Поділ праці та економічна залежність

Однією з найяскравіших характеристик економічної системи сучас­ного суспільства є існування надзвичайно складної системи ПОДІЛУ ПРАЦІ. Праця поділилася на незліченну кількість різних професій. У традиційному суспільстві незайнятість у сільськогосподарському виробництві означала спеціальність ремісника. Навички ремесла здобувалися протягом тривалого періоду навчання, а робітник пере­важно виконував від початку і до кінця всі операції виробничого процесу. Наприклад, металіст, який виготовляв плуги, мусив сам кувати залізо, надавати йому форми і складати готові деталі. З роз­витком сучасного промислового виробництва більшість традиційних ремесел одразу зникла, звільнивши місце професійним навичкам, що складають частину більш широкомасштабних виробничих проце­сів. Скажімо, електрик, котрий працює сьогодні у промисловому середовищі, може перевірити і полагодити тільки деякі частини одного типу машини; рештою частин та машин опікуватимуться інші люди.

Контраст у поділі праці в традиційному та сучасному суспільствах вражає. Навіть у найбільшому традиційному суспільстві, поряд з такими спеціалізованими заняттями, як купець, військовий та свя­щеник, як правило, існувало не більше двадцяти-тридцяти найголов­ніших ремесел. У сучасній промисловій системі наявні в буквальному розумінні тисячі різноманітних професій. Перепис населення Вели­кої Британії засвідчив 20 тисяч різних професій та занять у британсь­кій економіці. У традиційних спільнотах більшість населення працю­вала на фермах і в економічному сенсі забезпечувала сама себе. Люди виробляли для себе харчові продукти, одяг та інші необхідні для життя речі. Натомість однією з головних рис сучасного суспільства є неймовірне зростання економічної взаємозалежності. Всі ми зале­жимо від гігантської армії інших працівників, розсіяних по всьому світу, які створюють товари і послуги, необхідні для нашого життя. За невеликими винятками, переважна більшість людей у сучасному суспільстві не виробляють їжу, яку споживають, не зводять будин­ків, у яких мешкають, і не створюють матеріальні цінності, якими користуються.

Джерело: Гіденс Е. Соціологія / Пер. з англ. В. Шовкун, А. Олійник; Наук. ред. О. Іваніщенко.– К.: Основи, 1999. – С.365-367.

Завдання

Прочитайте й проаналізуйте текст «Жінки і праця», викладіть письмово найважливіші положення за даним текстом.

Текст для опрацювання

Гіденс Е.

Жінки і праця

Донедавна у країнах Заходу оплачувана робота здебільшого була привілеєм чоловіків. За останні кілька десятиліть ця ситуація ради­кально змінилася: все більше жінок поповнюють лави робочої сили. У наступних параграфах цього розділу ми розглянемо походження та значення цього феномена, що знаменує одну з найважливіших змін у сучасному суспільстві.

Жінки та робочі місця (історичний погляд)

Для переважної більшості населення в доіндустріальних країнах (і більшості людей у країнах «третього світу» сьогодні) виробнича ді­яльність та робота в домогосподарстві не розмежовувалися. Вироб­ництво відбувалося або в домашніх умовах, або поблизу від дому. Всі члени сімей у середньовічній Європі брали участь у сільськогоспо­дарських роботах або в ремісничій діяльності. У містах майстерні містилися переважно вдома, а члени родини виконували різні фун­кції у виробничому процесі. Наприклад, у ткацькій справі діти про­чісували вовну, старші дочки та матері пряли пряжу, а батьки ткали її. Таким чином жінки й діти безпосередньо допомагали чолові­кам – кравцям, шевцям та пекарям. Жінки часто користувалися значним впливом у родині завдяки своїй важливій ролі в еконо­мічних процесах, навіть попри те, що вони не мали стосунку до чоловічих справ: політики та воєн. Дружини ремісників часто вели ділові рахунки, як і дружини фермерів, а багато вдів володіли май­ном і самі ним порядкували.

Ситуація суттєво змінилася через розмежування робочого місця і проживання завдяки розвитку сучасного виробництва. Переміщення виробництва на механізовані фабрики було, напевне, найголовнішим та єдиним чинником. Праця виконувалася у машинному темпі робіт­никами, спеціально найнятими для цього, тож працедавці почали укладати угоди не з родинами, а з окремими особами. Разом з тим минуло багато часу, поки старий підхід до сімей як до одного цілого вичерпав себе; у Британії та багатьох інших європейських країнах роботодавці ще довго наймали на роботу цілі сім'ї. Якщо батько, на­приклад, наймався на роботу на фабрику, його дружина та діти пра­цювали домашніми слугами або помічниками на фермі.

Після відходу від цієї практики встановлений був глибокий поділ між оселею та робочим місцем. Жінки почали асоціюватися з «до­машніми» цінностями, хоча думка, що «місце жінки вдома», має різ­ний підтекст для жінок різних верств суспільства. Заможним жінкам подобається, коли їм прислужують покоївки, няні та домашні лакеї. Найважчими були обов'язки незаможних жінок, котрим доводилося виконувати хатню роботу і, крім того, працювати на виробництві, щоб додати дещо до заробітків своїх чоловіків.

Рівень зайнятості жінок поза домівкою для всіх класів залишався досить низьким аж до початку XX століття. У Британії ще навіть у 1910 році більше третини працюючих жінок становили покоївки або домашні служниці. Жіночу робочу силу складали переважно молоді незаміжні дівчата, чия зарплатня за роботу на фабриках чи в конто­рах надсилалася часто роботодавцями безпосередньо їхнім батькам. Після одруження їх звільняли з роботи.

Відтоді участь жінок в армії оплачуваних працівників розширю­валась більш-менш безперервно. Однією з головних причин того була нестача робочих рук під час першої світової війни. Упродовж воєнних років жінки виконували багато обов'язків, які раніше вважалися виключно компетенцією чоловіків. Повернувшись додому з війни, чо­ловіки знову зайняли більшість робочих місць, але ставлення до ролі жінки змінилося. Сьогодні оплачувану роботу поза домом у більшості європейських країн виконують 35-60 відсотків жінок віком від 16 до 60 років. Найбільш значне зростання зайнятості відбулося серед заміжніх жінок. Сукупний рівень для Британії становить 53 відсотки. Понад 40 відсотків заміжніх жінок з дітьми віком менше трьох років зараз працюють повний робочий день. І все-таки частка працю­ючих жінок досі значно менша, ніж працюючих чоловіків. На опла­чуваній роботі зайнято 74 відсотки чоловічого населення у віці від 25 до 60 років, і це співвідношення не зазнало значних змін протягом останнього століття.