10.2.Порядок складання, розгляду та затвердження державного бюджету

Стадія складання проекту бюджету містить такі етапи:

• направлення Президентом України до Верховної Ради України бюджет­ного послання;

• розроблення Верховною Радою України бюджетної резолюції, у якій ви­значаються основні напрями бюджетної політики на наступний рік;

• розроблення міністерством фінансів на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку прогнозного проекту державного бюджету;

• узгодження показників прогнозного проекту бюджету з пропозиціями міністерств, відомств та інших органів;

• розроблення міністерством фінансів робочого (узгодженого) проекту державного бюджету і подання його в Кабінет Міністрів;

• розгляд проекту бюджету в Кабінеті Міністрів, прийняття рішення про його схвалення і подання Президенту України проекту закону про державний бюджет;

• розгляд проекту закону про державний бюджет Президентом України і подання його до Верховної Ради України.

Стадія розгляду проекту Закону про державний бюджет України містить наступні етапи:

• розгляд проекту Закону про державний бюджет у фракціях, комісіях та комітетах Верховної Ради України;

• доповідь міністра фінансів па засіданні Верховної Ради України та спів­доповідь голови комітету Верховної Ради з питань бюджету;

• обговорення проекту державного бюджету на засіданні Верховної Ради України;

• прийняття відповідного рішення щодо результатів розгляду проекту за­кону про державний бюджет.

З цього приводу можуть бути прийняті наступні рішення:

а) затвердження Закону про державний бюджет України;

б) схвалення бюджету у першому читанні і направлення на доопрацювання;

в) відхилення проекту бюджету, як не розробленого належним чином і на­правлення на перероблення.

В розробленні проекту закону про державний бюджет України бере участь Кабінет Міністрів України. Проте, особисту відповідальність за складання прое­кту державного бюджету несе міністр фінансів України. Під його керівництвом розробляється проект бюджету, визначаються основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджет­них запитів і розроблення пропозицій до проекту державного бюджету України.

Міністр фінансів України на підставі основних макропоказників економіч­ного і соціального розвитку України за минулий та на наступний бюджетний пе­ріод, а також па основі аналізу виконання бюджету в поточному бюджетному періоді визначає загальний рівень доходів та видатків бюджету і дає оцінку об­сягу фінансування бюджету, необхідному для складання пропозицій до проекту державного бюджету України.

Під час розроблення проекту основних напрямів бюджетної політики на на­ступний бюджетний період використовуються планові показники грошово- кредитної політики на наступний бюджетний період. З цією метою Національ­ний банк України до 1 квітня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України:

• проект основних засад грошово-кредитної політики на наступний бю­джетний період;

• проект кошторису доходів та видатків Національного банку України на наступний бюджетний період.

Не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарних засідань Верховної Ради України у Верховній Раді України відбуваються парла­ментські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний пері­од. З доповіддю про основні напрями бюджетної політики на наступний бюдже­тний період виступає прем’єр-міністр України або за його дорученням міністр фінансів України.

Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект основ­них напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше ніж за чотири робочих дні до початку проведення парламентських слухань з пи­тані, бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Проект основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період містить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо:

• граничного розміру дефіциту (профіциту) державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту;

• частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

• граничного обсягу державного боргу та його структури;

• питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках державного бюджету України та коефіцієнти вирівнювання для місцевих бюджетів;

• питомої ваги капітальних вкладень у видатках державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

• взаємовідносин державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

• змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бю­джетної політики держави;

• переліку головних розпорядників коштів державного бюджету України;

• захищених статей видатків державного бюджету;

• обґрунтування необхідності поділу державного бюджету на загальний та спеціальний фонди.

Проект основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період із зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих та оптових цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кі­нець бюджетного року, прогнозованого рівня безробіття.

За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома основних напрямів бюджетної по-

літики на наступний бюджетний період. Зазначена постанова може містити про­позиції Верховної Ради України до проекту основних напрямів бюджетної полі­тики на наступний бюджетний період, в тому числі і відповідні доручення Кабі­нету Міністрів України.

