Азії.
Аристократія (від грецького αριστοκρατία (aristokratíа), ἀριστεύς — найкращий і κρατεῖν — правити, тобто влада найкращих) — форма державного ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті.
Архети́п (грец. άρχή (arche) — початок і грец. τυπος (typos) — тип, образ; прототип, проформа) — прообраз, початковий образ, ідея, первісна форма для наступних утворень. Це поняття, що походить від традиції платонізму і грає головну роль у «аналітичній психології», розробленої Юнґом, що вплинула на сучасну культурологію. У філософії Платона під архетипом розумівся осяжний розумом зразок, «ейдос», у схоластів — природний образ, відбитий у розумі, в Августина Блаженного — споконвічний образ, що лежить в основі людського пізнання.
Баланс політичних сил - (фр. вalance - ваги) - система показників, які характеризують співвідношення або зрівноважування політичних сил у швидко мінливій політичнім житті суспільства і держави. Оскільки політичні сили різноманітні, многоуровневы, діють на вертикальному й горизонтальному зрізі політичних відносин і т.п., те виявити конкретну систему показників їх взаємин надзвичайно важко. На виявлення балансу і його фіксації виявляють безпосередній і опосередкований вплив безліч факторів об'єктивного й суб'єктивного характеру. А тому що політика є найбільш рухливою, динамічною, суперечливою областю людських взаємин і видів діяльності, то баланс політичних сил може швидко змінюватися, детерминируясь як внутрішніми, так і зовнішньополітичними обставинами й факторами. Тому зіставляти й виявляти механізми протиставлення можна тільки умовно, щодо даної конкретно-політичної ситуації.
Національна безпека — захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам [1].
Біхевіори́зм (від англ. behavior — «поведінка») — один з напрямів психології, що зводить поведінку людей до механічних, машиноподібних актів у відповідь на зовнішні подразнення.
Буферна держава — країна, що лежить між двома конкуруючими або потенційно ворожими (у військовому або геополітичному сенсі) Великими державами, що розмежовує їх і забезпечує таким чином відсутність спільних кордонів і контакту ворожих один одному армій. Часто використовуються протиборчими державами для створення «санітарних кордонів».
Бюрокрáтія (від фр. bureau — бюро, канцелярія та грец. κράτος — влада, панування) — адміністративна система організації, що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости яких утворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами і обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність.
Васалітет(від фр. vassalité, лат. vassus — слуга) — система взаємовідносин всередині панівного класу феодального суспільства, при якій один феодал (васал) визнавав над собою зверхність більшого, могутнішого феодала (сеньйора), даючи йому клятву на вірність в обмін на покровительство і захист. Васалітет, як правило, був пов'язаний з наданням васалові земельного наділу (феоду) у тимчасове або спадкове володіння. Васалітет виник у Західній Європі 8—9 ст., значно поширився і існував до 13—14 ст. Закріплюючи феодальну ієрархію, васалітет в умовах феодальної роздробленості був формою політичної організації класу феодалів для панування над залежним селянством.
Великодержа́вний шовіні́зм — різновид націоналізму, ідеологія і політика керівництва пануючих націй у багатонаціональних державах, спрямовані на пригнічення і поневолення інших націй. Великодержавний шовінізм проявляється насамперед у політиці колоніалізму і неоколоніалізму, в насадженні розбрату між народами, цькуванні пригноблених національностей, у расизмі.
Вестернізація (англ. Westernisation, Westernization) — процес переходу особи, групи осіб чи суспільства вцілому від власної традиційної системи цінностей до системи цінностей Західної цивілізації, які базуються на диктатурі закону, домінуванні індивідуального над колективним, приматіприватної власності над общинною та прав людини над її обов'язками.
Ве́то — заборона, яка накладається одним органом державної влади (главою держави) на рішення іншого державного органу. В сучасних державах право вето, як правило, надається главі держави щодо законів, які приймає парламент.
Ви́бори — передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом голосуванняформуються представницькі органи державної влади та місцевого управління (самоврядування).
Ви́борча систе́ма — сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними.
