1.Предмет, об’єкт, мета і завдання курсу «Регіональна економіка». РЕ – це галузь економічної науки, об’єктом вивчення якої є господарство окремих територій країни, тобто її регіонів. Об'єктом науки "регіональна економіка" є регіон, який розглядається як адміністративно визна­чена територіальна частина будь-якої країни. Предмет регіональної економіки охоплює регіональні аспекти державної економічної політики, економіки виробництва, тру дової та фінансової діяльності, бюджетної та податкової системи, тобто економіку регіонів України. Основною категорією теорії регіональної еко­номіки виступає "регіон". "Регіон - це певна територія, що відрізняється певною цілісністю та взаємопов'язаністю основних складових: населення, господарства, природи" У сучасній теорії регіональної економіки регіон, на зразок західної науки, усе частіше розглядається як суб'єкт певних економічних відносин, носій певних інтересів, як складна поліструктурна та багатофункціональна система у складі єдиного економічного простору України. Завдання: - розширення та поглиблення змісту регіональних досліджень, вивчення й осмислення нових процесів і явищ, - розвиток та вдосконалення методології регіональних досліджень, розробка наукових основ оптимальної трансформації структури соц.-ек систем регіонів, їх інфрастурктурних складових;- вивчення процесів, що впливають на економіку регіонів, - дослідження проблеми більш широкого і повного залучення національних і світових ресурсів для розвитку госп-ва регіону; - вдосконалення фінансово-економчних основ місцевого самоврядування; - вивчення соц.-ек умов і факторів відтворення в регіонах; - дослідження рівня спеціалізації, інтеграції і проблем комплексного розвитку регіонів і їх ек зв’язків;- аналіз ек ефективності функціонування регіональних соц.-ек систем,прогнозування їх розвитку.

2Закономірності, принципи та фактори розміщення продуктивних сил. Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил, якими керуються при вирішенні питань територіальної організації суспільства, такі гармонізація інтересів держави і регіонів; забезпечення суспільної, а не тільки економічної ефектив­ності виробництва; наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів; вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та об­ластей; зміцнення обороноздатності країни; урахування інтересів економічної інтеграції в європейсь­кий і світовий простір; охорона навколишнього середовища, раціональне викори­стання природних ресурсів і впровадження ресурсозберігаючих технологій; збереження здорових медико-гігієнічних умов життя і праці населення;обмеження надмірної концентрації промисловості в містах.Принципи розміщення продуктивних сил, які перераховані вище, - це набір вимог і бажаних результатів, які необхідно враховувати та досягти при науковому обґрунтуванні стратегії розвитку продуктивних сил будь-якого регіону та розробці конкретної схеми її реалізації. Здебільшого одночасне врахування всіх принципів неможливе, бо в дійсності вони часто суперечать один одному (наприклад, прин­цип охорони природи та наближення виробництва до джерел си­ровини та ін.). У цілому факторами розміщення продуктивних сил назива­ють усю сукупність умов для найбільш раціонального вибору місця розташування господарського об'єкта. При систематизації виділяють кілька груп цих факторів: - природні - якісну і кількісну характеристики родовищ ко­рисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ре­сурсів, природно-кліматичних умов;екологічні природоохоронні та конструктивні заходи з ме­тою ощадного використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини;технічні - досягнутий і можливий рівень техніки та техно­логії; економічні - вартість капіталовкладень, строки будівницт­ва, ефективність виробництва, продуктивність праці, прибутко­вість, призначення та якість продукції, виробничі зв'язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.; соціально-демографічні - чисельність населення і його розміщення, кількісна та якісна оцінка трудових ресурсів і забез­печеність ними виробництва у розрізі областей і районів, стан виробничої і соціальної інфраструктури.

