§7. Вимоги заповіді “шануй батька і матір...”

Великий чеський педагог, протестантський пастор, випускник двох католицьких університетів Ян Амос Коменський у Вступі до своєї праці “Велика дидатктика” писав: “У лікаря, вчителя і священика є від Бога особливе призначення на землі: вчителю Бог доручає чисту душу маленької дитини, яку вчитель має виховати, загартувати, приготувати до життєвих випробувань; лікарю - Бог доручає лікувати людське тіло, а в разі потреби- й душу; священику - Бог доручає душу людини, яка вже сформувалася, помилившись, зійшла з праведної дороги, і яку треба навернути на правильний шлях”.

Ці обов’язки накладає на людину четверта у католиків, а третя у православних , протестантів, юдеїв Заповідь Божа “Шануй отця твого і матір твою, то добре тобі буде і довго будеш жити на землі” (Вих.20:12= Біблія: книга Вихід, розділ 20, вірш 12).)

Вона проголошує пошану дітей до батьків, старших, влади, а також визначає їхні обов*язки перед суспільством і Богом.

Четверта Заповідь “Шануй отця твого і матір твою, то добре тобі буде і довго будеш жити на землі” (Вих.20:12) проголошує пошану дітей до батьків, старших, державної й духовної влади, а також їхні обов’язки перед Богом і суспільством.

За твердженням Святого Письма, Бог установив дві влади: духовну і світську. Влада духовна веде людей до вічної мети, а світська влада дбає про дочасне добро. Духовній владі Бог доручив людські душі, світській - турботу про лад і мир між людьми.

“Катехизм” наголошує на тому, що “Хтось мусить керувати суспільством, ... бо всяка влада походить від Бога. Ті, хто знаходяться при владі, є слугами Божими. У св. Письмі сказано: “Це бо Господь дав нам владу від Всевишнього - зверхність” (Мудрості. 6. 3.). У зв*язку з цим Апостол Павло вчить: “Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади установлені Богом” /Рим. 13. 1= послання Апостола Павла до Римлян розділ 13, вірш 1)” /.

Ця Заповідь охоплює такі наші обов’язки щодо заступників Бога на землі - священнослужителів (духовної влади):

- визначаються обов’язки християн перед своїм небесним Отцем, Котрий нас сотворив на свій образ і подобу (див. Попередні Заповіді);

- пошана й повага до наших духовних наставників - папи, паріархів, кардиналів, єпископів, священиків, педагогів і вихователів;

- щодо наших земних батьків, опікунів та просто старших людей. Доктор Франц Шпіраґо спонукає виявляти пошану до всіх небесних і земних наставників у особистих почуттях, повазі, молитві, добрих вчинках, виконанні їх порад, наказів та обов’язків щодо них.

Окремо Заповідь виділяє наші обов’язки дітей перед своїми батьками. Слід наголосити, що батьками мали право називатися тільки ті люди, котрі відповідали моральним вимогам віруючої людини. Навіть строгий Закон Мойсея не зобов’язував дітей, батьки яких здеградували чи відмовились від своїх обов’язків, поважати своїх родичів.

Тому Заповідь “Шануй батька і матір...” накладає на дітей обов’язки щодо наших земних батьків, опікунів, педагогів, вчителів-наставників та просто старших людей. Доктор Ф. Шпіраґо спонукає виявляти пошану до всіх небесних і земних наставників у особистих почуттях, повазі, молитві, добрих вчинках, виконанні їх порад, наказів та обов’язків щодо них.

Окремо ряд катехизмів виділяють обов’яки батьків та державних посадових осіб, які накладає на них Заповідь четверта, а саме:

а) батьки зобов’язані займатися утримуванням своїх дітей - тобто годувати їх, одягати, вчити до досягнення повноліття;

б) батьки зобов’язані дати добре християнське виховання дитини і добрий приклад для наслідування. Ця вимога відноситься також для опікунів, вихователів дитбудинків, притулків, хресних батьків- кумів (див. газету “Голос краю. №2);

в) всі державні керівники (голови сільських, міських і селищних рад, голови державних адміністрацій, керівники відділів освіти зобов’язані на своєму посту обов’язково займатися дітьми-сиротами. Недаром серед чотьрьох найважчих гріхів, що кличуть про помсту з неба виділені наступні - навмисне людиновбивство, гріх роспусти- содомський гріх, неплата заробітної плати, покривдження будь-ким убогих, вдів, сиріт.

