72. Відповідно до Порядку забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації і формування відповідного державного замовлення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2006 N 1652, формування державного замовлення на виготовлення, поставку і ремонт технічних та інших засобів реабілітації за рахунок коштів державного бюджету здійснюється у порядку, встановленому законодавством, на підставі даних Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних, Головного управління соціального захисту населення Київської і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міських держадміністрацій. З огляду на викладене, для забезпечення засобами пересування, спеціальними засобами для самообслуговування, догляду, орієнтування, спілкування та обміну інформацією інвалід, дитина-інвалід чи їх законний представник звертаються до місцевого органу праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації їх проживання та подають наступні документи:
- заяву про забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації за формою, що затверджується Мінпраці;
- копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера;
- паспорт або свідоцтво про народження (для осіб віком до 16 років);
- довідку про реєстрацію місця проживання;
- висновок МСЕК про встановлення інвалідності (для дітей-інвалідів - висновок ЛКК);
- індивідуальну програму реабілітації (для інваліда та дитини-інваліда);
- висновок ЛКК для забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації (для інших осіб);
- копію пенсійного посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії;
- копію посвідчення, яке підтверджує статус особи, що має право на пільги відповідно до законодавства.
Якщо звертається законний представник інваліда чи іншої особи, він подає разом із зазначеними документами свій паспорт та документ, що підтверджує його повноваження законного представника.
Реалізація гарантій та прав громадян на соціальний захист згідно з Конституцією України, шляхом отримання громадянином засобів пересування та реабілітації. Орган, що надає послугу – Департамент праці та соціального захисту населення.
71. Забезпечення інвалідів протезно-ортопедичними виробами та засобами реабілітації Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації і формування відповідного державного замовлення, переліку таких засобів” визначає механізм забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації. Інваліди та діти-інваліди забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації. Зазначеними засобами (крім засобів для пересування) забезпечуються також діти віком до 18 років з вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату. Ветерани військової служби, ветерани органів внутрішніх справ і ветерани державної пожежної охорони забезпечуються протезно-ортопедичними виробами і спеціальними засобами для самообслуговування та догляду, які є обов'язковими для застосування у разі забезпечення протезними виробами. Жінки після мастектомії забезпечуються протезами молочних залоз, ліфами, компресійними рукавами. Особи похилого віку забезпечуються протезами верхніх та нижніх кінцівок і спеціальними засобами для самообслуговування та догляду, які є обов'язковими для застосування у разі забезпечення протезними виробами. Особи, інвалідність яких пов'язана з трудовим каліцтвом, що настало внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а ті з них, що не підлягають забезпеченню технічними та іншими засобами реабілітації за рахунок коштів Фонду, забезпечуються такими засобами згідно з цим Порядком на підставі довідки територіального відділення Фонду про відмову у забезпеченні зазначеними засобами. Облік інвалідів та інших осіб, які мають право на безоплатне забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації ведуть органи праці та соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконкому міської, районної у місті ради за місцем реєстрації проживання осіб. Для взяття на облік до місцевого органу праці та соціального захисту населення подається заява, заповнена інвалідом та іншою особою або їх законним представником за формою, що затверджується Мінпраці. Разом із заявою про взяття на облік пред'являються такі документи інваліда чи іншої особи: - паспорт або свідоцтво про народження (для осіб віком до 16 років); - висновок МСЕК про встановлення інвалідності для інвалідів (для дітей-інвалідів - висновок ЛКК) у разі, коли ----особа вперше звертається до місцевих органів праці та соціального захисту населення або змінюється група і причина інвалідності; - індивідуальна програма реабілітації (для інваліда та дитини-інваліда) або висновок ЛКК щодо забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації; - посвідчення про взяття на облік (для бездомних громадян); - довідка про присвоєння ідентифікаційного номера для осіб, які досягли 18-річного віку (за наявності номера). Особам, які через релігійні переконання відмовилися від присвоєння ідентифікаційного номера, необхідно пред'явити паспорт з позначкою про наявність права здійснювати платежі без нього; довідка про реєстрацію місця проживання для дітей-інвалідів, дітей віком до 16 років та осіб, паспорти яких не містять відомостей про реєстрацію місця проживання (крім бездомних громадян); посвідчення, яке підтверджує статус особи, що має право на пільги відповідно до законодавства (для ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і ветеранів державної пожежної охорони). Визначення статусу, соціальний захист інвалідів, ветеранів війни та праці , гарантовані права та пільги визначаються Законами України: „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” ”Про соціальний захист дітей війни” ”Про жертви нацистських переслідувань” „Про реабілітацію інвалідів в Україні” „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” Забезпечення інвалідів автомобілями на пільгових умовах Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 „Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями” інваліди забезпечуються автомобілями за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем та протипоказань до керування ним. Незалежно від наявності медичних показань для забезпечення автомобілем забезпечуються автотранспортом: - інваліди І та ІІ групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв’язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї; - інваліди війни І групи по зору або без обох рук; - інваліди з куксами обох ніг і рук. |
70. Кожен має право на охорону здоров’я. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм (стаття 49 Конституції України).
