Змістовий модуль 2. «Системний підхід до розв’язування інженерних задач» Тема 4. Основні етапи системного аналізу

4.1. Основні етапи системного аналізу

Методики, що реалізують принципи системного аналізу за конкретних умов, спрямовані на формалізацію процесу дослідження системи, процесу постановки та розв'язання проблеми. Методика системного аналізу розробляється та використовується тоді, коли досліднику бракує інформації про систему, яка б дала можливість обрати адекватний метод формального подання системи (або розв'язання проблеми).

Загальним для всіх методик системного аналізу є формування варіантів подання системи (процесу розв'язання задачі) та вибір кращого варіанта. На кожній стадії дослідження, від інтуїтивної постановки проблеми до вибору оптимальних рішень за допомогою строгих математичних методів, використовуються різноманітні наукові методи і прийоми, що складаються із неоднакової кількості етапів аналізу, зміст яких залежить від складності розв'язуваних завдань.

У загальному вигляді системне дослідження проблеми склада­ється з таких етапів:

• формулювання проблеми;

• виявлення цілей;

• формулювання критеріїв;

• визначення наявних ресурсів для досягнення цілей;

• генерація альтернатив та сценаріїв.

4.2.Основні процедури системного аналізу

Для дослідження складних систем необхідна особлива єдність процедур синтезу та аналізу. Існують різні підходи до їх поєднання. Розглянемо наступний перелік:

1. Визначити межі досліджуваної системи. Ці межі умовні. Незважаючи на вдавану об’єктивність, вони диктуються конкретним завданням дослідження. Наприклад, межі системи “корпорація” в одному випадку можуть бути визначені списочним складом постійного персоналу, в іншому завданні – постійним персоналом плюс всіма акціонерами компанії, в третьому випадку ці межі розширюються за рахунок всіх тимчасово залучених спеціалістів, експертів, консультантів тощо. Далі можна розширити ці межі за рахунок всіх постачальників компанії, її користувачів та довільних інших суб’єктів якимось чином з нею пов’язаних.

2. Визначити всі надсистеми, в які входить досліджувана система в якості частин. Строго кажучи, кожна система належить безконечній кількості надсистем, але, виходячи з умовних вимог конкретної задачі, необхідно обмежитись лише колом найбільш значимих надсистем. Так, якщо ми виясняємо вплив на підприємство економічного середовища, саме воно і буде тією надсистемою, в якому потрібно розглядати функції підприємства. Але системний підхід допомагає зрозуміти, що дійсно “вузькі”, наприклад, екологічні задачі є спрощенням та викривленням реальності: спроба їх вирішення неодмінно призводить до усвідомлення пов’язаних з ними економічних, психологічних та інших проблем. Тому виходячи з взаємозалежності всіх сфер життя сучасного суспільства, довільний об’єкт, наприклад, підприємство, потрібно вивчати в якості складової частини багатьох систем – економічних, політичних, державних, регіональних, соціальних, екологічних, міжнародних. Кожна з цих надсистем, наприклад, економічна, в свою чергу, має немало компонентів, з якими пов’язане підприємство – постачальники, споживачі, конкуренти, пртнери, банки і т.п. Ці ж компоненти входять одночасно і в інші надсистеми – соціокультурну, екологічну і т.п. А якщо ще врахувати, що кожна з цих систем, а також кожен з цих компонентів мають свої специфічні цілі, які протирічать один одному, то стає ясною необхідність свідомого вивчення середовища, яке оточує підприємство. В протилежному випадку, вся сукупність численних впливів, які здійснюють надсистеми на підприємство буде здаватись хаотичною та непередбачуваною, виключаючи можливість розумного управління ним.

3. Визначити основні риси і напрямки розвитку всіх надсистем, яким належить дана система, наприклад, сформулювати їх цілі та протиріччя між ними.

