2. Юридична техніка визначаеться як сукупність вироблених в юриспруденції засобів і правил зовнішнього виразу в текстах різних правових актів (нормоустановчого, нормозастосовчого або інтерпретаційного характеру, актів систематизації законодавства) певного правового змісту. Юридична техніка - це сукупність правил, прийомів, способів створення й систематизації юридичних документів.

Види юридичної техніки:

1. законодавча техніка;

2. техніка систематизації законодавства;

3 техніка правозастосовчих актів.

Законодавча (правотворча, нормотворча) техніка - це сукупність правил, прийомів, способів створення (підготовки, складання, оформлення) нормативних актів.

Правила законодавчої техніки:

- стосовні до форми (зовнішньому оформленню) нормативних актів (наявність обов'язкових офіційних реквізитів: назва, дата, орган прийняття, підпис відповідної посадової особи й т.д.);

- стосовні до втримування нормативного акту (регулювання однорідних суспільних відносин, відсутність пробілів, мінімізація виключень і відсилань і т.д.);

-стосовні до структури нормативного акту (загальні норми містяться на початку нормативного акту, однорідні норми викладаються компактно, наприклад у главах, розділах нормативного акту, нумерація статей є суцільний, стабільної й т.д.);

- стосовні до викладу норм права (ясність, точність, стислість мови нормативних актів, стандартність формулювань і т.д.).

Способи (прийоми) викладу норм права:

по ступені абстрактності викладу: абстрактний і казуїстичний;

по ступені повноти викладу: прямій, посилальний, бланкетный;

за формою пропозиції: у вигляді нормативної пропозиції (є нормативні терміни - «зобов'язаний», «вправі» і т.п.) або оповідальної пропозиції (стверджувального, негативного).

Техніка систематизації законодавства (нормативних актів) припускає використання таких способів його систематизації як облік, інкорпорація, консолідація, Кодифікація законодавства.

Техніка правозастосовчих (індивідуальних) актів пов'язана з їх належним зовнішнім оформленням (назва, органи видання або видачі, час і місце видачі, підпис, печатка й т.д.), наявністю необхідного втримування (рішення, фіксація юридичного факту, відповідність термінологічного стилю мові законодавства й т.д.).

1

Історія виникнення законів надає безліч прикладів досконалого правового регулювання суспільних відносин. Хоча трапляються й непоодинокі факти, які свідчать про протилежне. Проте загальна тенденція розвитку законодавства це, в першу чергу, розвиток законодавчої техніки, від якої значною мірою залежить ефективність дії закону. Відомо, що київський князь Ярослав Мудрий із невизначених, суперечливих звичаїв шляхом поєднання життєво важливих звичаїв, створив звід законів «Руська Правда» і цим надав могутнього поштовху соціально-економічному розвиткові Київської Русі1.

Історія кодифікації законодавства, що була проведена за часів Наполеона Бонапарта також свідчить про те, як швидко й позитивно вплинула на соціально-економічний розвиток Франції рецепція римського права, кодифікація позитивного права шляхом заміни заплутаних, авторитарних королівських ордонансів ясними і чіткими нормами кількох кодексів. Практично за кілька років Франція перетворилася у могутню європейську державу. Росія з 1825 по 1913 роки провела п'ять правових реформ — і менше ніж за століття вона перетворилася із феодально-аграрної країни у розвинуту індустріально-аграрну державу.

У правотворчій сфері українська історія має свої правові джерела, значення яких поза межами історичного часу. Це статті Богдана Хмельницького, перша в Європі Конституція Пили-

па Орлика (1710 p.), Універсали та Конституція УНР (1917— 1918 pp.), Конституції, Кодекси, звід законів УРСР та інші акти — вітчизняне надбання, наша спадщина. Декілька слів про законодавство радянського періоду. Зараз воно ревізується, можливо й небезпідставно. Але критикується за політичним змістом. Що ж стосується юридичної техніки його підготовки, підкреслюється її досконалість і неперевершений рівень.

На жаль, чимало з досягнутого у минулому нині з тих чи інших причин використовується не повною мірою.

Слід одночасно підкреслити, що в Україні нині створена власна правова база, яка складає десятки тисяч нормативно-правових актів. При цьому досить впливовим виявився той фактор, що вітчизняні нормотворці, особливо у перші роки незалежності держави, не мали необхідного досвіду творення законодавства потрібного для перехідного періоду, для створення політичної, економічної, соціальної і правової системи, орієнтованої на ринкові відносини. Більшість законодавчих актів перших років незалежності мали декларативний, узагальнений характер. Тому широка відомча нормотворчість стала закономірним явищем. Характеризуючи це явище, В. Селіванов небезпідставно вважає, що відомча нормотворчість вже в суверенній Україні намагається підмінити законодавчу діяльність, відомчі нормативно-правові акти — закони1.

Проблеми кадрового забезпечення правотворчої сфери відчутні й сьогодні. Навіть різке зростання кількості підготовлених юристів не змінило технократичності нормотворення, оскільки правові засади не отримали відповідного поширення серед навчальних закладів. Жоден навчальний заклад не навчає майбутніх юристів правовим засадам нормотворчості. Хоча на практиці цією діяльністю переймається чимало службових осіб, і в першу чергу юристи. Можливо тому наша законодавча база характеризується суперечливістю, неузгодженістю численних актів і норм, розібратися в багатьох правових приписах важко не лише пересічному громадянину, а й досвідченому юристу.

Це є однією з причин правового нігілізму, коли у свідомості громадян формується переконання про неважливість або необов'язковість законодавчих приписів, про допустимість їх безкарного порушення. Службовими особами в багатьох випадках принципи законності підміняються таким поняттям як «доцільність».