Ч. І. ЮДАЇЗМ

Вірування і культ юдеїв

Р. І. БІБЛІЯ - ПАМ’ЯТКА СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

СВЯТЕ ПИСЬМО: СТАРИЙ ЗАВІТ

Тема №1. Назви Біблії

Біблія має кілька назв: Святе Письмо, Біблія, Старий і Новий Завіт.

1. Біблія. Назва Біблія походить від грецького слова, що в множині перекладі з грецької означає сувій папірусу, на якому були записані тексти книг, адже грецьке слово “бібліон” означає одну книгу. Книги зберігалися в сувоях папірусу, а тому греки назви сувоїв використовували для назви книг. У книзі Данизі зібрання святих текстів арамейською мовою названо “хасефарім”, тобто книги. Це ж значення має і грецьке слово “бібліоя”, тобто книги, яке було вперше використано у передмові до перекладу книги Ісуса навина сина Сираха і в 1 Мак. 12:9, згадується, що це збірка книг, ще в 13 ст.

2. Святе Письмо – це найстаріша назва Бібіл, яка коріннями сягає самої Біблії обох Завітів: Старого і Нового. Ця назва зустрічається у 2 Мак.8: 23; і в посланні Апостола Павла до римлян (Рим.1: 2). З Біблії ця назва прийшла до Отців Церкви.

У грецькій мові “(α) гагіа” – означає святий, а “ґрафе” – письмо, пишу. Святе Письмо – це збірка книг, які віруючі юдеї й християни вважали за святі, тобто написані під натхненням Божим, канонічні, тобто нормативні для віри й релігійного життя. Про це згадує євангелист Іван Богослов (Ів.10:35).

3.Старий і Новий Завіт походить від єврейського слова “беріт”, а грецького “діятеке”, що має кілька значень:

а) союз, контракт, угода, договір;

б) заповіт, остання воля вмираючої людини затверджена нотаріально;

в) заповіт , зроблений усно при свідках.

У книзі Вихід ми зустрічаємо згадку про те, що був укладений союз між Богом і спочатку Ноєм (Бут. 6:18) і вибраним народом через Мойсея (Вих.24:4-8) (Старий Завіт), документами, які це підтверджували були таблиці в кивоті. .

Євангелія подають нам, як був укладений союз між Богом і всім людством через Ісуса Христа, який підтвердив цей союз власною кров’ю (Мат.26:28; Луки 22:20; Івана 10:35; 2 Корін.3:6; Євр. 8:13 .) Документ – Євангелія.

Переклади біблії

1. Самарське п’ятикнижжя.

Про нього згадували деякі патріархи. Самарське П’ятикнижжя сучасним дослідникам стало відомо через знахідку 1616 року. Пізніше було знайдено ще близько 20 копій цього варіанту П’ятикнижжя. У багатьох місцях сучасна редакція єврейського П’ятикнижжя розходиться із текстом самарського П’ятикнижжя. Тим більше, що букви, якими записаний текст самарського П’ятикнижжя давніші за поширене на той час єврейське письмо [К.біб., с.694-695]. Самарське П’ятикнижжя старіше за єврейські тексти Тори.

Самаряни. Як підкреслюють вчені-дослідники, населення Палестини було етнічно неоднорідним. Тут в різні часи проживали індоєвропейські й семітські племена. Про це згадує і книга Суддів (3:5-8). Більш детальніше про це пише історик з діаспори І. Кузич-Березовський у своїй праці “Оріяна”. Він наголошує, що десь близько 3500 р. до н. е. на Північ Палестини прийшли орійські племена, що прибули із території Праукраїни. Це були кінари, амари (юд. амореї), сірі самари, ідумеї, моав та ін. Пізніше сюди прибули гали. Згадані племена й багато інших яких назв не знаємо заселяли Палестину в такому порядку:

- на півночі осіли кінари до сьогоднішнього міста Бетшану, а пізніше це місто греки називали Скитополіс (місто скитів);

- Від Скитополісу середню частину Палестини зайняли самари й заснували столицю - Самара, а край назвали Самарією. Біля Самарії на горі побудували святню богам Небо, Яві й Туранові. Захищали свою самостійність самари довго (1190-879рр. до н. е.) (див. Кн. Царів 17:5-6); в 870 р. до н. е. тому році юдейський цар Омрі здобув голодом м. Самару та зробив її столицею Ізраїльського царства. Але, як висловлює здогад Кузич-Березовський, очевидно, що самари не були остаточно розбиті, бо за 18 км від своєї втраченої столиці побудували нове місто і на високій горі (963м) Гера-зім (санскрит. гера -гора, а зім - зима) побудували святиню своїм головним богам.

