Дослід 2. Гідроліз (омилення) жирів

Реактиви:

 топлене масло (або тваринний жир);

 концентрований розчин гідроксиду натрію NaOH або калію КОН;

 насичений розчин хлориду натрію NaCl.

Жири під впливом розчину лугу гідролізують з утворенням мил та гліцеролу (гліцерину):

СН₂-О-ОС-(СН₂)₇-СН=СН-(СН₂)₇-СН₃ + 3 КОН



СН-О-ОС-(СН₂)₁₆-СН₃

_

СН₂-О-ОС-(СН₂)₁₄-СН₃

СН₂-ОН КООС-(СН₂)₇-СН=СН-(СН₂)₇-СН₃



СН-ОН + КООС-(СН₂)₁₆-СН₃



СН₂-ОН КООН-(СН₂)₁₄-СН₃

гліцерол калійне мило

1. У фарфорову чашку або термостійкий хімічний стакан вміщують приблизно 5 г тваринного жиру (свинячого або яловичого) ідодають 12  15 мл концентрованого (40 %-го) розчину гідроксиду натрію (або калію). Нагрівають суміш 15 – 20 хв над полум’ям, використовуючи азбестову сітку. Нагрівання потрібно проводити обережно, підтримуючи слабке кипіння. Додають воду в стакан у міру її википання.

Через 15  20 хв піпеткою відберають трохи рідини в пробірку з гарячою дистильованою водою. Якщо проба розчиняється, не виділяючи крапель жиру, омилення жиру вважають закінченим. В іншому випадку продовжують нагрівання і через 10  15 хв знову перевіряють,чи закінчився гідроліз.

2. До отриманого розчину приливають перемішуючи приблизно 10 мл насиченого розчину хлориду натрію. Шар мила, що виділився на поверхні, збирають у ганчірочку і віджимають.

Перевіряють, чи розчиняється мило у воді і чи утворює воно піну.

Дослід 3. Утворення нерозчинних мил

Реактиви:

 калійне мило (з попереднього досліду);

 5 %-й водний розчин хлориду кальцію CaCl₂.

Під час додавання до розчину калієвого мила розчину солі кальцію утворюються нерозчинні солі жирних кислот:

2 KOOC-(CH₂)₁₆-CH₃ + CaCl₂ 2KCl + Ca[OOC-(CH₂)₁₆-CH₃]₂.

калійне мило кальцієве мило

У пробірку з 2 – 3 мл калійного мила (з попереднього досліду) вносять 1- 2 мл 5 %-го розчину хлориду кальцію CaCl₂. Спостерігають за утворенням нерозчинного кальцієвого мила.

Лабораторна робота 4

ЯКІСНІ РЕАКЦІЇ НА ВУГЛЕВОДИ

Мета роботи: дослідити якісні реакції на вуглеводи (моносахариди, олігосахариди та полісахариди).

Стислі теоретичні відомості

Вуглеводи (цукри) – це група органічних сполук, більшість яких має загальну хімічну формулу (СН₂О)_n, де n – більше або дорівнює трьом). Вуглеводи також можуть містити Нітроген, Фосфор і Сульфур.

Характерною для вуглеводів є наявнісь не менше двох гідроксильних груп, а також карбонільної групи (альдегідної або кетонної). Вуглеводи, що містять альдегідну групу, називають альдозами, а кетонну групу – кетозами.

Вуглеводи в організмах людини і вищих тварин накопичуються у вигляді глікогена, резервуючи енергію. Вони також беруть участь у синтезі ДНК і РНК.

Вуглеводи обумовлюють видові й індивідуальні імунні особливості організму, склад крові, будову органів і тканин. У клітинах людини і вищих тварин уміст вуглеводів незначний. У рослинах їх вміст набагато вищий, наприклад, у бульбах картоплі  до 90 %. У медичній практиці при інтоксикації, виснаженні, порушеннях харчування і травлення хворим внутрівенно вводять 40 %-й розчин глюкози.

Відповідно до існуючої класифікації вуглеводи поділяють на прості і складні. Залежно від кількості мономерів у молекулі, вуглеводи поділяють також на моносахариди (прості цукри), олігосахариди (у складі молекули міститься від 2 до 10 моносахаридів) і полісахариди (містять більше ніж 10 моносахаридів).

Послідовність проведення дослідження

Дослід 1. Гідроліз сахарози

Реактиви:

 водний розчин сульфату купруму (II) CuSO₄;

 водний розчин гідроксиду натрію NaOH;

 водний розчин цукру C₁₂H₂₂O₁₁;

 водний розчин сірчаної (сульфатної) кислоти Н₂SO₄.

Молекула сахарози побудована за рахунок гiдроксильних груп α-глюкози і β-фруктози, тому в розчині вона не може утворювати нециклічні форми з вільними карбонільними групами. У водному розчині сахароза гідролізує (гідроліз  це процес взаємодії речовини з водою, унаслідок чого з речовиною відбуваються певні хімічні перетворення).

Під час гідролізу сахарози утворюється суміш глюкози і фруктози:

C ₁₂H₂₂O₁₁ + Н₂О C₆H₁₂O₆ + C₆H₁₂O₆.

сахароза глюкоза фруктоза

Цей процес можна прискорити підвищенням концентрації іонів Гідрогену, тобто додаванням до розчину сахарози невеликої кількості сильної кислоти.

1. У пробірку до 3  5 крапель розчину сульфату купруму (ІІ) доливають 2  3 мл розчину гідроксиду натрію. До отриманого осаду гідроксиду купруму Cu(OH)₂ доливають розчин цукру і нагрівають суміш. Спостерігають, чи відбувається відновлення гідроксиду купруму (II) до оксиду купруму (I).

2. У чисту пробірку налийте 2  3 мл розчину цукру, додають 2  3 краплі розведеної сірчаної кислоти і кип’ятять суміш кілька хвилин. У пробірку до 3  5 крапель розчину сульфату купруму (ІІ) доливають 2  3 мл розчину гідроксиду натрію. Розчин цукру із сірчаною кислотою, що кип’ятили, нейтралізують розчином гідроксиду натрію і знову нагрівають. Додають цей розчин до осаду гідроксиду купруму (ІІ). Спостерігають, за змінами, які відбуваютья у розчині.