Викона́вча вла́да— одна з трьох гілок державної влади відповідно до принципу поділу влади. Розробляє і втілює державну політику, спрямовану на забезпечення виконання законів, та керує сферами суспільного життя. Має можливість самостійно приймати рішення, необхідні для виконання цих завдань, проте є підзвітною законодавчій гілці влади. За дотриманням чинного законодавства, в тому числі і органами виконавчої влади, слідкує судова влада.
Війна́ — складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням протиріч між державами, народами, національними і соціальними групами з переходом до застосування засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їх збройними силами. Це специфічна форма вияву соціальних відносин, у якій домінує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі сфери суспільного життя.
Влада — слово, що використовується в українській мові для назви кількох різних але взаємопов'язаних понять: Право та можливість керувати, розпоряджатися чимось або кимось. Політичне панування, політичний устрій. Керівні державні органи, уряд чи особи, що мають урядові повноваження.
Волюнтар́изм (лат. voluntas — воля) — течія в психології і філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основі психіки і буття в цілому. Теорія, згідно з якою воля є першоосновою і творцем дійсності, основним фактором у психічному житті людини всупереч розумові; соціально-політична діяльність, яка, нехтуючи об'єктивними законами історичного розвитку, керується суб'єктивними бажаннями й довільними рішеннями осіб, які її здійснюють.
Гасло (йому. Losung), 1) заклик, що виражає в короткій формі керівну ідею, завдання, вимогу. 2) За старих часів — умовне секретне слово, що уживалося при сторожовій охороні військ, пароль.
Гегемо́нія (грец. ηγεμονία — провід, керівництво) — провідна роль якоїсь держави, міста у відносинах з іншими (наприклад, Афін чиСпарти серед грецьких міст); — або ж провідна роль якоїсь верстви населення в управлінні державою (скажімо, аристократії).
Геноци́д — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними,етнічними, расовими або релігійними мотивами. До таких дій відносяться:
-
а) вбивство членів цієї групи; b) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи; c) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи; d) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи; е) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.
Геополітика ( від грец.γη — земля + πολιτική - мистецтво управління державою ) - політологічна концепція, що вбачає у політицізасадничу, визначальну роль географічних факторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, клімат, кількість населення.
Геостра́тегия (географическая стратегия) — политическая наука, определяющая средства и методы для достижения геополитической цели государства или группы государств-союзников — сохранении и увеличении мощи государства или союза государств, а в неблагоприятных условиях кризиса — миниманизации ущерба и восстановлении первоначального докризисного состояния.
Герб (пол. herb від нім. Erbe — спадщина) — емблема, усталений відповідно до законівгеральдики відмітний символічний знак (зображення) що належить державі, населеному пункту, дворянському роду або окремій особі тощо.
Глобаліза́ція (англ. globalization) — перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї Землі, Земної кулі.
Громадянське суспільство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).
Громадя́нство — формально зафіксований правовий статус людини, зв'язок людини (фізичної особи) з певною державою, належність до цієї держави. Громадянство передбачає певну сукупність взаємних політичних, соціальних та ін. прав та обов'язків. Громадянство — це структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст людини і держави, взаємовідносин з державою та суспільства.
Гро́ші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку деякі національні гроші виконують функції світових.
Группа Давления
- представляют собой внешние по отношению к власти организованные группы, не стремящиеся к овладению властью и ограничивающиеся воздействием на нее.
Де-фа́кто (лат. de facto «на ділі», «фактично») — латинський вираз. Зазвичай використовується як антонім латинського терміну де-юре в законодавчій, управлінській і технічній (відносно стандартів) сферах, коли в звичайну практику вводяться елементи без відповідної офіційної підтримки. Наприклад, при розборі правової ситуації «де-юре» означає вимоги закону, тоді як de facto говорить про те, що відбувається насправді (будь це законно або незаконно).
Де-ю́ре (лат. de iure, de jure — «юридично», «по праву») — латинський вираз. Зазвичай використовується як антонім латинського терміну «де-факто».
