14,3.Державний борг

Державний борг - це сума заборгованості з випущених і непогашених державних позик (включаючи нараховані відсотки). Залежно від ринку розміщення валюти позики і інших характеристик державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Розрізняють також капітальний і поточний державний борг. Капітальний - це вся сума випущених і непогашених боргових зобов’язань дер­жави, включаючи нараховані відсотки за цими зобов’язаннями. Поточний борг це витрати з виплати заборгованості кредиторам за борговими зобов’язаннями держави і відсотків за їх погашенням, термін оплати яких настав.

Державний борг спричинений використанням державних позик є однією із форм залучення грошових ресурсів для розширеного відтворення і задоволення суспільних потреб. Державний борг погашається державою за рахунок коштів державного бюджету.

Причиною виникнення і зростання державного боргу є дефіцит державного бюджету.

Наявність внутрішнього державного боргу не є виключенням в економіці, а більшою мірою - правилом: економічно розвинені країни мають значний держав­ний внутрішній борг. У розвинутих країнах державний борг і дефіцит бюджету, що його спричинили, є вбудованими в економічний цикл методами стабілізації економіки і формами її розвитку. Узяті в кредит у населення, корпорацій, банків, інших фінансових і кредитних установ кошти використовуються продуктивно і розглядаються як активи перерахованих позичальників. Державний борг розгля­дається як «позика нації самій собі» і не впливає на загальні розміри сукупного багатства нації. Певні негативні наслідки внутрішнього боргу у вигляді необхід­ності сплати відсотків при управлінні ним перекриваються позитивними ефектами під мобілізації додаткових фінансових ресурсів з метою інвестицій або розвитку економіки країни. Відтоків національного доходу і багатства при наростанні внутрішнього боргу не відбувається, що, звичайно, не виключає ряду негативних наслідків, пов’язаних з перерозподілом доходів, які зводяться до наступних:

1. Погашення заборгованості і виплата відсотків здійснюється за рахунок бюджетних коштів, тобто за рахунок платників податків: таким чином відбува­єтся перетікання доходів до власників державних цінних паперів (як правило

багатих прошарків суспільства).

2. При діях держави зі зменшення державного боргу шляхом збільшення податків включаються макроекономічні залежності:

• скорочення сукупного попиту веде до зменшення чистого національного продукту;

• знижуються стимули для підприємців до капіталовкладень, скорочується інвестування ресурсів в економіку.

3. Діє ефект «витіснення інвестицій» приватних підприємців. Дане явище викликане тим, що держава, виходячи на позиковий ринок з метою покриття де­фіциту бюджету або боргу підсилює конкуренцію на грошовому ринку, внаслідок чого збільшуються відсотки ставки на грошовий капітал. Це позбавляє приватний сектор частини інвестицій, а зниження інвестиційних витрат зменшує рівноважний чистий національний продукт.

Негативний ефект подібних дій може бути обмежений за умов_; коли держа­на спрямовує вивільнені з грошового ринку ресурси на фінансування інвестицій, а не на споживчі цілі, а економіка функціонує не при повній зайнятості.

У практиці України дефіцити бюджетів і державний борг істотно різняться за формами фінансування і наслідками, що ними викликаються. Значна частина державного боргу має форму заборгованості за державними казначейськими зо­бов’язаннями, що представляє своєрідну «фінансову піраміду», яка вибудову­ється урядом. Суми, запозичені державою під діючий високий дисконт (що осі­дав як дохід комерційних банків і інших структур), постійно збільшують внут­рішню заборгованість.

До інших форм внутрішнього державного боргу відносяться:

• заборгованість Національному банку з раніше отриманих кредитах для покриття бюджетного дефіциту;

• борг по позиках у населення, господарюючих суб’єктів, оформлений випуском облігацій та інших цінних паперів.

В Україні, з початку її самостійного розвитку, функціонували своєрідні форми внутрішнього державного боргу':

• списана заборгованість бюджету з відшкодування різниці в цінах на сільсь­когосподарську продукцію, сировини для легкої промисловості і виплат диференці­йованих надбавок до закупівельних цін на сільгосппродукцію, що виникли в резуль­таті цінових диспропорцій в умовах адміністративних методів розподілу;

• списана заборгованість сільськогосподарських підприємств і організацій водного господарства за позиками банків унаслідок безгосподарності, порушен­ня принципів кредитування і госпрозрахункових методів господарювання;

• накопичена заборгованість у формі так званих «директивних» кредито­рів, а також з обслуговування і погашення зобов’язань під час проведення внут­рішньодержавного заліку. Директивні кредити видавалися Національним банком під гарантії Міністерства фінансів підприємствам і галузям для підтримки їх го­сподарської діяльності в умовах кризи. Внутрішньодержавний залік проводився для погашення взаємних боргів підприємств і організацій з дебіторської і креди­торської заборгованості. У зв’язку з негативними наслідками за результатами використання директивних кредитів і взаємозаліків ці форми внутрішнього кре­дитування надалі не використовуються.

14.4. Зовнішній державний борг

Зовнішній державний борг - це сума фінансових зобов’язань України перед іноземними кредиторами на певну дату, що підлягає погашенню у встановлені терміни. Наявність зовнішнього боргу у країни є нормальною світовою практи­кою. Проте існують критичні розміри боргу, за межами яких збільшення держа­вного боргу стає небезпечним. Залучення у досить великих масштабах зовнішніх позик може призвести (що траплялося з низкою країн) до економічної і політич­ної залежності від країн-кредиторів.