Санаторно-курортне лікування один із видів лікувально-профілактичної допомоги, пов’язаної з використанням природних лікувальних факторів (мінеральні води, лікувальні грязі, сприятливий клімат тощо). Основні типи лікувально-профілактичних закладів - санаторії та санаторії-профілакторії.
Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами. Відповідно до цього Закону, інваліди за наявності медичних показань мають право на безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками. Порядок та умови забезпечення інвалідів санаторно-курортними путівками визначає Кабінет Міністрів України.
Так, постановою Кабінетом Міністрів України від 22 лютого 2006 р. N 187 затверджено Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян органами праці та соціального захисту населення, яким передбачено, що органи праці та соціального захисту населення забезпечують за рахунок коштів державного бюджету безплатними путівками до санаторно-курортних закладів, зокрема:
інвалідів усіх категорій за рахунок коштів, передбачених Мінпраці;
осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та осіб, зазначених у статті 62 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам;
Слід зазначити, що для отримання путівок, інваліди повинні за зареєстрованим місцем проживання перебувати на обліку в органах праці та соціального захисту населення для санаторно-курортного лікування.
Органи праці та соціального захисту населення на загальних підставах у порядку черговості в міру надходження путівок можуть забезпечувати путівками осіб, інвалідність яких пов’язана з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, що потребують лікування супутніх захворювань відповідно до медичних рекомендацій.
Взяття на облік таких осіб для забезпечення путівкою проводиться на підставі довідки, виданої Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань про те, що інвалід не одержував у ньому санаторно-курортної путівки.
Організація санаторно-курортного лікування потерпілих здійснюється за рахунок коштів Фонду. Санаторно-курортні путівки придбаваються виконавчою дирекцією Фонду та видаються потерпілим робочими органами виконавчої дирекції Фонду.
Для взяття на облік для отримання путівки інваліди (або уповноважені ними особи) подають до робочих органів такі документи:
заяву за встановленою формою;
висновок МСЕК про потребу потерпілого в санаторно-курортному лікуванні;
медичну довідку лікувальної установи за формою N 070/о.
Заява на отримання путівки реєструється в журналі обліку. Датою взяття на облік потерпілого для отримання путівки вважається дата подання заяви.
Списки осіб, які мають право на санаторно-курортне лікування за іншими актами чинного законодавства, двічі на рік письмово звіряються з установами та організаціями, до компетенції яких належить забезпечення осіб санаторно-курортним лікуванням.
Інваліди, забезпечуються путівками для санаторно-курортного лікування періодично згідно з рішенням МСЕК, а саме:
інваліди I групи щороку;
інваліди II групи один раз на два роки;
інваліди III групи один раз на три роки.
Термін перебування за путівкою для інвалідів з наслідками травм, захворюваннями хребта та спинного мозку в спеціалізованих санаторно-курортних закладах становить 45 діб. Термін перебування може бути скорочений до 24 діб за письмовою заявою інваліда (враховуючи вік потерпілого, характер та складність захворювання тощо).