Терміни «де-юре» і «де-факто» використовуються замість «в принципі» і «на практиці» відповідно, при описі політичної ситуації. Правило може існувати де-факто, наприклад, коли люди підкоряються досягнутій угоді у відсутності закону, що зобов'язує їх це робити. Існує також процес відміни застарілого законів (англ. desuetude), вживаний, коли практика, що працює де-факто, замінює прийнятий де-юре закон. З другого боку, практика може існувати де-юре і при цьому не визнаватися громадянами правового простору країни.
Девальва́ція (від лат. de — префікса, що означає рух униз, та лат. valeo — маю значення) — офіційне зменшення золотого вмісту грошової одиниці чи зниження курсу національної валюти щодо золота, срібла, певної іноземної валюти. У сучасних умовах термін застосовується для ситуацій значного зниження курсу національної валюти відносно «твердих» валют (зазвичай, щодо долара США, євро, SDR). Девальвація розглядається як інструмент центральних банків з управління національною валютою, протилежний ревальвації.
Демаго́гія (грец. δημαγωγία — дослівно «веду народ») — маніпуляція інформацією, спекулятивне спотворення фактів, свідоме використання у корисливих цілях неправдивих, нереальних для практичного втілення обіцянок.
Демокра́тія (з грец. δῆμος + κράτος = народ + влада = «влада народу») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьомууправління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).
Держа́ва — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду[1]; суб’єкт політики, ядрополітичної системи.
Державний кордон — лінія і уявна вертикальна поверхня, що проходить через цю лінію, визначає межі державної території, — суходолу, вод, надр, повітряного простору — тобто межі розповсюдження державного суверенітету.
Держа́вний переворо́т (заколот) — насильницька та неконституційна зміна влади в державі, збройний виступ ворожих сил проти державної влади, організований у результаті таємної змови. Державний заколот, як правило являє собою зміну правлячих еліт або верхніх ешелонів влади в країні. Такого роду зміна влади здійснюється невеликою групою людей, частіше всього військовими і не має підтримки більшості населення. Державний заколот може здійснюватися під керівництвом однієї або декількох політичних партій, нездатних отримати владу іншим, демократичним шляхом (тобто через вибори). Прикладом державного заколоту є т. з. Жовтнева Революція 1917 р. в Росії.
Деспотизм, також деспотія — необмежена монархія, відзначається повним свавіллямвлади, безправ'ям підданих.
Диплома́тія — засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач; офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях по здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, його установ і громадян за кордоном.
Дисидент (лат. dissidens - відступник) - людина, політичні погляди якої істотно розходяться з офіційно встановленими в країні, де він живе; політичний інакодумець. Часто це призводить до гонінь, репресій і переслідувань його з боку влади. В католицьких державах у середньовіччі особи, яких вважали відступниками від католицтва; з часів Реформації - християни, що не дотримувалися пануючого в даній державі віросповідання (католицького чи протестантського). В СРСР з кінця 50-х до середини 80-х - учасники опозиційного руху; виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в неросійських республіках - за національні права, власну державність; найвідоміші: в Росії - О. Солженіцин, А. Сахаров, В. Буковський, Ю. Орлов, А. Щаранський, в Україні: Л. Лук'яненко, В. Чорновіл, П. Григоренко, М. Руденко, В. Стус; існували підпільні групи (Укр. робітничо-селянська спілка, Укр. національний фронт), відкрито діяла Укр. Гельсінська група (з 1976); д. жорстоко переслідували (вбивства при загадкових обставинах, ув'язнення у тюрмах і таборах, в тому числі суворого режиму, заслання, примусове лікування у психіатричних закладах, створення атмосфери психологічного терору та позбавлення можливості працювати.
алітаризм – (фр. égalitarisme, від фр. égalité — рівність) — концепція, що пропонує створення суспільства з рівними можливостями з управління і доступу до матеріальних благ всім його членам. Протилежність елітаризму.
Експансія — розширення сфери панування, впливу, поширення чого-небудь за початкові межі (територіальна, економічна і політична експансія). Прагнення держави до захоплення нових територій, колоній, ринків збуту в інших країнах.
Екстериторіальність - у міжнародному праві - привілеї, що надаються главам іноземних держав, іноземним дипломатичним представникам.
