Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Теорія до ІІ модуля ІА.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
26.08.2019
Размер:
247.01 Кб
Скачать

Тема 3. Оцінювання стратегії фінансового інвестування

Книжку читають з початку до кінця. У бізнесі все навпаки. Тут починають з кінця, тобто із мети, і потім роблять усе, щоб досягти її

Гаролд Дженін

Методичні поради до вивчення теми

Інвестиційна стратегія являє собою один із важливих видів функціональної стратегії фірми, що забезпечує усі основні напрями розвитку її інвестиційної діяльності й інвестиційних відносин шляхом формування довгострокових інвестиційних цілей, вибору найефективніших шляхів їх досягнення, адекватного коригування напрямків формування й використання інвестиційних ресурсів за зміни умов зовнішнього середовища.

Розробка інвестиційної стратегії відіграє значну роль у забезпеченні ефективного розвитку фірми.

При розробці інвестиційної стратегії доцільно виділяти стратегію фінансового інвестування. Цілі, завдання і найважливіші стратегічні рішення фінансового інвестування повинні визначати перспективи придбання контрольного пакету акцій (паїв) інших суб’єктів господарювання, вибір типу портфеля фінансових інвестицій фірми (табл. 11.1) та цільових параметрів його формування.

Сучасне фінансове інвестування безпосередньо пов’язане із формуванням інвестиційного портфелю. Інвестиційний портфель – це цілеспрямовано сформована сукупність фінансових інструментів відповідно до прийнятої інвестиційної політики фірми. Якщо основними об’єктами фінансового інвестування є цінні папери, то тоді інвестиційний портфель ототожнюють із поняттям «портфель цінних паперів».

Головною метою формування портфеля є реалізація політики фінансового інвестування шляхом підбору найбільш дохідних і безпечних фінансових інструментів. Локальними цілями можуть бути:

  • забезпечення високого поточного доходу,

  • забезпечення високих темпів зростання інвестованого капіталу на довгострокову перспективу,

  • забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків,

  • забезпечення необхідної ліквідності портфеля,

  • забезпечення максимального ефекту «податкового щита» тощо.

Таблиця 11.1.Систематизація інвестиційних портфелів суб’єкта господарювання

Класифікаційна ознака

Вид портфелю

Характеристика

1. За цілями формування інвестиційного доходу

1.1. Портфель доходу

    1. Портфель росту

1.1. Портфель орієнтований на високу поточну віддачу інвестиційних витрат

1.2. Портфель орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості фірми

2. За рівнем ризиків

2.1. Агресивний (спекулятивний) портфель

2.2. Поміркований (компромісний) портфель

2.3. Консервативний портфель

2.1. Дозволяє отримати максимальну норму прибутку на інвестований капітал, але йому властивий найвищий рівень інвестиційного ризику

2.2. Норма інвестиційного прибутку і ризик відповідають середньому рівню на ринку

2.3. Формується за критерієм мінімізації ризику, забезпечує найвищий рівень безпеки фінансового інвестування

3. За рівнем ліквідності

3.1. Високоліквідний

3.2. Середньо ліквідний

3.3. Низьколіквідний

3.1. Формується з короткострокових фінансових інструментів, що регулярно купуються-продаються на ринку

3.2. Включає поряд із високоліквідними інструментами частину, що не викликає значний попит

3.3. Формується із довгострокових облігацій (акцій), що характеризуються низьким попитом на ринку, хоча рівень доходу вище середнього на ринку

4. За інвестицій-ним періодом

4.1. Коротко-строковий портфель

4.2. Довгостроковий портфель

4.1. Формується із фінансових інструментів, що використовуються до одного року

4.2. Формується із фінансових інструментів, що використовуються довше одного року

5. За видами фінансових інструментів інвестування

5.1. Портфель акцій

5.2. Портфель облігацій

5.3. Портфель векселів

5.1. Дозволяє забезпечити високі темпи зростання інвестованого капіталу у перспективі

5.2. Забезпечує поточний дохід, мінімізацію інвестиційних ризиків, ефект «податкового щита»

5.3. Забезпечує отримання поточного доходу за рахунок використання тимчасово вільного залишку коштів

5.4. Портфель депозитних вкладів

5.5. Портфель міжнародних інвестицій

5.6. Портфель інших форм інструментів

5.4. Забезпечує ліквідність, поточний дохід, мінімізує інвестиційний ризик

5.5. Формується за рахунок інструментів іноземних емітентів, забезпечує мінімізацію ризиків

5.6. Формується із не розглянутих вище фінансових інструментів

6. За умовами оподатку-вання доходу

6.1. Оподатковуваний портфель

6.2. Не оподатковуваний портфель

6.1. Формується із інструментів, дохід за якими оподатковується на загальних засадах

6.2. Складається із інструментів, дохід за якими не оподатковується

7. За стабільністю структури фінансових інструментів

7.1. Портфель із фіксованою структурою активів

7.2. Портфель із гнучкою структурою активів

7.1. Частки основних фінансових інструментів незмінні впродовж тривалого часу

7.2. Частки основних фінансових інструментів змінюються під впливом зовнішнього середовища або цілей фінансового інвестування

8. За кількістю стратегічний цілей формування

8.1.Одноцільовий

8.2. Комбінований

8.1. Усі фінансові інструменти відібрані за критерієм вирішення однієї стратегічної цілі формування портфеля

8.2. Передбачає можливість одночасного вирішення декількох стратегічних цілей формування портфеля за доходом і рівнем ризику:

- портфель спекулятивного доходу,

- портфель прискореного зростання,

- портфель нормального доходу,

- портфель нормального зростання,

- портфель гарантованого доходу,

- портфель гарантованого зростання.

Формування портфеля фінансових інвестицій відбувається за традиційним підходом або за сучасною портфельною теорією.

Традиційний підхід передбачає включення до портфеля значної кількості різноманітних фінансових інструментів, що забезпечує його диверсифікацію і відповідне зниження ризику (рис. 11.1). До недоліків такого підходу можна віднести відсутність оцінки взаємозв’язків між окремими інструментами та диференціації систематичного і несистематичного ризику.

Рис. 11.1. Вплив кількості цінних паперів у портфелі на зменшення ризику портфеля

Принципи сучасної портфельної теорії (СПТ) вперше були сформульовані Г. Марковіцем. СПТ являє собою заснований на статистичних методах механізм оптимізації складу інвестиційного портфеля за критеріями співвідношення рівня його очікуваної дохідності і ризику з урахуванням забезпечення кореляційного зв’язку дохідності окремих фінансових інструментів між собою.

Основою СПТ є три категорії гіпотези ефективного ринку – слабка форма, середня форма, сильна форма.

Слабка форма передбачає, що вся ринкова інформація закладена у змінах цін у минулому, повністю відображена у теперішніх цінах цінних паперів. Результати досліджень підтверджують цю гіпотезу.

Середня форма передбачає, що наявні ринкові ціни відображають всю інформацію, доступну широкій громадськості. Практика свідчить, що не усі інвестори одержують її вчасно.

Сильна форма стверджує, що ціни акцій відображають абсолютно всю інформацію – як доступну і недоступну широкій громадськості, так і внутрішню інформацію компаній. Більшість інвесторів відкидають існування сильної форми.

Перед тим, як починати вивчати СПТ, необхідно з’ясувати деякі припущення:

  • усі інвестиційні рішення з формування портфеля приймаються на один період часу, який називається «періодом володіння»;

  • ринок є ефективний. Це означає, що усі учасники ринку мають вільний доступ і вихід з ринку, одержують одну й ту ж саму інформацію, яка дозволяє їм прогнозувати доходи і ризик за будь-якими фінансовими інструментами;

  • портфель формується тільки з ризикових фінансових інструментів, ризик зменшується при збільшенні кількості цінних паперів у портфелі, ризикові цінні папери можуть додаватись, вилучатись із портфеля;

  • усі рішення приймаються за трьома критеріями: а) рівень очікуваного доходу; б) індивідуальний рівень ризику за середньоквадратичним відхиленням; в) характер коваріації і міра кореляції дохідності фінансових інструментів;

  • інвестори не люблять ризик і надають перевагу вищій нормі дохідності над нижчою, вони намагаються максимально збільшити доходи і до мінімуму зменшити ризик, тобто одержати найвищі доходи на одиницю ризику.

Останнє означає, що при формуванні портфеля кожний інвестор повинен оцінювати рівень дохідності і ризик портфеля, а потім за співвідношенням цих показників обрати кращий його варіант

Звузити альтернативи вибору портфеля допомагають криві байдужості. Вони будуються на основі функцій корисності інвестора, які відбивають його відношення до ризику і дохідності портфеля. Принциповий графік формування кривих байдужості нейтрального до ризику інвестора зображений на рисунку 11.2.

Рис. 11.2. Криві байдужості інвестора, нейтрального до ризику

За графіком можна зробити такі висновки:

  1. Інвестор розглядає усі портфелі, що лежать на одній кривій байдужості, як рівноцінні.

  2. Інвестор надає перевагу усім портфелям, що лежать на кривій байдужості, розміщеній вище і лівіше, ніж портфелям на кривій байдужості нижче і правіше.

  3. Кут нахилу кривої байдужості до горизонтальної осі визначається відношенням інвестора до ризиків.

Хоча криві байдужості звужують вибір, але не дають можливості обрати один найкращий варіант портфеля.

Наблизитися до рішення цього завдання дозволяє сформульована Г. Марковіцем «теорема ефективної множини», яка визначає модель поведінки інвестора при формуванні портфеля. Інвестор обирає свій оптимальний варіант портфеля із їх множини, кожний з яких: 1) забезпечує максимальне значення рівня очікуваної дохідності за будь-якого визначеного рівня ризику; 2) забезпечує мінімальне значення ризику за будь-якого визначеного рівня очікуваної дохідності. Сукупність портфелів, що забезпечують досягнення заданих показників, називається ефективною множиною портфелів. Уся сукупність варіантів портфелів, які можуть бути сформовані із конкретного числа інструментів, називається допустимою множиною портфелів. (рис. 11.3)

Рис. 11.3. Допустима й ефективна множина портфелів

Детальніше із СПТ можна ознайомитись за посібниками [12, 18, 23]. Ефективні портфелі знаходять на кривій ефективної множини між точками А і Г, усі інші варіанти портфелів є для інвестора неефективними.

Вибір оптимального інвестиційного портфеля забезпечується поєднанням графіків кривих байдужості інвестора й ефективної множини (рис. 11.4). Оптимальний портфель знаходиться у точці дотику однієї з кривих байдужості з ефективною множиною (точка Д).

Д – оптимальний портфель

Рис. 11.4. Графічна модель вибору оптимального інвестиційного портфеля

З урахуванням положень СПТ здійснюється формування портфеля фінансових інвестицій (рис. 11.5).

Рис. 11.5. Основні етапи формування портфеля фінансових інвестицій суб’єкта господарювання

Оцінка результативності інвестиційної стратегії здійснюється за певними параметрами (рис. 11.6). За умови відповідності стратегії обраним критеріям і характеру інвестиційної поведінки вона приймається до реалізації.