15. Роль та функції держави як суб’єкта с.Т.В.

Найважливіша і визначальна роль у формуванні системи соціального партнерства й основних її суб’єктів належить державі. Вона виступає одночасно і як носій публічної влади, і як соціальний партнер.

Держава як носій публічної влади має повноваження, що традиційно поділяються на законодавчі, виконавчі і судові. Держава ухвалює закони, якими повинні керуватися суб’єкти соціального партнерства, у тому числі легалізує їх правосуб’єктність, процедури їхньої взаємодії. Вона забезпечує виконання законів за допомогою актів керування, контролю і нагляду у сфері праці. Крім того, вона має судову систему, що включає органи юрисдикції, які беруть участь у розгляді економічних спорів та інших справ, зокрема трудових конфліктів.

Як законодавець, держава повинна гарантувати дотримання законодавства у сфері соціально-трудових відносин, що врегульовуються Конституцією України, Кодексом законів України про працю, Законами України та іншими актами законодавства, що регулюють соціально-трудові відносини.

Як арбітр вона уповноважує свої виконавчі органи організовувати взаємодію з профспілками та асоціаціями роботодавців, створювати сприятливі умови для ведення колективних переговорів, вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) тощо; надає свої представницькі функції органам виконавчої влади.

16. Роботодавці і їх роль у формуванні та розвитку с.Т.В.

Особливе місце роботодавців у системі соціально-трудових відносин полягає в тому, що вони створюють робочі місця, визначають обсяги і структуру попиту на робочу силу та залучають її до суспільного виробництва через механізм ринку праці, безпосередньо або через свої представницькі органи (осіб) організовують виробництво, укладають з найманими працівниками індивідуальні трудові договори, контракти), ведуть переговори з представницькими органами найманих працівників щодо укладення колективного договору та значною мірою впливають на його структуру і зміст; визначають виходячи зі своїх повноважень зміст соціально-трудових відносин і реалізують заходи щодо їх удосконалення.

Отже, можемо констатувати, що позиції роботодавців у процесі формування умов купівлі-продажу робочої сили та у визначенні змісту соціально-трудових відносин є набагато сильнішими, аніж найманих працівників. По-перше, вони володіють матеріальними та фінансовими ресурсами, засобами виробництва, мають змогу створювати робочі місця і визначати попит на робочу силу. В умовах надміру факторів виробництва, зокрема робочої сили, що притаманний ринковій економіці, роботодавці мають змогу диктувати умови купівлі-продажу на ринку праці. До того ж наймані працівники не можуть відкладати ж значний термін укладення трудового договору, оскільки це унеможливлює і забезпечення їхньої життєдіяльності й відтворення здатності до праці. По-друге, роботодавці та їхні об'єднання мають більш істотний вплив на органи законодавчої і виконавчої влади, визначення загальної соціально-економічної політики, формування національного трудового законодавства. По-третє, уряди країн у своїй діяльності відстоюють інтереси передусім роботодавців і не в останню через те, що самі урядовці нерідко є власниками капіталу, акцій, а отже, отже, прямо заінтересовані у веденні відповідного бізнесу.

17. Профспілки та їх роль у формуванні і розвитку соціально-трудових відносин. Профспілка ‑ добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в навчальному закладі. Розрізняють місцеві, обласні, регіональні, всеукраїнські, республіканські профспілки. Профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян. Профспілки, їх об'єднання ведуть колективні переговори, здійснюють укладання колективних договорів, генеральної, галузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників у порядку, встановленому законодавством. Профспілки, їх об'єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об'єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об'єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. З метою реалізації статутних завдань профспілки, їх об'єднання, які є юридичними особами, можуть здійснювати необхідну господарську та фінансову діяльність шляхом надання безоплатних послуг, робіт, створення в установленому законодавством порядку підприємств, установ або організацій із статусом юридичної особи, формувати відповідні фонди, кредитні спілки. Профспілки, їх об'єднання, здійснюючи представництво та захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, повинні додержуватися Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів, а також виконувати колективні договори та угоди, які вони уклали, та взяті на себе зобов'язання.

18. Сутність та форми соціального партнерства. Соціальне партнерство – особливий тип відносин у соціально-трудовій сфері, який передбачає застосування різноманітних форм і методів узгодження інтересів найманих працівників, роботодавців і їхніх представницьких органів, прагнення до спільних домовленостей, договору, досягнення консенсусу, опрацювання і спільну реалізацію заходів з різноманітних напрямів соціально-економічного розвитку. Соціальне партнерство (СП) передбачає постійний діалог між суб’єктами відносин у сфері праці, переговорний, договірний процес узгодження інтересів. При цьому слід врахувати такі особливості

1. Наймані працівники і роботодавці та їхні представницькі органи мають не тільки спільні, а й відмінні, протилежні інтереси.

2. СП є взаємовигідним процесом взаємодії сторін соціально-трудових відносин та органів, що репрезентують їх інтереси.

3. СП не можна розглядати як традицію чи специфічну складову механізму формування та регулювання соціально-трудових відносин в окремих країнах, адже це партнерство є притаманною економіці ринкового типу формою погодження інтересів суб’єктів трудових відносин.

4. Відносини між соц.. партнерами можуть бути прогресивними чи деструктивними, регресивними залежно від настанов та методів регулювання взаємовідносин.

5. СП передбачає застосування цивілізованих методів регулювання.

6. СП можна розглядати як фактор підвищення соц.. відповідальності бізнесу.

СП може здійснюватись у формах спільних консультацій; колективних переговорів та укладання договорів і угод; погодження на національному рівні політики доходів і соціально-економічної політики; спільне розв’язання колективних трудових спорів, запобігання їм; участі найманих працівників в управлінні виробництвом; участі представників сторін у роботі органів СП; участі найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, визначених договором; обміну необхідною інформацією; контролю за виконанням спільних домовленостей.

СП функціонує на основі принципів повага та врахування інтересів учасників; повно важності соц.. партнерів; повноти представництва сторін; рівноправності сторін; невтручання у справи партнерів; обов’язковості виконання досягнутих домовленостей; систематичності контролю за виконанням прийнятих рішень; відповідальності за невиконання зобов’язань.