Електора́т — сукупність громадян, яким надано право брати участь у виборах певного органу, політичної партії чи конкретної особи. Прихильники політичної партії, які голосують за висунутих нею кандидатів на виборах. В організаційно неоформлених партіях відсутнє членство. За таких вважаються виборці, що голосують за партію на виборах, тобто її електорат.
Ембарго (від ісп. embargo) — це:
Наклад державою заборони на ввіз з інших держав чи вивіз із держави золота, іноземної валюти, окремих товарів, зброї та і
Заборона державної влади заходу в свої порти іноземних кораблів або їх виходу.
Часткове або повне припинення торгівлі з деякими країнами по рішенню ООН або іншої міждержавної організації в якості репресивної міри до даної держави за порушення Уставу ООН або інших недобрих дій.
ЕМІСАР - (лат. — посланець) — особа, яка направляється держ. чи недерж. установою в ін. країну з дорученням, що має не-офіц. чи напівофіц., іноді конфіденційний і навіть таємний характер. На відміну від інституту спец, місій (незважаючи на деякі спільні зовн. ознаки) діяльність Е. не врегульована міжнар. правом. Його статус і функції зумовлюються факт, перебігом подій і важко піддаються узагальненню через їх надзв. різноманітність. Щоправда, це явище притаманне й спец, місіям, але в цілому вони відрізняються від Е. тим, що мають офіц., представницький характер, хоч главою спец, місії може бути будь-яка уповноважена на це особа, в т. ч. та, що не займає якоїсь офіц.
Етнос (грец. ἔθνος — народ) — група людей, об'єднаних спільними ознаками: об'єктивними або суб'єктивними. Різні напрямки в етнології включають в ці ознаки походження, мову, культуру, територію проживання, самосвідомість і інш.
Євразійство — напрямок російської суспільно-філософської думки, споріднений з давнішим московським слов'янофільством. Виникло в 20-ті роки ХХ-го століття, після Першої Світової війни й більшовицької революції в середовищі російської еміграції в Західній Європі.
Зако́н (англ. law, англ. principle, нім. Gesetz n) — нормативно-правовий акт, що регулює найбільш значущі, найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил (норм); встановлене законодавчим органом (парламентом) загальнообов’язкове (для усіх громадян) правило, яке має найвищу юридичну силу. Закони обов'язкові до виконання протягом визначеного часу, на визначеній території та у відношенні до конкретного кола осіб, організацій та інших суб'єктів права. Законода́вча вла́да — одна з трьох незалежних складових державної влади, поряд з виконавчою та судовою владами. Законодавча влада це — делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, що має виключне право ухвалювати закони. Законодавча влада відповідає за обговорення і проголошення законів, а також за перевірку роботи виконавчої та судової гілок влади.
Партія зелених України — це партія, заснована 30 вересня 1990 року в Києві групою активістів Всеукраїнської екологічної асоціації "Зелений світ". Зареєстрована у 1991 році. Ідентичність — одне із базових понять філософії, воно видається настільки очевидним, що його можна пояснити хіба синонімом: «сказати х та y ідентичні, все одно що сказати вони одна і та ж річ. Все ідентичне само із собою і ні з чим іншим». Ідеоло́гія (грец. ιδεολογία, від Ιδεα — прообраз, ідея, і λογος — слово, розум, вчення, буквально вчення про ідеї) — організована сукупність ідей у формі міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій тощо. Ізоляціонізм — напрям в офіційній зовнішній політиці, в основу якого покладено ідею невтручання у збройні конфлікти за межами певної держави. Імідж (англ. image, від лат. imago, imitari — «імітувати») — штучна імітація або подання зовнішньої форми будь-якого об'єкта, особливо особи.[1] Імпе́рія (від лат. imperium — «наказ, верховна влада, управління, держава»[1]) — велика монархічна держава, на чолі якої стоїтьімператор або імператриця[2]. Також велика імперіалістична держава, яка має колонії[2]. У переносному значенні — велика фінансова або промислова монополія[2]. Історична форма державного утворення, що включає в себе силоміць приєднані (підкорені) інші народи та території[Джерело?]. Імпі́чмент (англ. impeachment) — в конституціях деяких держав процедура притягнення до суду парламенту вищих посадових осіб держави. Результатом імпічменту, як правило є дострокове припинення повноваженьпрезидента або іншого посадовця і усунення його з посади. При імпічменті голови держави таке рішення приймається конституційною більшістю парламенту. Різні країни окремо визначають процедуру імпічменту відповідно до власного законодавства. У демократичних державах імпічмент є одним з елементів контролю над владою країни і необхідний для збереження стабільності суспільного і конституційного ладу. Імпічмент є також засобом недопущення авторитаризму і механізмом гарантування національної безпеки. Інавгура́ція (від лат. inauguro — посвячення до посади) — церемонія вступу на посаду глави держави або на високий духовний сан. «Інавгурація» є словом давньоримського походження, коли чиновників (правителів, суддів, магістрів) посвячували на їхні посади авгури, трактуючи волю богів. Індустріа́льне суспі́льство — суспільство, в якому закінчено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур; етап розвитку суспільства, коли основна маса населення зайнята на заводах і фабриках (в індустрії).