4. Визначити роль досліджуваної системи в кожній надсистемі, розглядаючи цю роль як засіб досягнення цілей надсистеми. Потрібно розглянути при цьому два аспекти: ідеалізовану, очікувану роль системи з точки зору надсистеми, тобто ті функції, які потрібно було б виконати, щоб реалізувати цілі надсистеми; реальну роль системи в досягненні цілей надсистеми. Прикладом подібного двостороннього підходу може бути, наприклад, оцінка потреб покупців в конкретному виді товарів, їх якості та кількості, а з іншого боку – оцінка параметрів товарів, які реально випускаються конкретним підприємством. Визначення очікуваної ролі підприємства в споживацькому середовищі та його реальної ролі, а також їх порівняння, дозволяють зрозуміти багато причин успіху або невдачі компанії, особливості її роботи, передбачити реальні риси її майбутнього розвитку.

5. Виявити склад системи, тобто визначити частини, з яких вона складається. Часто дослідницька задача вимагає не тільки розчлунування системи на складові частини, але і розчленування компонентів, з яких складаються самі частини. В принципі процес такого членування, проникнення в глибину системи може бути безконечним, він обмежений лише потребами конкретної задачі. Так, залежно від вирішуаної задачі, розгладаючи склад такої системи як підприємство, можна обмежитись наприклад переліком цехів та відділів, а можна, при необхідності розчленувати їх на бригади, дільниці, окремих працівників, елементи діяльності кожного з них і т.д.

6. Визначити структуру системи, яка являє собою сукупність зв’язків між елементами. Структура – це внутрішня форма системи, образно кажучи її “будівля”. Її не можна, як це часто роблять, зводити лише до складу системи, набору її компонентів. Слід підкреслити поліструктурність довільної системи. Наприклад, на підприємстві існує організаційна структура, тобто сукупність так званих відношень субординації та координації, інакше кажучи, відношень підпорядкованості та узгодженості. На підприємстві є й інформаційна структура, яка виражається в певних формальних та неформальних потоках інформації. Існують також потоки матеріалів, сировини, деталей, готових виробів, які складають свої структури. Особливо потрібно підкреслити економічну структуру на підприємстві, яка представляє собою сукупність відношень власності. Велику роль грають і сугубо людські відносини – симпанії і антипатії між працівниками, які складають морально-психологічну структуру. Можна виділити і специфічні відносини між різними групами працюючих, частина з яких, носить політичний характер, наприклад, між членами профспілок, партій, суспільних рухів. Існує множина й інших структур на підприємстві.

7. Визначити функції компонентів системи, тобто цілеспрямовані дії компонентів, їх “вклад” в реалізацію ролі системи в цілому. Ця процедура має особливу значимість, так як в реальних процесах кожен компонент володіє не тільки корисними властивостями, які забезпечують досягнення цілі системи в цілому, але й негативними, мішаючими рисами. Тому необхідно при дослідженні та створенні систем виділити корисні, доцільні дії компонентів (тобто їх функції) серед множини інших дій. Для цього так як і в пункті 4 даного переліку системних процедур, слід відокремити проголошувані або задані функції компонентів від реально виконуваних. Принципово важливим є гармонічне, без протиріч поєднання функцій різних компонентів. Саме узгодженість, відсутність протиріч відрізняє гармонічну систему від хаотичного набору предметів та процесів. При цьому самі фуекції повинні бути якісно різними, що дозволить їм, доповнюючи один одного забезпечити реалізацію широкого спектру дій, який і представляє собою роль системи в цілому. Однак, в довільній реальній системі функції компонентів узгоджені не повністю, між ними є протиріччя, які часто знижують ефективність ролі системи в цілому. Тому пізнання функцій компонентів повинно здійснюватись не окремо, а в єдності, у взаємодії, в виявленні протиріч між ними, супеня їх узгодженості. Ця проблема особливо актуальна для підрозділів, цехів крупних підприємств, чиї функції часто значно неузгоджені, недостатньо підпорядковані загальному задуму.