Для відносної характеристики величини державного боргу у світовій практиці використовуються спеціальні показники - відносні параметри зовнішнього боргу. Вони включають відношення боргових платежів (з погашення і обслуговування боргу) до експорту товарів і послуг. За класифікацією Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР) низьким рівнем зовнішньої заборгованості є відношення менше 18%; помірним -18-30%. Іншими показниками такої ха­рактеристики є:

• відношення загальної суми зовнішнього боргу до ВВП(менше 48% - низький рівень, 48-80% - помірний рівень заборгованості);

• відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів і нефактурних послуг (менше 132% - низький, 132-220% - помірний);

• відношення сум винагороди до експорту товарів і нефактурних послуг (менше 12% - низький, 12-20% - помірний).

При цьому, критичним для економічної безпеки країни показником відно­шення державного боргу до ВВП є за методологією МВФ його рівень, що відповідає 60%. В той же час за методологією Міжнародного банку реконструкції і розвитку критичним для економіки країни є це відношення, що відповідає 80 - 100%. Законом України про державний борг визначено, що величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту. Розміри державного боргу України протя­гом останніх п’яти років наведено в додатку 2 до цього навчального посібника.

Законодавством України про державні і гарантовані державою запозичення і борг визначені наступні поняття:

1. Валовий зовнішній борг - це сума одержаних (освоєних) і непогашених на певну дату державних і недержавних зовнішніх позик, а також боргових зо­бов’язань резидентів України з контрактів з нерезидентами.

2. Зовнішній державний борг - складова частина державного боргу за зов­нішніми державними позиками і іншими борговими зобов’язаннями Уряду, міс­цевих виконавчих органів і Національного банку України перед кредиторами нерезидентами України.

1. Гарантований державою борг - сума одержаних і непогашених на певп\ дату недержавних позик, що мають державні гарантії України.

Наявність зовнішнього боргу свідчить про необхідність передачі частини створеного ВВП за межі країни. Відсоткові платежі за державним боргом мають тенденцію швидко зростати, тобто борг «відтворює сам себе». Такі виплати стримують майбутній економічний розвиток і ще більше посилюють дефіцит бюджету країни-реципієнта.

Зростання зовнішнього боргу знижує міжнародний авторитет країни реципієнта і підриває Довіру населення до політики її уряду.

Негативні наслідки крупних і хронічних дефіцитів і наявності державного боргу пов’язуються з порушеннями макроекономічної стабільності.

Крім «ефекту витіснення» інвестицій, високий рівень відсотка за держав ними цінними паперами привертає іноземний капітал, але такий притік фінансо­вих ресурсів забезпечує приріст зовнішнього боргу. Значний розмір іноземних інвестицій у вітчизняні цінні папери підвищує попит на національну валюту (за яку можна придбати цінні папери), викликає зростання її курсу на міжнародно­му валютному ринку. Збільшення курсу валюти призводить до подорожчання експорту і здешевлення імпорту, внаслідок чого експорт скорочується, а імпорт збільшується. Торговий баланс зводиться з негативним сальдо. Оскільки чистий експорт (перевищення експорту над імпортом) є компонентою сукупного попи­ту, його скорочення або негативне сальдо стримує розвиток на національне ви­робництво.

В зв’язку з цим втручання держави здійснюється за допомогою законодав­ства що дає змогу регулювати розмір державного зовнішнього боргу шляхом встановлення його максимальних та ветування окремих статей витрат бюджету.

Більшість держав-реципієнтів встановлюють ліміти запозичення для відпо­відних державних структур, зокрема:

• ліміт урядового боргу;

• ліміт зовнішнього боргу Національного банку;

• ліміт боргу місцевих виконавчих органів влади.

Ліміти плануються при складанні проекту державного бюджету, проекту грошово-кредитної політики на наступний бюджетний період, місцевих бюджетів. Зокрема, ліміт зовнішнього боргу Національного банку встановлюється на рівні 50% чистих золотовалютних активів банку, окрім випадків залучення На­ціональним банком програмних позик від міжнародних фінансових організацій.

Ліміт запозичення Уряду України встановлюється законом про державний бюджет, в якому затверджується як ліміт урядового боргу, так і об’єм ресурсів, що спрямовується па його обслуговування.

Ліміт боргу місцевого органу виконавчої влади не повинен перевищувати 25% доходів місцевого бюджету на відповідний рік; об’єм витрат на погашення і обслуговування боргу місцевого органу виконавчої влади не повинен перевищу- вати 10% доходів місцевого бюджету на рік. Крім того, для місцевих органів ви­конавчої влади передбачений ліміт запозичення, тобто встановлений в місцево­му бюджеті на відповідний рік граничний об’єм залучення позик у порядку та на умовах і обмеженнях, встановлених Урядом. Ліміт запозичення місцевого ор­гану виконавчої влади на рік не повинен перевищувати 10% доходів місцевого бюджету.

Законодавством встановлюється ліміт надання державних гарантій - фіксована сума, що затверджується у складі державного бюджету на відповідний фі­нансовий рік в межах якої можуть бути видані державні гарантії уряду України.

Державна (урядова, суверенна) гарантія України - це зобов’язання Уряду пе­ред кредитором повністю або частково погасити заборгованість у разі несплати по­зичальником - резидентом України суми заборгованості у встановлений термін.