Політи́чні інститу́ти — сукупність суб'єктів, які беруть участь у політичному житті суспільства (органи державного правління, законодавчі,судові органи, політичні партії, рухи, фронти тощо). Інтернаціоналізм (від лат. inter — «між» и natio — «народ», «нація») — політичний рух, який виступає за розширення політичної, економічної та культурної співпраці між країнами для теоретичного блага всіх. Прикладами такої міжнаціональної співпраці є Організація Об'єднаних Націй, Європейський союз, Європейський суд з прав людини, міжурядові договори та інститути, угоди про вільну торгівлю; United States of Аmerica сама по-собі є прикладом економічного та політичного співробітництва в країні між державами(стейтами).
Інформаційне суспільство (англ. Information society) — теоретична концепція постіндустріального суспільства, історична фаза можливого еволюційного розвитку цивілізації, в якій інформація і знання продукуються в єдиному інформаційному просторі. Головними продуктами виробництва інформаційного суспільства мають стати інформація і знання. Істе́блішмент (від англ. Establishment) — владні, правлячі круги, політична еліта.
Прошарки суспільства, що мають привілейоване положення і є опорою даного суспільного устрою.
Високий рівень прибутків, стійке становище в суспільстві, достаток; [1]
Кабіне́т міні́стрів — найвищий орган виконавчої влади уряду, що найчастіше складається з міністрів. Капіталі́зм — раціоналізоване, ефективне виробництво товарів, що супроводжується гонитвою за прибутком і засноване на приватній власності та індивідуальних підприємницьких зусиллях[1]. Кворум (лат. quorum praesentia sufficit — яких присутність достатня) — встановлене законом, статутом організації або регламентом число учасників зборів (засідання), необхідне для визнання даних зборів правомочним приймати рішення з питань його порядку денного. Клан — «родова громада, рід (спочатку в кельтських племен)» — запозичення з ірландської мови (очевидно, через посередництво англ.clan); ірл. clann (давньоірл. cland «рослина; нащадки») «нащадки, діти», походить від лат. planta «пагін».[1] Соціальний клас — широка верства суспільства, що має певний спільний економічний, культурний, чи політичний статус; великі групи людей, чия позиція в суспільстві визначається через їх економічний (господарський) стан. Поняття клас - є одним з центральних всуспільствознавства в XIX-ХХ ст..
Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності. Кондомініум(лат. con — разом і dominium — володіння) — співволодіння, спільне володіння.
спільне володіння і управління однією і тією ж територією двома або більше державами.
спільне володіння єдиним об'єктом, найчастіше будинком, але також і іншим нерухомим майном.
Коло́нія (лат. colonia — поселення) — поселення громадян поза межами своєї країни; територія чи країна, що позбавлена незалежності та знаходиться під владою іншої держави (метрополії).
Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на ідеї спільногомайна, суспільства загальної рівності та свободи[1].