За Декларацією ООН та Законами України права дітей захищає держава та її представники, коли батьки чи інші дорослі порушують права дитини: б’ють їх, п’ють, бешкетують, знущаються над нею тощо. Місцеві органи державної влади (голови сільрад) зобов’язані порушувати питання про позбавлення таких родичів батьківських прав. А тоді дитина дістає свою частку майна (наприклад, хати), дістає статус сироти і може мати певне матеріальне забезпечення від держави (наприклад стипендію, пільги при вступі до вузу тощо).

Залишився за місцевими органами влади обов’язок накладати певні адміністративні стягнення на батьків та дорослих, які сприяють та залучають дітей до п’янки, куріння, наркоманії, розпусти (особливо перебування на весіллях в пізній час, розвагах дорослих тощо). Жаль, але останнім часом державні керівники на місцях забули, що за ці обов’язки їх буде питати не тільки держава, але й Бог.

Окремо “Катехизм” д-ра Ф. Шпіраґо наголошує на тому, що “Хтось мусить керувати суспільством, ... бо влада походить від Бога. Ті, хто знаходяться при владі, є слугами Божими. У св. Письмі сказано: “Це бо Господь дав нам владу від Всевишнього - зверхність” (Мудр. 6. 3.). У зв’язку з цим Апостол Павло вчить: “Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади установлені Богом” (Рим. 13. 1)” [41, с. 299].

Теологи твердять, що Бог установив дві влади: духовну і світську. Влада духовна веде людей до вічної мети, а світська влада дбає про дочасне добро. Духовній владі Бог доручив турботу про людські душі, світській - турботу про лад і мир між людьми. Ось тому підручник катехизму визначає обов’язки людей, котрі живуть у державі (громадян), і підкреслює, що вони повинні:

- дотримуватися державних законів (Конституції тощо);

- поважати керівника держави, молитися за нього;

- сумлінно сплачувати податки (без податків не існувала й не існуватиме жодна держава в світі);

- також пам’ятати про свій обов’язок захищати Вітчизну;

- беручи участь у виборах, християни повинні виявляти пильність, щоб до влади прийшли порядні, достойні та побожні люди.

“Католицький народний катехизм” визначає обов’язки і для керівників, які займають високі державні пости:

- сумлінно працювати задля добра людей на своєму державному посту,

- бути справедливим у вирішенні державних справ,

- бути добрим і порядним, служити прикладом для інших,

- пам’ятати про відповідальність на своєму посту, не займати його, якщо до цього немає нахилів і здібностей, або ж залишити його, якщо на даному посту він нічого доброго не вдається зробити [див. 41, с.300].

Ми маємо багато прикладів у світовій історії та історії України відповідального ставлення посадових осіб до своїх обов’язків. Згадаймо хоча б діяльність нашої володарки духу - королеви Олени-Ольги, яка державні справи ставила вище власної гідності. Вона приїхала морем до Константинополя у травні 957 року. Візантійський імператор Костянтин, про що він пише у своєму особистому щоденнику, прийняв королеву Руси аж 9 вересня того ж року. “Але видно візита королеви Олени була не дуже мила грекам, - пише історик І. Кузич-Березовський, - коли її враз із супроводом заставили чекати на прийняття в пристані “Суд” повні три місяці” [23, с. 36]. Проковтнувши образу вона терпляче чекала, щоб вирішити наболілі державні справи.

Викликає подив відданість справі свого народу гетьмана Павла Полуботка, який, не тільки відкрито став на захист прав свого рідного народу, але маючи впевненість у своїй правоті, навіть у в’язниці заявив Петрові І на допиті: ”Бог швидко розсудить Петра з Павлом”. Через рік після цього Петро І помер. А гетьман Павло Полуботок так і не сказав чужинцям де схований козацький скарб [7, с.190].

