3.1.Значення фінансової політики та фінансового механізму в соціально-економічних процесах

Діяльність держави та підприємств щодо цілеспрямованого використання фінансів має назву фінансової політики. Фінансова політика є невід’ємною складовою економічної політики.

Фінансова політика як і економічна розробляється державою виходячи з вимог суспільних законів, економічних зв’язків, а також узгодженості явищ, процесів та виробничих відносин.

Виробничі відносини в суспільстві проявляються через окремі категорії. Фінанси, як економічна категорія, грунтуються на дії економічних законів (законі вартості, законі попиту та пропозиції, законі забезпечення потреб, законі відповідності виробничих відносин характеру та рівню розвитку продуктивних сил, закону економії часу тощо).

Фінансова політика реалізується на практиці через фінансовий механізм, який становить систему видів, форм та методів організації, планування, а також управління фінансами. За допомогою фінансового механізму здійснюється управління фінансовими відносинами щодо формування та використання цільових фондів фінансових ресурсів та грошових потоків з метою виконання державних програм економічного і соціального розвитку на різних рівнях господарювання та в різних сферах діяльності.

Фінансова політика розглядається вченими у широкому і вузькому розумінні У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики.

Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм базується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.

Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона проявляється через упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику у сферах фондового і страхового ринків та міжнародних фінансів.

Фіскальну політику можна умовно поділити за двома напрямами - на податкову і бюджетну. Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері оподаткування - установлення видів та співвідношення податків, визначення платників та підходів до них (уніфікований чи диференційований), установлення ставок оподаткування, надання податкових пільг тощо.

Вона відображає як потреби держави у коштах, так і вилив податків на діяльність підприємств і громадян. Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподіл бюджетних коштів тощо. Залежно від структури бюджетних видатків ця політика може мати соціальне, економічне чи оборонне спрямування. Крім того, бюджетна політика визначає засади бюджетного устрою країни і побудови її бюджетної системи, а також організацію міжбюджетних відносин.

Фінансова політика у сферах фондового та страхового ринків характеризується діями держави щодо їх розвитку і регулювання, створення відповідних гарантій клієнтам страхових компаній та інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансові інституції є самостійними комерційними структурами, держава може впливати на них, як і на інших суб’єктів підприємницької діяльності тільки засобами регуляторної політики.

Фінансова політика у сфері міжнародних фінансів пов'язана з налагодженням взаємовідносин держави з міжнародними організаціями і фінансовими інституціями, членство в яких є добровільним. З одного боку, воно передбачає сплату членських внесків, а з іншого - можливості отримання фінансової допомоги. В основі фінансової політики у сфері міжнародних відносин лежить визначеність щодо участі держави в міжнародних організаціях та інституціях,а також встановлення засад співпраці з ними.

Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави, оскільки за її допомогою визначається співвідношення між податковими і позиковиими фінансами. Перші засновані на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов’язкових платежів, а другі - на використанні в певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу

Залежно від періоду, на який розраховано її виконання, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія — це політика, що розрахована на довготермінову перспективу щодо вирішення глобальних завдань соціально-економічного розвитку.

Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії.

Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування фінансових відносин у суспільстві та здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова діяльність - її тактику.

Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляєтся і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють такі типи фінансової політики:

• жорстка регламентація;

• помірна регламентація;

• політика мінімальних обмежень.

Суть жорсткої регламентації полягає у тому, що переважна частина фінансових

відносин регулюється державою.

Така фінансова політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже результатами діяльності СПД - доходом. - розпоряджається в більшій мірі держава, ніж його власники - юридичні і фізичні особи. Така політика, як правило, передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП.

Помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі охоплюючи обмежену частину фінансових відносин - взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках. Помірна регламентація призвана врівноважити інтереси держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних осіб, забезпечивши їм достатні стимули для продуктивної діяльності, при цьому дає змогу державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.

Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості суб’єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються лише зведені до мінімуму взаємовідносини з державою. Переважна частина фінансових відносин за таких умов регламентується на договірних засадах між окремими суб’єктами.

Залежно від завдань на розв’язання яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:

• політика стабілізації;

• політика економічного зростання;

• політика стримування ділової активності.

Політика стабілізації спрямована на підтримання макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація ґрунтується на забезпеченні стабільних обсягів фінансових ресурсів при сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Розрізняють два різновиди цієї політики, які досить суттєво відрізняються один від одного. Перший

• це політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий хара­ктер, а другий - політика стабілізації в період економічного піднесення, яка має обмежувальні спрямування.

Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного зростання обсягів ВВП з урахуванням її потенціалу. Вона націлена па розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності за рахунок цін, так умов залучення цих ресурсів. Реалізація фінансової політики економічного зростання здійснюється через зростання державних видатків, зниження рівня оподаткування та зниження відсоткових ставок за користування кредитом.

Політика стримування ділової активності використовується для регулюванні економічного циклу з метою запобігання кризи Надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється такими самими способами, як і за політики економічного зростання, лише у зворотному напрямі - скорочення державних видатків,підвищення рівня оподаткування, встановлення високих відсоткових ставок за користування кредитами.

За характером реалізації фінансова політика поділяється на дискреційну та недискреційну. Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Конкретні заходи, стимулюючі чи стримуючі, застосовуються відповідно до ситуації, що складається на даний час в економіці та фінансах. Без здійснення цих заходів ситуація поліпшитися не може. Недискреційна політика полягає у використанні визначених фінансових інструментів - «вмонтованих стабілізаторів», які автоматично регулюють ситуацію в економіці.

Функції «вмонтованих стабілізаторів» виконують, насамперед, податки, а також соціальні державні виплати, різного роду субсидії. Водночас повної збалансованості за допомогою вмонтованих стабілізаторів досягти важко. Тому у фінансовій практиці використовуються одночасно і «вмонтовані стабілізатори», і засоби дискреційної політики.

Від фінансової політики і фінансового механізму, що є складовими економічної політики та економічного механізму, залежить нормальний перебіг процесу розширеного відтворення. Науково обгрунтована фінансова політика, чітко налагоджений синхронно працюючий фінансовий механізм сприяють соціально- економічному розвитку суспільства. Існує і зворотна тенденція: якщо фінансова політика не повною мірою враховує економічні закони чи дію законів, то економічний розвиток суспільства гальмується, накопичуються негативні явища, виникає соціальна напруга, що призводить до використання адміністративних, надмірно централізованих методів, ігнорування вимог об’єктивних економічних законів.

Проте, за часів колишнього Радянського Союзу використовувалися жорсткії надмірно централізовані директивні заходи. Використання окремих з них було зумовлене необхідністю подолання складної економічної ситуації. В окремих випадках жорсткі заходи, зокрема і фінансові, були зумовлені економічно не обгрунтованими підходами щодо управління економікою, адміністративними рішеннями, некомпетентним керівництвом економікою та фінансами. Як результат, відмічалося значне уповільнення темпів росту суспільного виробництва спостерігались диспропорції в економіці та фінансах, падіння життєвого рівня населення, дефіцити товарів та послуг, підвищення рівня соціальної напруги в суспільстві.

Історичний досвід переконливо свідчить, високі результати економічного зростання досягаються шляхом виваженої фінансової політики, механізму її реалізації, зорієнтовані на економічні інтереси людей, стимулювання їх активності з використанням максимальної сукупності товарно-грошових відносин, ініціативи та творчості кожного працівника, приносять високі результати.

Із набуттям незалежності України фінансова політика держави характеризувалася непослідовністю та суперечністю, із-за причин дестабілізації в пострадянському просторі, оскільки фінансові заходи вимушено наслідували ті, що проводились в інших країнах, зокрема, що пов’язано із залежністю економіки України від поставок російських енергоносіїв, єдиною валютою, спільними кордонами тощо. В цей час в економіці проводилася так звана «шокова терапія» з метою швидкого переходу до ринкової формації, зокрема лібералізація цін і ринків, відмова від плановості, зняття валютних обмежень та державної монополії на окремі види економічної діяльності, послаблення контролю за діяльністю підприємств.

Проте, з іншого боку, проводилися поспішні, непідготовлені заходи, які суспільство не сприймало як об’єктивно необхідні в Україні, зокрема некоректний переділ державної власності під час роздержавлення та приватизації, ігнорування інтересів підприємств як виробничої так. і невиробничої сфери, чисті зміни податкового та фінансового законодавства. Реформи в цей період проводились без розроблення обгрунтованої економічної стратегії, а тактичні заходи спрямовувались на вирішення надзвичайних ситуацій, викликаних кризовими явищами в економіці. В результаті зазначених причин, усунення негативних явищ в одному місці викликало їх виникнення в іншому. В цілому це призвело до суттєвого руйнування продуктивних сил, поглиблення структурних диспропорцій, затяжної економічної кризи та різкого падіння життєвого рівня переважної більшості населення.

Фінансова політика та фінансовий механізм призвані забезпечити достатній рівень соціального захисту населення, достатні умови для економічного розвитку країни та забезпечення конкурентноздатності вітчизняних товаровиробників ні лише на ринку сировини, але й на світовому ринку високотехнологічної продукції, що є першочерговим завданням в контексті необхідності інтеграції нашої її ржави до світових економічних систем та союзів.