Консервати́зм (фр. conservatisme, від лат. conservo — «охороняю», «зберігаю») — визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті. Для консерватизму характерні прихильність до існуючих та установлених соціальних систем і норм, «скептичне» сприйняття ідей рівності людей, неприйняття революцій та радикальних реформ, обстоювання еволюційного органічного, максимально повільного розвитку. Теорія змови (від англ. conspiracy theory, також відома як конспірологічна теорія) — теорія, котра намагається пояснити певну подію (зазвичай політичну, суспільну або історичну) швидше таємним планом групи впливових людей або організацій, аніж відкритою діяльністю чи природними причинами. Констит́уція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільствата громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію. Консул — назва посад, а також титул, в античні часи, у Середньовіччі та в Новій історії.
Конфедерація — союз держав, кожний член якого зберігає незалежність, має власні органи державної влади та управління, але водночас створює спеціальні органи для координації діяльності в певних, чітко визначених сферах (насамперед військовій, рідше зовнішньополітичній, економічній та інших сферах).
Політичний конфлікт — зіткнення, протиборство різних соціально-політичних сил, суб'єктів політики в їх прагненні реалізувати свої інтереси і цілі. Конце́сія — договір про передачу природних багатств, підприємств, інших господарських об'єктів, що належать державі чи місцевим органам влади, в тимчасову експлуатацію іншим державам, іноземним фірмам, приватним особам. Кооптація (лат. cooptatio — додаткове обрання) — введення до складу виборного органу нових членів або кандидатів власним рішенням даного органу без проведення додаткових виборів. Кооптація може надалі затверджуватися на загальних зборах відповідної організації, якщо того вимагають її установчі документи. Корупція (від лат. corrumpere — псувати) — протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів. Космополіти́зм (від давньогрецької κοσμοπολίτης — космополіт, громадянин світу) — ідеологія світового громадянства, яка надає пріоритетне значення загальнолюдським цінностям і другорядне — національним проблемам. КРЕАТУРА (от латинского creatura - создание, творение), ставленник влиятельного лица, послушный исполнитель воли своего покровителя. Політи́чна культу́ра — сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії з політичною владою. Політична культура охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян.
Культ особи (лат. — поклоніння, шанування) — безмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка займає найвище становище в ієрархії політ, чи реліг. влади, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера. Теоретичною основою культу особи є волюнтаристський, погляд на історію, згідно з яким її хід визначається не об'єктивними законами, а волею видатних людей, переважно вождів (див. Вождизм). Найчастіше культ особи притаманний тоталітарним і авторитарним державам. Іноді його елементи простежуються і в дем. країнах (у Франції в період правління Шарля де Голя). Передумови культу особи політичних керівників на соціально-психологічному рівні починаються з їх сакралізації, обожнювання влади. Найдавніші початки його — в ідолопоклонстві первісних релігійних вірувань та культів. Суб'єктивною передумовою культу особи є також патріархальне сприйняття глави держави як «батька» однієї великої сім'ї, визнання держави із жорсткою ієрархічною, побудовою суспільства єдиною моделлю.
Легіти́мність (від лат. legitimus - законний) — це морально-психологічне сприйняття влади громадянами[Джерело?], визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися. У вузькому розумінні легітимною визнається законна влада, утворена згідно із процедурою, передбаченою законами.
Лібералізм (фр. libéralisme) — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисомсуспільства та економічного ладу. Зародився як ідеологія буржуазії у 17 ст. і остаточно оформився як ідейна доктрина до середини 19 сторіччя.[1]
Лобі́зм (англ. lobbyism) — скоординована практика обстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того або іншого рішення. Лобізм також передбачає діяльність зацікавлених осіб, яка сприяє ухваленню органами влади тих або інших рішень, з використанням формальних і неформальних відносин в органах влади. Передусім йдеться про захист інтересів не якоїсь окремої компанії, а цілої галузі. Іноді асоціюється з корупцією і нелегальними методами впливу на прийняття рішень урядовими структурами, хоча лобізм не обов'язково передбачає підкуп державних працівників. Представники зацікавлених груп називаються лобістами, а їх групи лобі.
Лояльность — верность действующим законам, постановлениям органов власти (иногда только формальная, внешняя).
Лояльность — корректное, благонадежное отношение к кому-либо или чему-либо.
Лояльность — безусловные: положительное отношение и эмоциональная привязанность, являющиеся определяющими факторами при принятии любых решений, касающихся объекта лояльности.