В історії України є постать, яка майже невідома широкому загалу українського народу. Це високоосвічена, ерудована людина - гетьман Павло Скоропадський. Нащадок козацького гетьмана, прийшовши до влади в 1918 році, він почав будувати Українську державу. За 6 місяців свого перебування при владі гетьман зробив для держави те, що всі політичні демагоги до нього і після нього не зробили за 4 роки. Але гетьман був державником, фахівцем військової справи. Різні “ізми” він не визнавав. Більшовикам, соціалістам, анархістам, царським шовіністам такий державний діяч заважав розвалити фундамент Української держави. Було використано невдоволення проти гетьмана, щоб скинути його. Для уникнення кровопролиття та надання можливості, на його думку, комусь іншому краще керувати державою П. Скоропадський добровільно відрікся від своєї влади. Пізніше життя показало, що гетьман був на правильному шляху. Згодом засновник УВО (Українська військова організція, засн. 1921р.) та ОУН (Організація українських націоналістів-засн. 1929р.) Є. Коновалець відмічав: “Ми думали, що повалили гетьмана, а завалили Українську державу” [ 25].

Ми маємо приклади відповідального ставлення до своїх обов’язків багатьох радянських офіцерів в час Другої світової війни. Головнокомандувач Військово-Морським флотом СРСР Жуков О. 1941 році, маючи дані авіа- та морської розвідки, в ніч на 20 червня привів флот у бойову готовність, а 21 червня наказав вивести кораблі з місць дислокації у відкрите море. Вдосвіта, 22 червня німецькі бомардувальники почали скидати бомби в радянських портах, то полетіли ці бомби просто у воду, бо кораблів там вже не було. Своїм відповідальним рішенням головнокомандувач не тільки зберіг флот СРСР від нищівного розгрому в перший день війни, котрий зміг потім воювати з німцями всю війну, але й врятував сотні тисяч людських життів. Правда, за це він відбув після війни 10 років ув’язнення в радянських концтаборах... [Комсомольская правда, 1988.-21 червня].

Всі державні керівники чи ті, що мають вплив на політику держави несуть відповідальність перед Богом за свій народ. А коли ігнорують його – чинять тяжкий гріх проти Бога, порушуючи цю заповідь.

Для державних керівників нагадуємо слова із Біблії (Вихід 20: 1-5): «Я Господь Бог, Бог ревнивий, караю беззаконня батьків на дітях до четвертого коліна включно - тих, хто ненавидить Мене і порушує Мої заповіді й винагороджую до тисячного коліна тих, що бережуть Мої Заповіді».

Окремо слід сказати про роль духовної влади в суспільстві. Для читачів, які ніколи раніше не мали можливості стикалися з духовенством, наголошу, що духовенство поділяється на дві великі групи- нижче духовенство і вище духовенство. Тайна священства визначає певну ієрархію [див. 5, с. 159-162]. Звичайно, що кожен представник духовної влади виконує свою місію. Але ті країни, які мали свою сильну (в політичному відношенні) церковну ієрархію, не зазнали такого геноциду, як українці. Для прикладу хоча б взяти Польщу. Після Другої світової війни більшовицький режим був встановлений і тут. Комуністи Польщі старалися провести колективізацію в сільському господарстві та ліквідувати поміщицькі фільварки. Поляки мали Костьол. “Але ще до приходу москалів в 1944-1945 роках, - підкреслює І. Кузич-Березовський, - з амвонів цілої Польщі залунали напімнення до солідарності народу: Не граб нічого, що є ближнього твого, бо не знаєш хто завтра буде грабити твоє. Не дайтеся москалям розбити на класи, не робіть доносів і не грабте багатших за вас, бо вони не вкрали в нікого поле й худобу, а доробилися тяжкою працею. Заховайте єдність віруючого, старинного, культурного народу. Не грабте нікого. Нехай граблять москалі.