Міністерство фінансів України з метою підготовки пропозицій до проекту державного бюджету України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів. Інструкції про підготовку бюджетних запитів можуть запроваджувати організаційні, фінан­сові та інші обмеження, яких зобов’язані дотримуватись усі розпорядники бю­джетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів. На основі результатів аналізу бюджетних запитів, Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період Мінфін готує проект Закону про державний бюджет України. Міністерство фінансів подає проект цього закону з додатками до Кабінету міністрів. Кабінет міністрів приймає постанову щодо схвалення бюджету, та подає його з додатками до Верховної Ради України не пізніше 15 вересня року, що пе­редує плановому.

Не пізніше 5 днів після подання проекту закону про держбюджет до Верховної Ради, міністр фінансів представляє його на пленарному засіданні Верховної Ради. Після цього голова комітенту з питань бюджету доповідає депутатам про відповідність проекту вимогам бюджетного кодексу. Народні депутати обгово­рюють проект закону і за результатами обговорення приймають або відхиляють його до розгляду.

У разі відхилення проекту бюджету, Кабінет міністрів зобов’язаний на про­тязі тижня з дня набуття чинності рішення про відмову, подати на розгляд до Верховної Ради проект закону про держбюджет на повторне представлення з об­ґрунтуванням внесених змін, пов’язаних з відповідним рішенням Верховної Ради.

Після прийняття його до розгляду не пізніше 1 жовтня чи б жовт ня (якщо проект бюджету прийнято на розгляд з другого разу) проект закону розглядаєть­ся народними депутатами (в комітетах, комісіях та фракціях). Вони подають пропозиції щодо змін до проекту бюджету. Після 1 жовтня (6 жовтня) комітет Верховної Ради з питань бюджету припиняє прийняття пропозицій. Комітет па­рламенту з питань бюджету на протязі до 15 (20) жовтня спільно з уповноваже­ними представниками Кабінету міністрів розглядає пропозиції щодо змін в про­екті бюджету і подає висновки щодо цих пропозицій до проекту держбюджету.

Висновки та пропозиції розповсюджуються серед депутатів не пізніше, ніж за два дні до його розгляду.

Потім відбувається перше читання закону про держбюджет. Висновки та пропозиції голосуються в цілому, і якщо не приймаються відразу, то голосуються постатейно. Проект закону про держбюджет приймається Верховною Радою України в першому читанні не пізніше 20 жовтня (25 жовтня, якщо він прийня­тий до розгляду після другого подання Кабінетом Міністрів України).

Доопрацьований після першого читання проект закону про держбюджет не пізніше 3 (8) листопада подається комітету Верховної Ради України з питань бюджету повторно. Комітет готує по ньому висновки і подає проект на розгляд Верховній Раді України у другому читанні. Друге читання відбувається не піз­ніше 20 листопада року, що передує плановому. Статті бюджету, не прийняті в другому читанні, переносяться на розгляд у третьому читанні (не пізніше 25 ли­стопада). Після цього проект бюджету розглядає Президент України. Він має право з вмотивованими пропозиціями повернути проект бюджету до Верховної Ради України на повторний розгляд.

В разі прийняття бюджету на Верховній Раді, підписання його Президентом та оприлюднення бюджету в центральній офіційній пресі, проект бюджету набу­ває сили закону. Не пізніше двох місяців з дня набуття чинності Закону України «Про державний бюджет України», міністр фінансів інформує Верховну Раду України про взяті зобов’язання та здійсненні платежі згідно з положеннями Бюджетного кодексу, по яких бюджетні призначення в затвердженому бюджеті не передбачені.

До прийняття Закону України про державний бюджет на поточний бюджет­ний період запозичення можуть здійснюватись лише на погашення державного боргу.

До прийняття Закону України про державний бюджет на поточний бюджет­ний період податки, збори та обов’язкові платежі справляються відповідно до Закону України про державний бюджет на попередній бюджетний період та ін­ших нормативно-правових актів.

3. Порядок складання, розгляду та затвердження місцевих бюджетів

Порядок складання, розгляду та затвердження місцевих бюджетів передба­чає наступні етапи:

• міністерство фінансів України доводить Раді Міністрів Автономної Рес­публіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам від­повідних рад особливості складання розрахунків до проектів місцевих бюджетів па наступний бюджетний період;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністра­ції та виконавчі органи відповідних рад зобов’язані надавати необхідну інфор­мацію: Міністерству фінансів України - для проведення розрахунків обсягів міжбюджетних трансферіів та інших показників; Верховній Раді України - для перевірки достовірності цих розрахунків;

• місцеві фінансові органи розробляють і доводять до головних розпоряд­ників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів;

• головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бю­джетних запитів для подання місцевим фінансовим органам в терміни та поряд­ку, встановлені цими органами;

• на основі результатів аналізу бюджетних запитів, керівник місцевого фі­нансового органу приймає рішення щодо включення бюджетного запиту до проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді Мініс-

трів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям чи ви­конавчим органам відповідних рад;

• виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значен­ня) рад, районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповідно районним чи міським фінансовим органам пропозиції щодо показни­ків проектів відповідних бюджетів;

• після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про держа­вний бюджет України Міністерство фінансів України доводить Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконав­чим органам відповідних рад розрахунки прогнозних обсягів міжбюджетиих трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозиції щодо типової форми проекту рішення про місцевий бюджет;

• у тижневий термін після ухвалення закону про державний бюджет України в другому читанні Кабінет Міністрів України доводить Раді Мініст­рів Автономної Республіки Крим, місцевим державцям адміністраціям та ви­конавчим органам відповідних рад положення та показники міжбюджетиих відносин (обсяги міжбюджетиих трансфертів для відповідних бюджетів і те­кстові статті, що визначають особливості міжбюджетиих відносин на насту­пний бюджетний період), які були проголосовані Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про державний бюджет України в другому чи­танні;

• рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адмініст­рації та виконавчі органи відповідних рад готують проекти рішень про відповід­ні місцеві бюджети;

• проект рішення про місцевий бюджет перед його розглядом на сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради схвалюється Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адмініс­трацією чи виконавчим органом відповідної ради;

• затвердження місцевих бюджетів місцевими радами;

• підписання рішення про місцевий бюджет прем’єр-міністром Автоном­ної Республіки Крим, керівником місцевої державної адміністрації чи виконав­чого органу відповідної ради;

• публікація місцевого бюджету у місцевій офіційній пресі, або інше його оприлюднення.

Рішенням про місцевий бюджет визначаються:

• загальна сума доходів і видатків з розподілом на загальний, спеціальний та резервний фонди, а також на поточні та капітальні.

• граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) місцевого бюджету в на­ступному бюджетному періоді а також боргу Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування на кінець наступного бюджетного періоду;

• повноваження щодо надання гарантій Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також розміри цих гарантій;

• бюджетні призначення головним розпорядникам коштів за бюджетною класифікацією;

• доходи бюджету за бюджетною класифікацією;

• бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;

• додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

• перелік захищених статей місцевого бюджету визначений відповідно до вимог бюджетного кодексу України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради при затвер­дженні місцевих бюджетів повинні врахувати обсяги міжбюджетних трансфер­тів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, що були затверджені Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про дер­жавний бюджет України у другому читанні.

Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) бюджети на наступний бюджетний період за­тверджуються рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відпові­дної обласної, районної чи міської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після офіційного оприлюднення (публікації в центральній пресі) закону про дер­жавний бюджет України. Міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах (якщо такі створено), селищні та сільські бюджети на наступний бюджет­ний період затверджуються відповідно рішеннями міської, районної в місті, се­лищної або сільської рад не пізніше ніж у двотижневий термін після затвер­дження районного чи міського (міст Києва і Севастополя, міст республікансько­го Автономної Республіки Крим чи міст обласного значення) бюджету.

3. Організація виконання бюджетів

Виконання бюджету - це мобілізація запланованих доходів та фінансування передбачених видатків бюджету. Організація виконання бюджетів в Україні по­кладена на Кабінет Міністрів України. Оперативна робота з цього приводу ве­деться міністерством фінансів, державною податковою адміністрацією та держа­вним казначейством України. Виконання будь-якого бюджету здійснюється на підставі розпису доходів і видатків. Цей документ складається після затвер­дження бюджету відповідно до статей бюджетної класифікації, яка містить по­вну деталізацію видів доходів і напрямів видатків. Розпис доходів і видатків складається з помісячною та поквартальною розбивкою, що дає змогу збалансу­вати бюджет па різні періоди.

Бюджет виконується на протязі бюджетного періоду. Бюджетний період - це період виконання бюджету. Він триває з першого січня до 31 грудня поточно­го року. За вказаний період всі бюджетні установи зобов’язані виконати як до­хідну так і витратну частини їх бюджетів.