3.Розкрийте еволюцію та структуру теорій регіональної економіки.Історія формування регіональної теорії тісно пов'язана з розвитком економічної науки та економічної географії, у надрах яких були сформульовані основні теорії, концепції і моделі розміщення продуктивних сил і регіональної економікиА. Сміт (1723—1790) у праці "Дослідження про природу і чинники багатства народів” (1776), вивчаючи природу грошей, теорію вартості, природну (натуральну) і ринкову ціну товарів, теорію витрат виробництва, дійшов висновку про вигідність товарообміну між країнами, кожна з яких спеціалізується на виробництві певних товарів залежно від тих природних і людських ресурсів, господарських традицій, які у ній переважають. Тобто будь-якій країні не треба виробляти весь асортимент необхідної для споживання продукції. Вигідніше виробляти на експорт більше товарів, для виробництва яких країна має найкращі умови, а ввозити (імпортувати) продукцію, виробництво котрої в іншій країні дешевше.Д. Рікардо (1772—1823) у "Началах політичної економії і оподаткування" (1817) довів, що міжнародна торгівля вигідна не тільки за наявності факторіальних переваг розвитку, але й за наявності так званих "порівняльних переваг". Тобто не обов'язково, щоб одна з країн мала найкращі соціально-економічні й природні ресурси для розвитку відповідних видів виробництва або послуг. Важливо, щоб була різниця у витратах на виробництво. її наявність також сприяє міжнародному обміну продукції. Концепція Сміта і Рікардо у сучасному розумінні визначає спеціалізацію регіонів і країн світу [28, 22—35].Значно пізніше (у 20—30-х роках XX ст.) шведські науковці Е. Хекшер і Б. Олін удосконалили теорію Сміта — Рікардо, увівши в аналіз співвідношення основних взаємозамінних факторів виробництва (праці, капіталу, землі та ін.). Вони розробили такі нові положення:— країни мають вивозити продукцію інтенсивного використання надлишкових (відносно недефіцитних) факторів виробництва і ввозити продукцію інтенсивного використання дефіцитних для них факторів;— у міжнародній торгівлі за відповідних умов спостерігається тенденція вирівнювання "факторних цін" (у розвиток ідеї вирівнювання "факторних цін" значний внесок пізніше зробили дослідження Ф. Столпера і П. Самуельсона — теорема вирівнювання ціни факторів);— вивезення і ввезення товарів можуть замінюватись переміщенням факторів виробництва.Ще пізніше (50—70-ті роки XX ст.) американський учений В. Леонтьєв скорегував допуски теорії Хекшера — Оліна. Він визначив, що для вибору раціональної структури вивезення і ввезення товарів крім прямих витрат у сфері виробництва потрібно враховувати побічні витрати, що припадають на сировину і матеріали. Методом міжгалузевого балансу він розробив модель "ви-трати-випуск", яка є відображенням рівноваги між наявністю ресурсів та їх використанням

4.Дайте характеристику теоріям регіонального розвитку.

5.Обґрунтуйте в чому суть сучасних концепцій розвитку регіонів?

6.Регіональний економічний простір. Його роль у формування соціально економічних систем. Економічний простір — це господарська система, розвиток якої взаємозумовлений зв'язками між природою і суспільством та економічними відносинами між суб'єктами підприємництва. Він являє собою насичену територію, що має багато об'єктів і зв'язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, транспортні мережі, різноманітні об'єкти ін­фраструктури загального користування сучасному етапі дослідження виявлено наступні закономірності формування економічного простору: впорядкованість та взаємоузгодженість. Усі елементи простору впорядковані стосовно один одного та знаходяться у взаємозалежності. Порушення існуючого балансу призводять до виникнення нового порядку речей в економічному просторі, який може задовольнити або не задовольнити господарюючих суб'єктів; нерівномірність розвитку елементів, що визначають еко­номічний простір. Ця закономірність проявляється у наявності високорозвинутих і депресивних регіонів, а також у прискорено­му або сповільненому перебігу процесів та явищ .циклічність. Внутрішню причину циклічного розвитку ста­новить складність систем, які за своєю природою є нестабіль­ними;—розширення масштабів. Економічний простір нерозривно пов'язаний з господарською діяльністю людини і розширюється з освоєнням нею ділянок простору (не лише територій, але й спо­собів організації виробництва).Залежно від масштабів економічних зв'язків структура еконо­мічного простору :Глобальний простір — характеризується зв'язками між те­риторіально розосередженими об'єктами, які займають значні площі і мають тісні технологічні, економічні та управлінські зв'язки між державами щодо досягнення певної мети.Регіональний простір — об'єднує виробників і споживачів то­варів та послуг в єдину економічну систему в межах регіонів України. Його об'єднуючою ланкою є загальна інфраструктура Ареальний простір — формується на обмеженій території і характеризується економічними зв'язками між підприємствами щодо використання певного ресурсу, агломераційного ефекту тощо.Локальний простір — система економічних зв'язків, які скла­даються в процесі господарської діяльності конкретних територі­альних громад.