Термін перебування за путівкою для інших категорій інвалідів становить 24 доби. Залежно від лікувально-діагностичних можливостей санаторно-курортного закладу, курсу та методик лікування, з урахуванням стану потерпілого (характер та складність захворювання, вік тощо) термін перебування за путівкою може зменшуватись до 18 діб.
Забезпечення санаторно-курортними путівками інвалідів з числа осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2000 р. N 800, якою затверджено Положення про організацію оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Щорічне оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, організовують МНС, органи, визначені Радою міністрів Автономної Республіки Крим, підрозділи місцевих держадміністрацій, до компетенції яких віднесені питання соціального захисту населення, постраждалого від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, разом з органами охорони здоров’я, освіти, соціального захисту населення, за участю органів місцевого самоврядування та громадських організацій, на підставі результатів щорічного медичного обстеження (диспансеризації).
69. Соціальна адаптація — пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними). Адаптація пов'язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе і своїх соціальних зв'язків. Вона відіграє вирішальну роль в соціалізації особистості. Порушенням адаптації вважають асоціальну поведінку, маргінальність, алкоголізм, наркоманію. Виділяють такі компоненти соціальної адаптації: соціально-побутова, економічна, комунікативна, регулятивна і самореалізація.
Соціальна реабілітація — комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, здоров'ї, дієздатності. Цей процес націлений не тільки на відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, але і самого соціального середовища, що зазнало негативних змін внаслідок соціальних причин. Принципи соціальної реабілітації: етапність, диференційованість, комплексність, наступність, послідовність, безперервність у вжитті реабілітаційних заходів, безкоштовність для найбільш нужденних (інвалідів, пенсіонерів, біженців та ін.).
У межах соціально-реабілітаційної діяльності виділяють різні види: медико-соціальний, професійно-трудовий, соціально-психологічний, соціально-рольовий, соціально-побутовий, соціально-правовий.
У практичній соціальній роботі реабілітаційна допомога надається різним категоріям населення. Залежно від цього визначаються і найважливіші напрямки реабілітаційної діяльності. До таких напрямків зараховують: соціальну реабілітацію інвалідів і дітей з обмеженими фізичними можливостями; людей похилого віку; військовослужбовців, які брали участь у війнах і військових конфліктах; реабілітацію осіб, що відбули покарання в місцях позбавлення волі та ін.
68. Соціальне обслуговування неповнолітніх
Проблема реального забезпечення прав дітей у всіх сферах життєдіяльності є однією з основних у діяльності нашої держави. Сприяти вирішенню цієї проблеми покликане соціальне забезпечення. їх соціальне обслуговування — самостійний відособлений вид соціального обслуговування, має свою
специфіку, яка зумовлена особливостями контингенту. Соціальне обслуговування неповнолітніх здійснюється в основному спеціалізованими соціальними закладами (стаціонарне соціальне
обслуговування). Останнім часом більшого розвитку набувають різні види соціального обслуговування неповнолітніх за місцем проживання (вдома
Можна виділити три основних види соціального обслуговування дітей:
— соціальне обслуговування дітей дошкільного віку в дошкільних дитячих закладах;
— соціальне обслуговування дітей-сиріт і дітей, які зали
шилися без батьків;
— соціальне обслуговування дітей з вадами фізичного або розумового розвитку.
Соціальне обслуговування дітей дошкільного віку в дошкільних дитячих закладах відповідно до Закону України «Про освіту» здійснюється в дошкільних навчальних закладах. Закон виділяє наступні види таких закладів: ясла; ясла-садки; дитячі садки; ясла-садки компенсуючого типу;
будинки дитини; дитячі будинки інтернатного типу; ясла-садки сімейного типу; ясла-садки комбінованого типу; центри розвитку дитини; дитячі будинки сімейного типу.
Відповідно до Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. основним видом закладів, що надає соціальні послуги неповнолітнім дошкільного віку, є дошкільний навчальний заклад.
Дошкільний навчальний заклад — це навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.
— дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від 2 місяців до 3 років, де забезпечуються догляд за ними, а також їх розвиток і виховання відповідно до вимог Базового
компонента дошкільної освіти;
— дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) для дітей віком від 2 місяців до 6 (7) років, де забезпечуються догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
— дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) для дітей віком від 3 до 6 (7) років, де забезпечуються їх розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
— дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) компенсуючого типу для дітей віком від 2 до 7 (8) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації. Дошкільні навчальні заклади (ясла-садок) компенсуючого типу поділяються на спеціальні та санаторні;
— будинок дитини — дошкільний навчальний заклад системи охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для дітей з вадами фізичного та (або) розумового розвитку від народження до 3 (для здорових дітей) та до 4 (для хворих дітей) років;
— дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок) інтернатного типу забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках та утримуються
за рахунок держави;
— дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) сімейного типу для дітей віком від 2 місяців до б (7) років, які перебувають в родинних стосунках і де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти;
67. Держава в республіці бере на себе повну турботу про зміст громадян, позбавлених можливості жити в сім'ї і потребують постійної сторонньої допомоги. Такі громадяни поміщаються в стаціонарні установи соціального захисту - будинки-інтернати для престарілих та інвалідів, де їм надаються не тільки матеріальне забезпечення, але і медичне, побутове і культурне обслуговування. Будинок-інтернат є медико-соціальним закладом, призначеним для постійного та тимчасового проживання на повному державному забезпеченні або за плату, самотніх людей похилого віку та інвалідів, які потребують догляду, побутового і медичного обслуговування.
Основними завданнями будинків-інтернатів є:
здійснення соціального захисту людей похилого віку та інвалідів шляхом надання матеріально-побутового забезпечення, створення для них сприятливих умов проживання, наближених до домашніх в обстановці шанобливого ставлення до проживають;
догляд за проживаючими, надання їм медичної допомоги та проведення культурно-масової роботи;
здійснення заходів, спрямованих на соціально-трудову реабілітацію інвалідів.
Порядок надання громадянам похилого віку та інвалідам напівстаціонарного і термінового соціального обслуговування, а також соціальної допомоги на дому регулюється Примірним положенням про Центр соціального обслуговування громадян похилого віку та інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціального захисту від 24 серпня 1999 р. № 73.
Структурними підрозділами Центру є відділення соціальної допомоги вдома, денного перебування і термінового соціального обслуговування. Вони створюються і діють на підставі Положення про відділення соціальної допомоги вдома (затверджено Міністерством соціального захисту 01.08.94 р.).
У відповідності з названими положеннями на території району, міста, селища міського типу, села створюється одне відділення соціального обслуговування в надомних умовах пенсіонерів та інвалідів, які потребують сторонньої допомоги внаслідок часткової втрати здатності до самообслуговування.
Основні напрямки діяльності центру та відділення це:
виявлення та облік пенсіонерів та інвалідів, які потрібно обслуговувати на дому;
надання соціально-побутової допомоги пенсіонерам та інвалідам на дому;
надання необхідної інформації та консультацій з питань соціальної допомоги;
організація збору та зберігання одягу, взуття та інших предметів першої необхідності;
організація роботи з надання матеріальної допомоги;
сприяння в наданні обслуговуються особам пільг та переваг, встановлених чинним законодавством;
організація соціального побутового обслуговування пенсіонерів та інвалідів підприємствами торгівлі, громадського харчування, побутового та комунального господарства, установами охорони здоров'я, нотаріальними установами, шефства підприємств ...
напрям громадян у відповідні органи і служби для кваліфікованого і повного вирішення питань;
участь в обстеженні житлово-побутових умов життя громадян, які потребують догляду;
Відділення здійснює виконання наступних послуг:
доставку додому продуктів, обідів, промислових товарів першої необхідності, медикаментів, благодійницькій та інших видів натуральної допомоги;
оплата за житлову площу, комунальні та інші послуги;
здача і доставка речей і предметів домашнього ужитку в прання, хімчистку, ремонт, здача склотари;
сприяння в отриманні необхідної медичної та протезно-ортопедичної допомоги, відвідування обслуговуваних осіб у стаціонарних лікувальних закладах, виклик лікаря додому, супровід у необхідних випадках хворого в поліклініку;
оформлення замовлень на доставку вугілля, дров, розпалювання печей, доставка води;
заготівля овочів на зиму;
сприяння в організації ремонту житла, прибирання квартири, обробки присадибної ділянки, заготівлі кормів;
допомогу в написанні листів, оформленні документів, у тому числі для встановлення опіки та піклування, обміні, приватизації житла, приміщенні в стаціонарні установи органів соціального забезпечення;
сприяння в організації ритуальних послуг і у похованні одиноких померлих.