Касове виконання бюджетів - це зарахування коштів на рахунки бюджетів та перерахування бюджетних ресурсів на потреби держави чи місцевих громад. Воно може здійснюватись за двома системами: банківською та казначейською, що нині застосовуються в Україні. При банківській системі рахунки бюджетів відкриваються в установах банківської системи. При казначейській створюється спеціальна структура - державне казначейство, яке веде рахунки бюджетів, мо­білізує кошти і фінансує видатки.

В Україні передбачено обов’язкове звітування Міністерства фінансів та місцевих органів виконавчої влади про виконання бюджетів. Періодичність, структура та терміни подання звітів про виконання бюджетів визначаються держав­шім Казначейством України. Зведені показники звітності подаються до Верхов­ної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, іншої відповід­ної місцевої ради місцевими державними адміністраціями або міським, сільсь­ким, чи селищним головою в двомісячний термін після завершення бюджетного періоду. Перевірка звіту проводиться Рахунковою палатою України, рахунковою палатою Автономної Республіки Крим або комісією з питань бюджету відповід­ної місцевої ради, після чого відповідні ради затверджують звіт про виконання бюджету, або ж не приймають рішення про затвердження зазначеного звіту.

3. Розпорядники бюджетних коштів

Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи в особі їх керів­ників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.

З метою здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів, За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на голо­вних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів ни­жчого рівня.

Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій фор­мі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про державний бюджет України.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

• за бюджетними призначеннями, передбаченими Законом про державний бюджет України - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України,

Президентом України. Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди;

• установи та організації, які визначені Конституцією України або ті, що входять до складу Кабінету Міністрів України в особі їх керівників;

• за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради Міністрів автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи вла­ди Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

• за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бю­джетами - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, вико­навчих органів рад.

Головні розпорядники коштів державного бюджету України визначаються відповідно до Бюджетного кодексу та затверджуються Законом про державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Головні роз­порядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бю­джет.

Головний розпорядник бюджетних коштів має наступні права та обов’язки:

• розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, ви­значених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

• розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому ор­гану;

• отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

• затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;

• здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих роз­порядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;

• одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність ми користання ними бюджетних коштів.

10.6.Бюджетні призначення

Будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначен­ня встановлюються законом про державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку визначеному Бюджетним кодексом.

Бюджетне призначення - повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів, що має кількісні та часові обмеження та дає змогу надавати

бюджетні асигнування.

Бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

Бюджетне зобов’язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, по- слуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших асиг­нувань головним розпорядникам бюджетних коштів, міністром фінансів України (керівник місцевого фінансового органу) приймається рішення щодо приведення у відповідність бюджетного призначення державного бюджету України (місцевого бюджету). Кабінет Міністрів України (Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної ради) у двотижневий термін подає до Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради) у встановленому порядку пропозиції про приведення у відповідність бюджетних призначень державного бюджету України чи місцевого бюджету.

10.7.Бюджетний контроль

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства здійснюють:

• Верховна Рада України;

• Рахункова палата;

• Міністерство Фінансів України;

• Державне Казначейство України;

• Контрольно ревізійна служба;

• Верховна Рада та Рада міністрів АР Крим;

• Місцеві фінансові органи;

• Голови виконавчих органів місцевих рад;

• Розпорядники бюджетних коштів в межах своїх компетенцій.

В разі виявлення бюджетного правопорушення до установ та організацій, а також винних посадових осіб можуть бути застосовані наступні санкції:

• призупинення бюджетних асигнувань;

• застосування адміністративних стягнень;

• зупинення операцій з бюджетними коштами;

• відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

При цьому, накладення на особу стягнення за бюджетне правопорушення не звільняє її від відшкодування заподіяної таким правопорушенням матеріаль­ної шкоди в порядку, встановленому законом.

Серед бюджетних правопорушень найчастіше зустрічається нецільове використання бюджетних коштів.

Нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим Законом про держав­ний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису, має наслідком зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, і притягнення винних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законодавством Укра­їни.

У разі нецільового використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов’язковому поверненню до відповід­ного бюджету у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Зупинення операцій з бюджетними коштами Полягає у забороні здійснення платежів з рахунка порушника бюджетного законодавства. Механізм зупинення операцій з бюджетними коштами визначається Кабінетом Міністрів України його максимальний термін - тридцяти днів, проте у випадку відкриття криміналь­ної справи за бюджетні правопорушення у великих розмірах термін зупинення операцій з бюджетними коштами може бути продовжений.

Особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законо­давством України.

Контрольні запитання

1. Що таке бюджетний процес?

2. Назвіть стадії бюджетного процесу.

3. Опишіть порядок складання, розгляду і затвердження державного бюджету.

4. Опишіть порядок складання, розгляду і затвердження місцевих бюджетів.

5. Які бюджетні установи здійснюють організацію виконання бюджетів?

6. Хто такі розпорядники бюджетних коштів, та які їх види вам відомі?

7. Назвіть основні права та обов’язки розпорядників бюджетних коштів.

8. Які органи та установи здійснюють контроль за дотриманням бюджетно­го законодавства?

9. Що таке нецільове використання бюджетних коштів?

10. Які законом передбачено санкції за порушення бюджетного законо­давства?

11. Що таке «зупинення операцій з бюджетними коштами»?

12. Що таке бюджетні призначення?

13. Що таке бюджетні асигнування?

14. Що таке бюджетні зобов’язання?

15. Які види відповідальності несуть посадові особи бюджетних установ, винні в порушенні бюджетного законодавства?

Завдання для самостійного опрацювання

Питання, які студенти повинні опрацювати самостійно:

1. Причини та наслідки порушення термінів бюджетного процесу.

2. Бюджетний процес в розвинутих країнах.

Завдання 1: Основні терміни та поняття

Кожному з положень, відзначених цифрами знайдіть відповідний термін, чи поняття:

1. бюджетний процес;

Б) учасники бюджетного процесу;

2. виконання бюджету;

Г) розпорядники бюджетних коштів Д) бюджетний період;

Е) нецільове використання бюджетних коштів.

1. Витрачання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням.

2. Діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням та вико­нанням бюджетів.

3. Органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями.

4. Бюджетні установи, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.

5. Мобілізація доходів і фінансування видатків бюджету.

6. Період виконання бюджету.

Завдання 2: Правильно/ неправильно.

Визначте, правильні(П) чи неправильні(Н) такі твердження:

1. Проект бюджету розробляє адміністрація Президента.

2. Робочий проект держбюджету розробляє Мінфін і подає в Кабмін.

3. 1 Президент не розглядає проект Закону про Держбюджет.

4. Закон про Держбюджет може бути прийнято в першому, другому, або третьому читанні.

5. Комісії і комітети Верховної Ради розглядають проект Закону про Держ­бюджет.

6. Закон про Держбюджет затверджує Верховна Рада

7. Проект основних напрямків бюджетної політики розробляє бюджетний комітет Верховної Ради.

8. Проект основних засад грошово - кредитної політики розробляє НБУ.

9. Проект кошторису доходів та видатків НБУ розробляє Мінфін .

10. Бюджетні запити розробляють головні розпорядники бюджетних коштів.

11. Закон про Держбюджет набирає чинності після підписання його голо­вою НБУ та затвердження на Верховній Раді.

Завдання 3: Порівняйте бюджетний процес при складанні, розгляді та затвердженні державного та будь-якого з місцевих бюджетів. В чому схо­жість та в чому відмінності бюджетних процесів.

Тематика рефератів:

1. Порядок складання, розгляду і затвердження державного бюджету.

2. Порядок складання, розгляду і затвердження місцевих бюджетів.

3. Сучасні проблеми бюджетного процесу.

4. Бюджетний процес в США.

5. Бюджетний процес в Великобританії.

6. Бюджетний процес в Росії.

7. Бюджетний процес в Китаї.

8. Бюджетний процес в Франції.

9. Бюджетний процес в Японії.

10. Бюджетний процес в Італії.

РОЗДІЛ 11 ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

1. Податкові платежі та їх функції

За економічним змістом податки - це економічні відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавних централізованих грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

До податкових платежів відносяться податок, збір і плата.

Податок - це обов’язковий платіж, який справляється до бюджетів усіх рів­нів з юридичних та фізичних осіб у безспірному порядку.

Збір - це платіж, який справляється в основному до державних цільових фондів та місцевих бюджетів.

Плата - це сума коштів, яка повертається державі за тимчасове або постійне користування ресурсами.

Відповідно до українського законодавства до складу податкових платежів підносять велику кількість платежів державі, які не завжди носять ознаки подат­ків. Частково це пояснюється тим, що повноцінні податкові відносини - явище досить нове в господарській практиці суверенної України, а тому до них часто помилково відносять платежі, які або ж зовсім не мають, або мають лише деякі ознаки, що властиві податкам.