7.Суть наукових методів аналізу територіальної організації господарства.На сучасному етапі розвитку народного господарства забезпечення раціонального розміщення продуктивних сил стало однією з найважливіших економічних і екологічних проблем у кожній країні. Надмірна концентрація промисловості з сильнозабруднюючими природне середовище технологічними процесами вступила в протиріччя з обумовленою нею надмірною концентрацією населення в містах та середовищем його проживання. Територіальна організація продуктивних сил вимагає обгрунтування наукових основ розміщення виробництва і підприємств з урахуванням їх економічної ефективності та можливої екологічної шкідливості.Наукові основи розміщення продуктивних сил визначаються насамперед методами цієї науки. Методи науки — це способи пізнання дійсності, планомірний шлях встановлення істини. Сукупність методів дослідження, які використовуються в науці, формують її методологію. Методи вивчення об’єктів і явищ можна вважати науковими, якщо вони забезпечують розкриття сутності дійсних процесів у їх розвитку.Найбільш загальним, визначальним для всіх наук є діалектичний метод. Спираючись на нього, в кожній галузі знань розробляється своя галузева методологія і методика досліджень

8.Місце і значення балансового методу у плануванні територіальної організації господарства.балансовий метод, що широко використовується при аналізі розвитку і розміщення продуктивних сил.Особливо слід підкреслити значення балансового методу. На його основі визначають обсяги виробництва по галузях, рівень розвитку окремих галузей, співвідношення між ними, зміни в їх розміщенні. На основі балансових розрахунків у розрізі економічних районів по масових видах продукції, яка є предметом міжрайонного вантажообігу, визначається необхідність розвитку того чи іншого виду транспорту, а також удосконалення мережі шляхів сполучення. Для уточнення економічно доцільних масштабів розвитку виробництва в регіонах потрібна розробка балансів районних ресурсів, оцінка можливостей районів по трудових, паливно-енергетичних, земельних, водних ресурсах. Територіальні баланси розробляються і по продукції, яка випускається і споживається на даній території усіма підприємствами незалежно від їх галузевої приналежності і відомчої підпорядкованості.Для вирішення питань раціонального розміщення продуктивних сил в межах країни та міжрайонного обміну потрібні балансові розрахунки у розрізі економічних районів по паливу, чорних металах, будівельних матеріалах та інших масових видах промислової і сільськогосподарської продукції. На основі балансового методу визначаються пропорції у виробництві та розподілі різноманітних ресурсів. Він є одним з основних методів планування розвитку і розміщення продуктивних сил. Велике значення мають орієнтовні балансові розрахунки, які широко використовуються при розробці довгострокових галузевих схем розміщення виробництва і генеральних схем розвитку і розміщення продуктивних сил країни і регіонів.

9.Сутність та зміст економіки перехідного періоду.Економіка перехідного періоду досліджує економічні відносини та закономірності становлення, відтворення виробничого потенціалу, ефективність розміщення продуктивних сил.Основними завданнями економіки перехідного періоду є наступні:- визначення взаємозв'язків між виробництвом та потребами соціально - економічного розвитку держави;- рекомендації для поточного та перспективних напрямків структурної перебудови економіки регіону;- прогнозування темпів росту виробництва;- прогнозування відтворювальних процесів;- моделювання єдиної територіально - галузевої системи виробничих, фінансових, цінових, природних чинників стабілізації економіки регіону;- розробка фінансово - кредитних, податкових та бюджетних важелів стимулювання виробничих процесів.Економічне зростання вимагає політичного поліпшення інноваційної діяльності. Інновації - це явище, у якому переплітаються досягнення науки і техніки з розвитком економіки, організаційно поєднуючись. Для інноваційних процесів характерним є циклічність, постійна реалізація нововведень, ризик.Виділяють наступні етапи інноваційної діяльності: 1) дослідження; 2) розробка; 3) підготовка до виробництва; 4) виробництво; 5) збут.Проходження кожного з етапів базується на відповідних організаційних, інвестиційних та інституціальних умовах та характеризується трансформаційним спадом. Ефективна державна економічна політика покликана сформувати макроекономічні передумови для активізації суб'єктів господарської діяльності.

10.Територіальний поділ праці, його суть та зв'язок з формуванням економічних районів. Територіальний поділ праці (ТПП) — це об'єктивний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробничих одиниць, обмін між ними продуктами своєї діяльності. Ця просторова форма поділу праці означає закріплення певних видів виробництва за територіями (районами, країнами). ТПП є результатом просторового прояву загального економічного закону – суспільного поділу праці і є визначальним у просторовій організації господарства. Він проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни, територіальній локалізації певних видів виробничої діяльності та виробництва продукції і послуг згідно з їх конкурентними перевагами.Спеціалізація території на виробництві тих чи інших видів продукції або послуг відбувається за наступних умов:

• К-ть продукції, що вироб-ся є більшою, за необхідну для задоволення потреб

• Вироб-во певної прод-ї на певній території є дешевшим, ніж в інших регіонах

• Вироб-во продукції на даній терит повністю і надовго забезпечено ресурсами.ТПП зумовлює спеціалізацію території на виробництві певних видів продукції та послуг. Він становить основу формування економічних районів і є найбільш інтегральним чинником їх утворення. ТПП – це об’єктивний процес виробничої спеціалізації економічних районів і обміну продукцією та послугами з іншими районами та країнами.