Лю́мпени (люмпен-пролетаріат, лумпен-пролетаріат, нім. Lumpen-proletariat, від нім. Lumpen — «лахміття») — декласовані й деморалізовані верстви населення, які опинилися на «дні» суспільства й нездатні до самостійного організованого руху, хоча висувають завищені соціальні вимоги й претензії. Мажорита́рна ви́борча систе́ма — порядок визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат, який одержав на виборах більшість (абсолютну чи відносну) голосів виборців.
Макиавелли́зм — термин в политологии, обозначающий государственную политику, основанную на культе грубой силы, пренебрежении нормами морали и тому подобном.[1]; «для упрочения государства допустимы любые средства — насилие, убийство,обман, предательство»[2]. Термин произведён от имени итальянского мыслителя Никколо Макиавелли, и связывается с идеями, изложенными им в его книге «Государь». В бытовом употреблении соответствует понятиям коварство, вероломство[1], приобретая (если характеризуемый субъект и цели воздействия вне сферы государственной политики) переносное значение. В дальнейшем этот стереотип поведения был исследован в психологии как феномен, и термин был использован как совокупное обозначение соответствующих личностных характеристик, уже вне связи с политикой.
Маніпулювання - навмисні або добровільні дії, спрямовані на оману або зловживання довірою (шахрайство) у відношенні учасників ринку цінних паперів, шляхом встановлення контролю за цінами або здійснення штучного впливу на вартість цінних паперів.
Феномен нахождения индивида или социальной группы на гране двух общностей, как бы между двумя культурами, связанный с социальными перемещениями, называется маргинальностью(позднелат. marginalis - находящийся на краю). Часто маргинализация индивида возникает в результате горизонтальной мобильности, прежде всего при миграциях. Попав из привычной среды в новую, человек не способен отказаться от прежних установок, ценностей, образцов поведения и долгое время (а может и всегда) не может освоить новые. Характерные черты маргинала: беспокойство, эгоцентричность, агрессия, честолюбие, чувствительность.
Ма́сова свідо́мість — один із видів суспільної свідомості, конкретна форма її реалізації.
Функціонує як на груповому, так і на індивідуальному рівні. Характеризується збігом у певний момент і за певних умов основних компонентів свідомості великої кількості різних суспільних груп. У М.с. дістають відображення знання, уявлення, норми, цінності, які поділяють маси і які вироблені в процесі спілкування, спільного сприйняття соціально-політичних реалій, інформації тощо.
Менталіте́т — (від лат. mental - розум, розумовий), те саме що Ментальність - система переконань, уявлень і поглядів індивідууму або суспільної групи, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь. Ключовими словами в визначенні менталітету є картина світу, набір духовних цінностей, не завжди усвідомлена система життєвих координат та підсвідомих стереотипів. Найчастіше слово вживається в контексті саме соціальної спільності (нація, народ, етнос).
Месіанство
Вчення про пришестя на землю рятівника - Месії, що виконує волю Божу. Вчення про особливу, дуже важливу роль певного народу в історії людства.
Місце́ве самоврядува́ння - право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.
Міф (грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання, альтернативна форма міт) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. (див. Міфологія). Філософія, яка крім своєї популярності, є помилковою.
Мона́рхія (від грец. Μοναρχία — єдиновладдя, єдинодержавність, самодержав'я) — форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі — спадкоємному монархові.
Мораторій (від латів.(латинський) moratorius — що уповільнює, відстрочує) — відстрочення виконання зобов'язань, що встановлюєтьсяурядом на певний термін або до закінчення яких-небудь надзвичайних подій (наприклад, війни, стихійних лих). Поширюється на всі зобов'язання (загальний М.) або лише на деяких їх види, або на окремі категорії боржників.
Наддержава — держава з колосальною політичною, економічною і військовою (обов'язково включаючи стратегічну ядерну зброю в сучасному світі) перевагою над більшістю інших держав (у тому числі над іншими великими державами та ядерними державами).