8. Виявити причини, що об’єднують частини в систему, в цілісність. Вони носять назву інтегруючих факторів. В цілому інтегруючим фактором, що створює системи, є людська діяльність. В ході діяльності людина усвідомлює свої інтреси, певні цілі, здійснює практичні дії, формує системи засобів для досягнення цілей. Вихідним, первинним інтегруючим фактором є ціль. Виявлення реальної цілі, що послужила причиною створення тої чи іншої системи, є непростою задачею, оскільки ціль – завжди, в довільній сфері діяльності представляє собою складну сукупність різних протирічивих інтересів. Наприклад, максимізація прибутку не є ціллю сучасного підприємства, це лише один з інтересів. Другий не менш важливий інтерес – стабільність отримання прибутку. Третій суттєвий інтерес – стабільна репутація підприємства. І подібних інтересів багато, і лише в їх перетині, в своєрідній комбінації полягає істинна ціль. Всестороннє пізнання її дозволяє судити про ступінь стійкості системи, про її непротирічивість, цілісність, передбачати характер її подальшого розвитку.

9. Визначити всі можливі зв’язки, комунікації системи з зовнішнім середовищем. Для справді глибокого, всебічного вивчення системи недостатньо вивчити її з усіма надсистемами, яким вона належить, тобто виконати процедури 2, 3, 4 даного переліку. Необхідно ще пізнати такі системи в зовнішньому середовищі, яким належать компоненти досліджуваної системи. Так, слід визначити всі системи, яким належать працівники підприємства – профспілки, політичні партії, сім’ї, системи соціокультурних цінностей та етичних норм, етнічні групи і т.д. Необхідно також добре знати зв’язки структурних підрозділів та працівників підприємства з системами інтересів та цілей споживачів, конкуретнів, постачальників, зарубіжних партнерів і т.д. Необхідно також бачити зв’язок між використовуваними на підприємстві технологіями та “простором” науково-технічного процесу і т.п. Усвідомлення органічної хача й з протиріччями єдності всіх систем, оточуючих підприємство дозволяє розуміти причини її цілісності, запобігати поцесам, які ведуть до дезінтеграції.

10. Розглядати досліджувану систему в динаміці, в розвитку. Це означає: сформулювати історію системи, джерело її виникнення, періоди становлення, тенденції та перспективи розвитку, переходи до якісно нових станів. Необхідність динамічного підходу до дослідження систем легко продемонструвати порівнянням двох підприємств, в яких в даний момент часу співпали значення одного з параметрів, наприклад, обсягу продаж. З цього співпадіння зовсім не витікає, що підприємства займають на ринку однакове положення: одне з них може набирати силу, рухітись до розквіту, а інше, навпаки, переживати спад. Тому судити про довільну систему, як частковий випадок, підприємство не можна лише за “моментальним знімком”, за одним значенням якогось з параметрів; необхідно досліджувати зміни параметрів, розглядаючи їх в динаміці. Для глибокого розуміння довільної системи неможна обмежуватись розглядом коротких проміжків часу її існування та розвитку. Доцільно по можливості досліджувати всю її історію, виявити причини, які спричинили створення цієї системи, визначити інші системи, з яких вона виростала та будувалась. Також важливо вивчати не тільки історію системи або динаміку її нинішнього стану, але й намагатись, використовуючи спеціальні прийоми, побачити розвиток системи в майбутньому, тобто прогнозувати її майбутні стани, проблеми, можливості.

Перераховані тут процедури системного аналізу не в повній мірі вичерпують арсенал прийомів дослідження систем. Тим більше, що ці процедури носять скоріше формальний, ніж змістовний характер. Тільки при дослідженні конкретної системи виникають спеціальні прийоми, формується особлива методологія, яка дозволяє знання, отримані при дослідженні даної системи найкращим чином використовувати в подальшому пізнанні. Інакше кажучи, сама конкретна система в ході її дослідження “допомагає” сформулювати метод її подальшого вивчення.