Справляння податків в Україні регламентується Законом України “Про сис- тему оподаткування”. У статті 2 цього Закону наведено визначення податків: під податками та обов’язковими платежами сл ід розуміти обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснювані у за­конодавчому порядку”.

Сутність податків, як економічної категорії відображається через реалізацію їх функцій. Податкова система є складовою фінансової системи, тому функції податків випливають з функцій фінансів. Розрізняють дві основні функції подат­ків: фіскальну та регулюючу.

Фіскальна функція податків проявляється в забезпеченні наповнення бюджетів всіх рівнів і відповідно джерел формування доходів держави. За допомогою цієї функції забезпечується :

• баланс між доходами та видатками держави;

• розподіл сум податкових надходжень між сферами бюджетної системи;

• стабілізація регіонального рівня соціального забезпечення громадян та їх соціальних гарантій ;

Регулююча функція податків полягає у можливості держави через податковий механізм забезпечувати процес соціально-економічних відносин. Вона реалізується через застосування податкових пільг та податкових ставок, через які держава регулює процес накопичення капіталу, рівень платоспроможності, темпи розширеного відтворення, захист малозабезпечених верств населення, пере­розподіл доходів. Роль регулюючої функції пов’язана з економічними та соціа­льними процесами в суспільстві.

2. Принципи побудови системи оподаткування

Принципами побудови системи оподаткування в Україні є:

• стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високо- технологічної продукції;

• стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - запровадження пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спря­мованого на розвиток виробництва;

• обов’язковість- впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

• рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рі­вних податків і зборів (обов’язкових платежів) па рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) - на більші доходи;

• рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізи­чних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати по­питав і зборів (обов’язкових платежів);

• соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабе­зпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованої податкової соціальної пільги та застосування пропорційного оподаткування громадян;

• стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

• економічна обгрунтованість- встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансова­ності витрат бюджету з його доходами;

• рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

• компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування затвердженого виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

• єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розроблення податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерел сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надан­ня податкових пільг;

• доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавст­ві для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

3. Система оподаткування

Встановлення, розподіл, справляння і використання податків становлять одну із функцій, які виконує держава. Тому податкова система, як елемент господарського механізму відповідає економічному устрою країни, рівню розвитку продуктивних сил, системі державного регулювання економічних процесів.

Являючись основою фінансової системи податкова система кожної країни, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним чинником реалізації державної економічної політики.

Необхідною умовою при формуванні податкової системи є врахування реальної соціально-економічної ситуації в країні. Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови, такі як рівень розвитку економіки, внутрішню та зовнішню політику країни, рівень розвитку соціальної сфери, традицій наро­ду, географічне положення країни, кліматичні умови та багато інших факторів Тому форми оподаткування однієї країни різняться від іншої. В світі немає країн з однаковими податковими системами, як правило, не існує ідеальної системи, оскільки суспільство постійно еволюціонує. Ось чому податкова система пови­нна бути мобільною та еластичною.

Визначивши свою економічну політику держава визначає напрямок розвит­ку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети. Тому податкова система і податкова політика має чітку цілеспрямованість на вирішення конкре­тних завдань і проблем.

Податки в руках держави повинні стати основним інструментом державно­го регулювання економіки, сприяти формуванню доходів бюджету, стимулю­ванню науково-технічного прогресу, обмеженню росту цін та інфляції.

Податкова система забезпечує гарантоване і стабільне надходження доходів бюджету, а державі дає можливість всебічно впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.

Податкова система включає в себе податки, які забезпечують стабільну фінансо­ву базу держави, без якої держава не в змозі безперервно фінансувати свої видатки.

Сукупність податків, зборів та обов'язкових платежів, що справляються в

Україні до бюджетів та державних цільових фондів в порядку, визначеному чин­ним законодавством України, становить систему оподаткування, або податкову систему.

В країнах з розвинутою ринковою економікою податкова система форму­ється з використанням наукового та системного підходів до її створення.

Науковий підхід до створення податкової системи передбачає, по-гіерше, системність, по-друге, встановлення визначальної бази даної системи, по-третє, формування правової основи, і четверте - формування принципів побудови по­даткової системи. Системність полягає в тому, що всі податки взаємопов’язані між собою, доповнюють один одного, та не суперечать один одному і системі в цілому.