11. Економічний район та економічне районування, їхня суть та основні показники.У концепції територіальної організації суспільства основ­ною є категорія "економічний район". Економічний район існує в об'єктивній дійсності та формується у процесі розвитку продук­тивних сил, суспільного виробництва в цілому. Існує декілька ви­значень змісту поняття "економічний район". Найбільш вдалим є визначення класика регіональної економіки, академіка П. Алам-пієва, який визначив економічний район як територіальну гео­графічно цілісну частину народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, інтенсивні внутрішні економічні зв'язки та нерозривно пов'язана з іншими районами суспільним територіальним поділом праці.В Україні, як і в інших країнах, економічні райони - це складні, цілісні за системою внутрішніх зв'язків, суспільно-територіальні комплекси, які виконують суттєві господарсько-демо-відтворювальні функції в національній економіці країни та беруть активну участь у міжнародному поділі праці.У зв'язку з розвитком наукової думки в цьому контексті визначення поняття "економічний район" набуває нових рис. Необхідно зазначити, що в західній літературі «економічний район» розглядається як система ринків, що функціонує на основі територіального поділу праці під визначальною дією заковну вартості.

12.Критерії, принципи та чинники економічного районування та районоформування. Принципи районування — вихідні положення, правила, якими користуються вчені у процесі обґрунтування мережі районів певної країни. Найважливішим і найістотнішим є принцип об'єктивної територіальної цілісності. Відповідно до нього економічний район є не статичною однорідною територією, а соціально-економічною єдністю, цілісністю. Важливим принципом інтегрального районування є принцип тяжіння, сутність якого полягає у необхідності включення в межі району як ядра, так і навколишньої території, яка знахо­диться під його районоформуючим впливом.

Принцип перспективності, або конструктивності, визначає ча­сову властивість мереж районування.Урахування адміністративного принципу районування ство­рює умови для управління територією у майбутньому, а також спрощує процес розробки і реалізації програмних і прогнозних до­кументів. Критерії економічного районування. підвищення рівня сформованості території через розв'язан­ня вузлових проблем району;збільшення раціональності використання ресурсного потен­ціалу;зростання ефективності економічного розвитку; підвищення ефективності соціального розвитку; поліпшення екологічної ситуації.Чинники економічного районування До основних чинників необхідно віднести: характер виробничих відносин, способів виробництва; геополітичне положення; територіальний поділ праці, зокрема спеціалізація госпо­дарської діяльності; природні умови і ресурси; населення з його трудовими навичками, комунікаційними, ^етнічними, національними особливостями, відмінностями у спо­собі життя; характер виробничо-технологічної взаємопов'язаності, ін­тегрованості виробництва; систему розселення населення територіальної організації виробничої та соціальної інфраструктури та ін.

13.Типи економічних районів та їхні цільові функції. Науково обґрунтованим є об’єктивне існування двох типів економічних районів — галузевих і загальних або багатогалузевих (інтегральних). Галузеве (спеціальне) економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Цей тип економічних районів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації підприємств окремої галузі народного господарства і пов’язаних з ними обслуговуючих виробництв. Їх територіальна локалізація залежить в основному від наявності на певній території необхідних природних передумов (ґрунтово-кліматичних і сировинних ресурсів), крупного споживача продукції, сприятливих транспортних зв’язків тощо. Галузеві економічні райони є складовою частиною загальних економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обґрунтованість визначення території загальних економічних районів.Загальне (інтегральне) економічне районування базується на регіональних народногосподарських комплексах, в основі яких знаходяться територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини. За цим районуванням виділяється три підтипи інтегральних економічних районів: Великі економічні райони — це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об’єднують кілька адміністративних областей, або адміністративні області з автономною республікою, або адміністративні краї з автономними областями. Ці райони використовуються для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил, формування загальнодержавних баз промислового чи сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області. Середні економічні райони, як правило, є підрайонами великих економічних районів. Це територія однієї невеликої країни чи адміністративної області. На території цих районів знаходяться ядра крупнорайонних ТВК або їх складові частини. Ці райони використовуються як для прогнозування рівня розвитку виробництва і невиробничої сфери та розробки державних програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю. Малі райони (мікрорайони) — це найнижчий ступінь інтегральних економічних районів. Вони органічно пов’язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. Їх територія відповідає території внутріобласних адміністративних районів. Найбільш поширеними виробничими поєднаннями тут є локальні аграрно-промислові комплекси (завод, цех і сировинна зона). Використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва