Бойовий порядок підрозділів ппо в наступі та в обороні.

Організація і ведення бойових дій підрозділів ППО залежать від їх ролі і місця в бойовому порядку батальйону та способів переходу до оборони.

В обороні зрадн бригади основні зусилля зосереджує на прикритті підрозділів, що обороняються на напрямку головного удару противника, артилерії і КСП, а також підрозділів другого ешелону при висуванні і діях на вогневих рубежах чи при проведенні контратак.

Стартові позиції призначаються з урахуванням розміщення підрозділів старшого начальника, що діють в батальйонному районі оброни.

Бойовий порядок батареї «Тунгуска» доцільніше всього шикувати в лінію зенітних взводів при значній ширині ділянки оборони і в дві лінії при невеликій. Взаємне віддалення взводів (між їх центрами) по фронту і в глибину може складати до 6 км, а установок сусідніх взводів – 2-4 км.

Позиції взводів «Тунгуска» слід вибирати всередині батальйонного району оброни, ближче до його тильної границі, іноді і в міжпозиційному просторі.

Відстань між сусідніми ЗГРК «Тунгуска» у взводі складає 0,5-0,2 км, що дозволяє організувати їх надійний вогневий зв’язок і взаємне прикриття, а також запобігти ураження одночасно декількох установок вогнем артилерії і реактивних систем залпового вогню противника.

Найбільш раціональне віддалення ЗГРК «Тунгуска» від переднього краю оборони – 2-4 км. Воно дозволяє достатньо ефективно вести боротьбу з бойовими вертольотами противника і разом з тим підвищити живучість самих установок від вогню наземних засобів ураження.

Крім основних кожній ЗГРК призначаються 1-2 запасних позиції. Маневр на них проводиться з дозволу старшого начальника зразу ж після прольоту літаків-розвідників, відбиття ударів повітряного противника чи перебування на одному місці більше 4 годин.

Батарея «Игла» може застосовуватися для прикриття батальйонів, браг і КП. Зрв частіше всього діє в повному складі. Зрв взводу, що прикриває батальйон, як правило, розгортається поблизу КСП рот і самого батальйону. Тоді кожне зрвід буде знаходитись на віддаленні 0,8-2 км від переднього краю і до 2 км одне від одного і матимуть надійний вогневий звязок і стійке управління.

Зрв механізованого батальйону застосовується для прикриття рот, мінбатр і КСП і розгортається на віддаленні до 500 м від переднього краю.

На ймовірних напрямках прихованого підльоту літаків і вертольотів противника, а також на ймовірних маршрутах прольоту його повітряних десантів і аеромобільних груп необхідно створювати засідки у складі окремих ЗГРК чи відділень ПЗРК.

Для введення противника в оману відносно дійсного накреслення переднього краю частина засобів ППО може призначатися для дій в якості кочуючих.

Система вогню зрадн звичайно доповнюється організованим вогнем стрілецької зброї, гармат БМП, зенітних кулеметів, танків, підрозділів, які не зайняті боєм з наземним противником.

До початку бойових дій радіолокаційна розвідка повітряних цілей, як правило не ведеться. Ведуть її пости повітряного спостереження на КСП зрадн, ПУ ППО бригади, на батарейних КСП, в зрвід „Ігла” і спостержені пости на КСП батальйонів і рот.

Сповіщення зенітних підрозділів про повітряного противника проводиться в радіомережі начальника ППО бригади, а загальновійськових підрозділів – в радіомережі командира чи начальника штабу. Крім того, для сповіщення використовуються проводові і сигнальні засоби зв’язку.

До переходу противника у наступ вогонь по одиноких літаках, вертольотах ведуть чергові засоби зенітних підрозділів з запасних стартових позицій, а також кочуючі та ті, що знаходяться в засідці.

З початком висування противника чи зайняття ним вихідного положення для наступу зрадн приводиться в готовність до відбиття ударів з повітря.

В ході бою тактична авіація і бойові вертольоти знищуються засобами ППО з основних позицій, зосередженим вогнем стрілецької зброї, танкових зенітних кулеметів і гармат БМП підрозділів, не зайнятих боєм з наземним противником.

При відході батальйону зенітні підрозділи з дозволу командира зрадн здійснюють маневр на запасні позиції в головах колон прикриваємих військ. При цьому основні зусилля вони зосереджують на прикритті тих підрозділів, котрі вирішують найбільш важливі завдання оборони чи переміщуються від одного рубежу до іншого.

При наступі з ходу зрадн звичайно розгортається з таким розрахунком, щоб прикрити всі підрозділи бригади. Однак і в цьому випадку основні зусилля зосереджуються на найбільш важливих елементах бойового порядку.

Батареї «Тунгуска» займають позицію повзводно, ближче до зовнішньої межі району, хоча іноді взводи чи окремі ЗГРК (залежно від умов місцевості) допускається виносити за його межі у напрямку ймовірного нальоту повітряного противника. Взаємне віддалення взводів (між їх центрами) не повинно перевищувати 6 км, а установок сусідніх взводів – 4 км. Це обумовлено курсовим параметром гарматного озброєння (2 км). ЗГРК розміщуються з таким розрахунком, щоб швидко займати місця в похідних порядках підрозділів, які висуваються.

Зрбатр «Игла» займає позиції повзводно в районах розташування прикриваємих обєктів і по можливості ближче до їх зовнішніх меж. Відстань між взводами „Ігла” і «Тунгуска» звичайно не перевищує 4-5 км (курсовий параметр ПЗРК „Ігла”- 2-3км).

При висуванні бригади на РПА батарею «Тунгуска» доцільно висувати повзводно з батальйонами першого ешелону, а зрбатр «Игла» (зрв батальйону) – з батальйонами (ротами) і першого, і другого ешелонів. Ці рекомендації обумовлюються побудовою бойового порядку зрадн на рубежі переходу в атаку і принципом зосередження його зусиль на прикриття від ударів з повітря підрозділів, що вирішують головні завдання. Іноді, в залежності від умов обстановки, частина зенітних засобів може висуватись до переднього краю противника завчасно, наприклад з артилерією, КП.

Якщо від бригади виділяється авангард чи передовий загін (до посиленого батальйону), йому може придаватися взвод «Игла» чи «Тунгуска».

Розподіл підрозділів зрадн по колонах повинен дозволяти їм своєчасно зайняти призначені стартові позиції. При цьому зенітні ракетні відділення взводів ПЗРК повинні слідувати за машинами командирів рот, а установки ЗГРК – за механізованими (танковими) ротами.

З рубежу розгортання в ротні колони зрвід „Ігла” і ЗГРК «Тунгуска» без додаткових перебудов звичайно починають висуватися на свої напрямки. Тоді до моменту виходу підрозділів на РПА вони встигнуть розгорнутись в бойовий порядок в готовності відбивати удари повітряного противника.

Батарея (взвод) «Тунгуска» шикує бойовий порядок в одну, а іноді в дві лінії зенітних взводів (установок) на віддаленні 1-2 км від переднього краю.

Зенітні ракетні відділення взводів «Игла» діють з механізованими батальйонами, розгортаються поблизу їх командно-спостережних пунктів, а також КСП рот першого ешелону.

При наступі із положення безпосереднього зіткнення з противником при перегрупуванні і переміщенні на нові позиції підрозділи ППО переводяться в бойову готовність №1 тільки з початком вогневої підготовки атаки чи удару авіації противника.

Висновок: Складний характер сучасного загальновійськового бою потребує високої морально-психологічної підготовки та професійної майстерності від командирів підрозділів і частин. А з цього витікає, що оволодіння мистецтвом організації бойового застосування штатних і приданих підрозділів родів військ за будь-яких умов, на будь-якій місцевості багато в чому залежить від теоретичної підготовки майбутніх офіцерів.

Висновок до заняття: Для успішного ведення бою загальновійськовий командир повинен мати чітке уявлення про бойові можливості підрозділів ППО, їх склад, бойовий порядок і основи бойового застосування. Сучасні сили та засоби ППО дозволяють надійно прикрити підрозділи від ударів повітряного противника за умови умілого їх застосування.

Т Е М А № 28: Механізована рота в обороні.

Заняття 1:

Підготовка і ведення оборони.

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1. Бойовий статут Сухопутних військ. Ч. ІІ (батальйон, рота). – К.: Видавництво «Варта», 1998 р. Ст. 41-83. 2. Тактика загальновійськових підрозділів: Навчальний посібник. К.: АЗСУ, 1998.– С. 39-60. 3. Н.П. Моисеенко и др. “Мотострелковая (танковая) рота в бою”. Учебное пособие. Воениздат 1988, стор. 138-200. 4. Тактика. Учебник под общей редакцией В.Г. Резниченко. - М.: Воениздат, 1984. – С. 320-399. 5. Подготовка офицеров запаса Сухопутных войск. Учебник под общей редакцией Ю.А. Науменко. - М.: Воениздат, 1989. – С. 131-145.