Соціально-побутове обслуговування громадян вдома проводиться як безкоштовно, так і за плату. Соціально-побутові послуги вдома безкоштовно надаються:
одиноким престарілим громадянам, які досягли віку (жінки 55, чоловіки 60 років);
інваліди 1 і 2 груп;
престарілим громадянам та інвалідам, які не мають працездатних родичів, зобов'язаних утримувати їх за законом, в населеному пункті проживання, у містах, що мають районний поділ, в районі проживання.
Частково надомні послуги оплачують громадяни похилого віку та інваліди, що мають родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати, і які проживають разом з ними в одному населеному пункті, в одному районі міста, що має районний поділ.
Оплата за обслуговування в домашніх умовах справляється у розмірі 25% мінімального розміру пенсії.
Оплата надомних послуг у повному обсязі стягується з громадян похилого віку та інвалідів, які проживають в сім'ях, працездатні члени яких зобов'язані утримувати їх за законом і з усіх категорій громадян при наданні соціально-побутових послуг, що не входять до переліку, передбачених цим положенням.
Плата на обслуговування в домашніх умовах стягується за прейскурантом вартості соціально-побутових послуг, затвердженим у встановленому порядку.
66. Соціальне обслуговування — робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, що забезпечує гармонійний та різнобічний розвиток дітей та молоді шляхом надання соціальної допомоги і різноманітних соціальних послуг.
Основними засадами соціального обслуговування є цілісність і збалансованість державних, громадських і приватних програм, серед яких найважливіше місце посідають служба планування сім'ї, працевлаштування молоді, пенсійного забезпечення, соціального страхування на випадок втрати роботи; організація життєдіяльності інвалідів, а також соціально-побутова та гуманітарна допомога інвалідам з дитинства, праці, війни, малозабезпеченим, багатодітним сім'ям, неповнолітнім матерям, одиноким матерям та сім'ям, які виховують дітей-інвалідів, іншим категоріям молоді (купівля продуктів, прибирання квартири, приготування та доставка їжі, супроводження до медичного закладу); надання гуманітарної допомоги (їжі, одягу, взуття, медикаментів) молоді з числа інвалідів, жертвам жорстокого поводження; організація роботи благодійних закладів, їдалень, соціальних притулків для тимчасового мешкання жінок, які зазнали насильства, та осіб без постійного місця проживання.
Види та форми соціального обслуговування:
1. Соціально-психологічна експертиза для визначення проблем і кризових станів різних категорій молоді, оцінювання психолого-педагогічних технологій корекції розвитку особистості.
2. Консультативно-медична робота, що передбачає комплекс заходів з інформаційного та медичного обслуговування, створення позитивно спрямованої програми життєдіяльності особистості.
3. Соціальна освіта, яка має на меті підвищення загальнокультурного рівня різних категорій молоді, умов залучення її до соціального життя, засвоєння та оволодіння його цінностями.
4. Психолого-педагогічна корекція, основне завдання якої — здійснювати заходи попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі.
5. Соціальне обслуговування молоді здійснюється у порядку, визначеному законодавством, шляхом надання соціальних послуг: гарантованих державою безкоштовних фізкультурно-оздоровчих послуг; добору роботи і працевлаштування відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, професійної орієнтації та перепідготовки; забезпечення освіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, спеціального медичного обслуговування, оздоровлення, відпочинку; добродійних послуг для задоволення духовних, культурних, естетичних, виховних, освітніх, оздоровчо-лікувальних, рекреаційних та інших потреб.