Насе́лення, питомий український термін - лю́дність [1] [2] [3] [4] [5] [6] — сукупність людей, що постійно живуть у межах якоїсь конкретно вказаної території (районі, місті, області, частини країни,країні, континенту чи всієї земної кулі, тощо). Наука яка вивчає розмір, структури, динаміку руху і розвиток населення зветься — демографія
Націоналі́зм (фр. nationalisme) — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як вищої форми суспільної єдності і її первинності в державотворчому процесі. Відрізняється різноманіттям течій, деякі з них суперечать одне одній. Як політичний рух, націоналізм прагне до відстоювання інтересів національної спільноти у відносинах з державною владою.
Націонал-соціалізм, скорочено нацизм (нім. Nationalsozialismus) — ідеологія, доктрина, політичний режим, що ґрунтується на расизмі, шовінізмі, антигуманізмі та тоталітаризмі. Нацизм дотримується ідей про зверхність «вищої», «панівної» раси над іншими, «неповноцінними» націями і расами (доктрина «надлюдини» і «недолюдини»); верховенстві нації і держави над особистістю. У більш вузькому сенсі — ідеологія та практика нацистської партії і нацистської Німеччини, унікальний різновид фашизму, який включає біологічний расизм та антисемітизм.
Національна безпека — захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам [1].
Національний інтерес, інтереси (англ. national interest, нім. Staatsräson, фр. raison d'état) - система цілей і завдань зовнішньої політики держави. Згідно з ученням школи політичного реалізму, національні інтереси є причиною міжнародних відносин як таких.
На́ція (лат. natio — плем'я, народ) — полісемантичне (багатозначне) поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існує два основних значення терміну[1]:
Нейтраліте́т (нім. Neutralität, від лат. neuter ні той, ні інший), — юридичний і політичний статус держави, яка зобов'язується не брати участі у війні між іншими державами, а в мирний час відмова від участі у військових блоках
Неоконсервати́зм (від грец. νεος — новий і лат. conservo — зберігаю, охороняю) — сучасна політична течія, що пристосовує традиційніцінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (наприклад: «рейганоміка», «тетчеризм»).
Непоти́зм (від лат. nepos— «родинне» або nepotis — «внук», «племінник») — надання родичам або знайомим посад незалежно від їхніх професійних здібностей. Різновидфаворитизму. Інша назва — кумівство. Походить від практики роздачі римськими папамиприбуткових посад, вищих церковних звань чи земель близьким родичам. Був поширений у XV — XVI століттях.
Номенклату́ра (від лат. nomenclatura — перелік, список) -
Сукупність назв продукції, що виробляється, напр., Н. кабелів, тросів, грохотів, сит, доліт, електродвигунів, центрифуг, фільтрів, конвеєрів, екс-каваторів тощо.
Сукупність прийнятих для наукового вжитку назв, термінів, що застосовуються в тій чи іншій галузі знання.
Перелік рахунків, що їх відкриває бухгалтерія.
Перелік документів, напр., номенклатура карт — система позначень окремих аркушів багатоаркушних карт.
Систематизований перелік найменувань справ із зазначенням строків зберігання.
Працівники, призначені чи затверджені вищими органами на якісь посади.
Панівний клас радянського суспільства, партійно-державне керівництво.
звідси -
Олігархі́я (грец. ὀλιγαρχία(oligarchia), від дав.-гр. ὀλίγον(oligon) «небагато», та дав.-гр.ἀρχή(arche) «влада» — влада небагатьох) — політичний режим, за яким влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, зактритій та тісно згуртованій групі осіб (наприклад — військових, великих власників, фінансистів тощо).
Омбудсмен, рідко Омбудсман (від швед. ombudsman «представник») — посадова особа, на яку покладаються функції контролю за дотриманням законних прав та інтересів громадян в діяльності органів виконавчої влади і посадових осіб. Офіційні назви посади в різних країнах розрізняються. На сучасному етапі посада омбудсмена існує в понад 100 країнах світу.
Опози́ція — протиставлення одних поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що виступає врозріз з думкою більшості або з панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший спосіб вирішення проблем.
Опортунізм (від англ. opportunity - можливість, нагода) — політичний курс, який характеризується пристосуванством, безпринципністю, запопадливістю, зрадою інтересів певної політичної сили чи ідеології.