Важливо знати, що викладена послідовність процедур системного аналізу не є обов’язковою та закономірною. Обов’язковим є скоріше перелік процедур, ніж їх послідовність. За виключенням декількох перших процедур переліку, в реалізації здійцснюється синтез системи, останні приходиться виконувати виходячи з логіки, яка “диктується” змістом конкретної системи. Єдине правило, в правильності якого легко преконатись на власному досвіді, полягає в доцільності багатократного повернення в ході дослідження до кожної з описаних процедур. Тільки це є запорукою глибокого та всебічного вивчення довільної системи.

Необхідно відмітити, що на практиці далеко не завжди використовуються багато методів системного аналізу. Деяким дослідникам, тим більше спеціалістам-практикам, вони здаються занадто складними та громіздкими. Виникає легко пояснюване намагання користуватись простими методами. Однак спроба дослідження складних об’єктів простими засобами, намагання пояснити багатокомпонентні системи, многогранні взаємодії спрощеними схемами веде до дезорієнтації в нашій динамічній, з протиріччями, дійсності, до односторонніх підходів, які, в сучасних ринкових суспільствах призводять до неодмінного краху.

Важко вважати випадковим той факт, що всі автори найбільш помітних західних та вітчизняних книг та підручників по сучасному менеджменту, такі як Р.Акофф, Д.Гвішіані, П.Дракер, М.Мескон, С.Янг демонструють справді віртуозне володіння інструментами системного аналізу.

Як вже відмічалось, вивчення конкретної системи “оснащує” дослідника новими, додатковими прийомами, які дозволяють здійснити дальше поглиблення в розумінні об’єкта дослідження. Застосування описаного тут системного аналізу до вивчення сучасного підприємства дозволяє здіснити в якійсь мірі проникнення в сутність його діяльності, сфокусувати увагу на тих внутрішніх та зовнішніх факторах, які мають особливе значення.

В сучасній динамічній ринковій дійсності на перший план серед інших висувається поняття ситуації, тому що воно відображає сукупність найбільш важливих, актуальних факторів, які впливають на функціонування та розвиток підприємства. Це поняття означає систему умов, сукупність цілей та засобів підприємства та оточуючих його суб’єктів економічного та соціального життя. Таким чином, системний підхід, як спосіб пізнання довільної системи, застосовуваний до сучасного підприємства, набуває специфіки і в своєму розвитку стає ситуаційним підходом.

В чому специфіка ситуаційного підходу? Втому, що він, розвиваючи основні ідеї системного підходу, разом з тим заставляє виділити найбільш важливі актуальні фактори, які впливають на підприємство. Якщо, наприклад, строго здійснювати системний підхід, то необхідно визначити всі системи, і які входить підприємство і його компоненти. Але таких систем безконечно багато. Тому здійснити системний аналіз в повному обсязі, природно, неможливо. Таким спрощенням, яке виділяє найбільш значимі параметри, і є ситуаційний підхід.

Центральним моментом ситуаційного підходу, на наш погляд, є визначення цілей, інтересів, потреб всіх взаємозв’язаних суб’єктів як всередині підприємства, так і за його межами. Саме мета є системоутворюючим, інтегруючим фактором, який об’єднує окремі предмети та процеси в цілісність, в систему. Це об’єднання відбувається, виходячи з того, що розрізнені предмети далеко не завжди можуть служити достатніми засобами для досягнення цілей людини. А в об’єднаному вигляді вони набувають нову, системну, інтегральну якість, яка є достатньою для досягнення цілей. Можна зробити висновок: довільна створена людиною система – це інтегральний, об’єднаний засіб, призначений для реалізації цілей людини в довільній галузі його діяльності.

Питання для самоконтролю:

1.Основні етапи системного аналізу

2.Основні процедури системного аналізу

3.Поняття ситуаційного підходу