Коли юдеї здобули місто Небо (суч. - Набиль, араб. - Набульос) важко сказти, однак можна точно підкреслити, що це сталось між 870-721рр. до н. е. [Ор. І, 147с.] і приєднали його до Північного царства.

Після трьохрічної облоги ассирійці здобули столицю Самарії м. Самарію й вивели 27 280 жителів. В ассирійському документі є слова царя Саргона І :”Мною було взяте в облогу м. Самарія, яким я оволодів. 27280 жителів міста я вивів у полон”[Корот. бібл. слов, c.730]. Очевидно, були виведені не тільки самаряни, але і юдеї. Сюди, на територію Палестини, як союзники Саргона прибули гали, які оселилися нд Геннісаретським озером в землі, що дістала назву Галилея. [Ор. І., c.150].

Орійські племена перетворили Сирію, Палестину й Фінікію в квітучий край. Юдеї, які завоювали цю територію, називали орійські народи оромеями, а їх мову - арамейською. Ця мова поширилась, після двох виселень в полон населення з Палестини. Нею розмовляло населення Палестини на час повернення з вавилонського полону юдеїв.

Спроба разом будувати Храм [Езри 4:1…; Неємії 13: 28;] юдейський священик оженився на дочці Санаваллата Хороніта, якого Йосип Флавій називає Манасією. Санавалл побудував Храм на горі Геразім (самарський). Цей Храм був зруйнований Симоном Макавейським в 109 р. до н.е.

Завоювання аммоніян та арамеян (І Хрон. 19:6-19). ?

Самаряни згадуються у Старому і Новому Завіті. Довгий час в літературі не вказувалось на те, хто є самаряни за походженням. Тільки після відкриття археологами ряду міст в Палестині, Межиріччі, Єгипті та інших місцях, стало зрозуміло, що самаряни належать до індоєвропейської мовної групи, а не до семітської.

Кушії ІІ Хрон. 14: 7-14

Завоювання Рамота гілеатського (ІІ Хрон.18:30, 34 арамаеї війна проти них; 20:14-25

Манасія ІІ Хрон. 33:1-20. Молитва Манасії ; язич. Божки 34:3-9.

Храм (ІІ Езри 3:10-12).

тексти Біблії єврейською мовою, яка залишилась літургічною мовою.

Перші тексти Святого письма довгий час існували в усній редакції, а потім були записані. На той час, тобто в ІІ тисячолітті до н.е. серед семітських племен, що жили в Палетині побутувала єврейська мова. Нею написані більшість тестів Святого письма Старого Заповіту.

3.Переклади Неємії арамейською мовою.

Коли було завойоване Північне царство (Ізраїль, 720р. до н.е.), а потім Південне царство (Юдея, 568р. дон.е.), то Навудодоносор ІІ вивів у полон єврейську еліту до Вавілона, де вони більше користувалися халдейською мовою. Йшли десятиліття, поки євреї повернулися до Палестини. Мова теж мінялася й розвивалася. Євреї, що раніше розмовляди єврейською мовою, забули її й вже розмовляли арамейською мовою. Поворотці з вавілонського полону вже не вміли читати єврейські тексти Святого письма у Храмі. Деякі сучасні дослідники стверджують, що арамейська мова належить до північно-західної гілки семітських мов, зокрема споріднена з ассирійською, вавилонською (халдейською), сирійською, арабською, берберським діалектом тощо [Голов. Бібл., с. ], але більшість дослідників вважає, арамейська мова – це вплив самарської мови на юдейську.

Для цього визначні єврейські релігійні діячі з ініціативи першосвященка Неємії зробил переклади святих текстів з єврейської на арамейську мову та написали до них коментарі.