Системний підхід означає, що в податковій системі реалізовується як фіска­льна так і регулююча функції податків.

4. Елементи системи оподаткування

Оволодіння основами податкової теорії вимагає чіткого й точного розумін­ня елементів системи оподаткування. В фінансовій практиці елементами подат­кової системи прийнято називати загальноприйняті економічні категорії, що да­ють змогу нараховувати та сплачувати податки, а також здійснювати податковий контроль.

Основними елементами системи оподаткування є:

• податок (збір, платіж);

• державні цільові фонди;

• об’єкт податку;

• суб’єкт податку;

• джерело податку;

• одиниця оподаткування

• ставка податку;

• податкова квота;

• податкова декларація;

• податковий період.

Державні цільові фонди - це фонди, створені відповідно до законів України, які формуються за рахунок визначених законами України податків, зборів та обов’язкових платежів з юридичних та фізичних осіб.

Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Пенсійного фонду України.

Об’єкт податку вказує на те, що саме оподатковується (дохід, земля, транс­портний засіб тощо). Назва податку майже завжди походить від об’єкта оподат­кування. У фіскальній термінології об’єкт оподаткування ще називають подат­ковою базою.

Суб’єкти оподаткування - це юридичні або фізичні особи на яких законо­давством покладено обов’язки нараховувати, утримувати суми податку та пере­раховувати їх до бюджету. Суб’єкти оподаткування поділяють на платників по­датку та носіїв податку.

Платник податку - це юридична чи фізична особа, яка зобов’язана нарахо­вувати та утримувати податок, перераховувати його до бюджету та подавати до податкової інспекції податкові декларації.

Носій податку - цс особа, на яку податок припадає наприкінці усіх процесів перекладання.

Джерелом податку називають кошти, за рахунок яких платник сплачує по­даток. Джерело сплати податків може бути безпосередньо пов’язаним з об’єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить до­хід), а може і не мати стосунку до об’єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні і не приносять дохо­ду їх власникам). Податок може сплачуватись із доходу (незалежно від джерел його отримання), або капіталу (майна), коли для покриття податку доводиться витрачати його частку.

Одиницею оподаткування (або масштабом вимірювання) є одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта оподаткування. Фізичний вимір точніше відо­бражає об’єкт оподаткування (площа земельної ділянки в га або м², обсяг цилін- дра двигуна транспортного засобу в м³). Грошовий вимір може бути безпосеред­нім - у разі оцінки доходів і опосередкованим - якщо оцінюється земельна ділян­ка, майно тощо.

Ставка податку - це законодавчо встановлена величина податку з одиниці виміру бази оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. За універсального підходу встановлоється єдина для всіх платників ставка, за диференційованого - декілька.

Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямах: у розрізі платни­ків (коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників) або у розрізі різних характеристик і оцінок об’єкта оподаткування.

За способом побудови податкові ставки діляться на тверді та відсоткові.

Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподатку­вання в натуральному обчисленні.

Відсоткові ставки встановлюються щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вимір. Відсоткові ставки можуть бути пропорційними, прогресивни­ми, регресивними і змішаними. Пропорційні - це єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта оподаткування. Прогресивні - це ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об’єкта оподаткування. Регресивні ставки на відміну під прогресивних зменшуються в міру зростання об’єкта оподаткування. У прак­тиці оподаткування прогресивні і регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і в поєднанні - прогресивно-регресивні та регресивно-прогресивні сітки податкових ставок.

Податкова квота - частка податку в доході платника. Вона характеризує рі­вень оподаткування і може бути як в абсолютному, так і у відносному вимірах. Розмір податкових квот законодавчо не регламентується.

Податкова декларація - це звітний документ, що самостійно подається платни­ком податку до податкової інспекції, в якій зазначається за звітний податковий пері­од розмір нарахованого податку, розмір доходів, розмір податкових пільг, а також інші дані, що мають відношення до нарахування ним податків, зборів та платежів.

Податковий період - це період за який у платника податку виникають податкові зобов’язання, тобто період, за який він повинен нарахувати суму податку, подати до податкової інспекції податкову декларацію та сплатити податок до бюджету (податковий період не слід путати з граничним терміном подання де­кларації та граничним терміном сплати податку).