Велике було здивувавання москалів і польських комуністів, коли ніхто з бідняків не хотів панського поля, ані йти до комнезаму” [24, с.7-8]. Від себе додам, що на 1981 рік, коли у Польщі почалася економічна криза, у її сільському господарстві було 50% землі у приватній власності, тому реформу села вони провели набагато швидше ніж ми. Поляки не мали такого страшного вивозу в Сибір, зберегли свою національну валюту, армію, уряд. Наша українська автокефальна православна Церква була знищена ще до війни, а греко-католицька після війни, а московське православ’я служило і служить інтересам Росії. Україна більше не мала тої духовної сили, яка б підтримувала її в національно-визвольній боротьбі. Залишились невеликі загони УПА та греко-католицькі єпископи в Сибіру і священики в підпіллі. Тому і сьогодні ми ще не маємо єдиного духовного проводу (об’єднаного патріархату).

Таким чинном, дотримання четвертої заповіді всіма, кому вона адресована, дає великий поштовх для духовного зростання української державницької еліти.

Тут же визначається, що того, хто не шанує своїх батьків, не виявляє любові до них, не слухає їх, очікують сором, нещасна смерть і вічний осуд [41, с. 299].

А той, хто грішить проти духовної або світської влади, накликає на себе ще на землі Боже покарання, а після смерті чекає на нього вічний суд. “... Хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають” (Рим. 13. 2) [41, с. 300].

Ось тому представники влади, котрі виконують обов’язки державних службовців, несуть відповідальність за життя своїх підлеглих (солдатів, студентів, учнів, робітників тощо) і за гріхи їх, якщо ці гріхи підлеглі вчинили з вини керівника; відповідають перед Богом за свої гріхи і як рядова людина, і як керівник.

Християнська етика виділяє серед тяжких гріхів, що кличуть про помсту з неба такі гріхи, що стосуються державних керівників:

а) навмисне людиновбивство;

б) покривдження убогих, вдів, сиріт;

в) содомський гріх (гріх розпусти та йому сприяння);

г) невиплата заробленої платні [32].

Звідси ми бачимо, як важливо для кожного громадянина України не тільки чути і знати, що є Заповіді Божі, але й старатися виконувати їх.

Гріхи проти даної Заповіді будуть мати ті діти, котрі без причини зневажають своїх батьків, не виявляють до них поваги і послуху, а також відповідного ставлення до духовних та світських вчителів і наставників (“Пильнуй сину, заповіді батька твого, не відкидай навчання матері твоєї” Припов. 6:20; Див. Приповідки Соломонові 3:1-12).

Тяжкі гріхи накладає дана Заповідь на батьків, які відмовились від своїх дітей, кинули їх напризволяще, не займаютьмся вихованням своїх дітей. (“Розумний син звеселяє батька; а син безумний- горе матері своєї”. Можна ручитися, що безбожник не уникне кари; потомство ж праведних спасеться. Грішних переслідує нещастя, а добро - нагорода праведним”. Припов. 10:1; 21. 13:13.13:21) [ 5].

Ось чому в Старому Завіті написано:”хто вдарить батька чи матір свою, хто проклинатиме батька чи матір свою - буде покараний смертю” (Вихід.20: 15, 17) /5/.

У Новому Завіті Ісус Христос наголосив про батьків чи наставників, які подають поганий приклад: “Нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло б її освернити; лише те, що виходить з людини осквернює людину. З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. Уся ця погань виходить із нутра й осквернює людину” (Марко 7:15, 21-23) [5].

Література до даної заповіді:

1.Шпіраго, Франц. Католицький народний катехизм. - Львів: Свічадо, 1997. - 530с.

2.Катихизм для парохів / За ред. доктора М.-І. Любачівського. В 4 част. і 2 кн. - Рим: Вид-во Українського католицького університету ім. Св. Климента папи. - 1964.

3. Катрій Ю. Десять Заповідей Божих. - Торонто, 1984.

4.Слободський С. Закон Божий. - К.: ЛТД, 1994.

5. Святе Письмо. Біблія. - Рим, 1990-1998 або Київ, 1998.

6.Геник Л.Я. Релігіно-моральне виховання в навчальних закладах Східної Галичини кінця ХІХ -поч. ХХ ст. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - 272с.