Функції конституції
Поняття «функція» не є, власне, юридичним поняттям. Уперше воно було застосоване в математичних науках – і трактувалося як визначення дій над «кількістю»1. Згодом термін «функція» увійшов до понятійного апарату багатьох суспільствознавчих наук, в т.ч. і до юридичної. Цікаво, що зміст такого поняття може суттєво відрізнятися від початкового. Так, термін «функція» запозичений з латинської мови (functіon) і означає «виконання» або «здійснення»1. Проте в найзагальнішому філософському значенні функція є не що інше, як зовнішній прояв властивостей будь-якого об’єкта, спосіб його поведінки у визначеній системі відносин2.
Функції Конституції України – це основні напрямки і способи її впливу на ті відносини, які існують і розвиваються у суспільстві і державі. Через функції розкривається сутність і призначення конституції, її місце і роль як у системі регулювання найважливіших і найзагальніших суспільних відносин, так і в загальному процесі державотворення та правотворення. Функції конституції дають відповідь на питання: навіщо існує конституція.
У науці конституційного права вчені виокремлюють різні види функцій конституції. Зокрема, російські правники виділяють основні чотири функції конституції: політичну, організаційну, юридичну та ідеологічну3. Натомість вітчизняний учений В.В. Кравченко виокремлює тільки юридичну, політичну та ідеологічну функції4. Разом з тим, М.І. Козюбра пропонує класифікувати функції конституції за певними критеріями: за сферою дії – внутрішні і зовнішні; за значенням – основні і додаткові; за сферами суспільних відносин, яких вони стосуються, – економічні, політичні, екологічні, культурні; за часом дії – постійні і тимчасові та ін.5 В.М. Шаповал наголошує, що важливою політико-правовою функцією Конституції в різні періоди існування конкретної держави є фіксація суверенності держави, закріплення зміни державного ладу, декларування наступництва державного розвитку6. Отже, в науці конституційного права немає моністичності думок щодо видового складу конституційних функцій.
Видовий склад функцій Конституції України досить багатоманітний, тому що складними і багатогранними є суспільні відносини, які регулюються і охороняються її нормами та принципами. Конституції України властиві такі функції: політична, юридична, установча, правотворча, правоохоронна, інтегративна, організаційна, системотворча, ідеологічна та ін.
Політична функція Конституції України означає, що Основний Закон держави встановлює базові ідеї і принципи, завдання і стратегічні цілі державної політики в усіх сферах суспільного життя. Зміст політичної функції конституції полягає в тому, що конституція визначає загальноприйнятні механізми інтеграції суспільства і держави, підтримує зв’язок держави з іншими елементами політичної системи суспільства: партіями, громадськими організаціями, релігійними об’єднаннями, засобами масової інформації, міжнародними спільнотами. Конституція визначає основні засади узгодження різних соціально-політичних інтересів, юридичну форму їх зв’язку і примирення. Конституція покликана спрямувати політичну боротьбу різних політичних сил, соціальних груп у правове русло. Конституція є політико-правовим документом, який встановлює політичний режим у державі, визначає основні політичні орієнтири розвитку, а також визначає компетенцію і межі діяльності суб’єктів політичного процесу в державі.
Зміст юридичної функції Конституції України полягає у визначені місця конституції в ієрархічній системі правових актів держави. Конституція – основне джерело права, яке має найвищу юридичну силу. Жодний інший правовий акт не може суперечити Конституції, у протилежному випадку він буде скасований. Конституція – це основа всього законодавства держави, тому інші правові акти зобов’язані конкретизувати конституційні норми і принципи.
Установча функція Конституції України полягає в тому, що вона встановлює найважливіші інститути суспільства (політичні партії, громадські організації та ін.) і держави (глави держави, парламенту, уряду, органу конституційної юрисдикції та ін.), є основою для розвитку національної законодавчої бази, нормативної регламентації правового статусу людини і громадянина. Установча функція конституції спрямована на утвердження і визначення конституційно-правового статусу людини і громадянина, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, форми держави (правління, режиму, устрою). Практична реалізація установчої функції полягає в тому, що конституція встановила існування таких інститутів як Рада національної безпеки і оборони України (ст. 107), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101), місцеві державні адміністрації (ст. 118) та ін.
Правотворча функція Конституції України вбачається у тому, що Основний Закон є тим фундаментом, який визначає основні засади правотворення в державі. Більше того, конституція містить основні принципи та ідеї правового регулювання для інших галузей права.
Правоохоронна функція Конституції України полягає у встановленні системи конституційних гарантій реалізації державних і суспільних інститутів. Дотримання, реалізація і застосування норм і принципів Конституції України здійснюється як через організаційно-правові форми, наприклад, вибори, референдуми, так і через специфічний механізм конституційних санкцій: скасування або призупинення дії актів органів державної влади, усунення із займаної посади тощо.
Інтегративна функція Конституції України вбачається у тому, що вона об’єднує правову систему держави, визначає основні напрямки взаємоузгоджених зв’язків між людиною, суспільством і державою на основі відповідних конституційних норм і принципів. Конституцію умовно можна порівняти зі щоглою корабля, від якої спрямовані канати, що утримують корабель. Конституційні норми і принципи згуртовують (об’єднують) державні і суспільні інститути, цілеспрямовано регулюючи їх.
Організаційна функція Конституції України полягає у встановленні механізму здійснення реальної державної влади, регламентації системи організації та діяльності публічних інститутів держави і суспільства. Організаційна функція забезпечує структуровану єдність державного механізму, його функціональну дієвість в державних інтересах. Учений-теоретик Ю.О. Тихомиров зауважує, що нині соціум вимагає нового осмислення змісту державних інтересів, під якими необхідно розуміти загальні інтереси людей як різних спільнот, об’єднань (політичних, професійних, територіальних та ін.), це – об’єктивні умови нормального існування і діяльності людей та суспільства в цілому1.
Системотворча функція Конституції України вбачається у тому, що Основний Закон держави забезпечує цілісність і єдність національної правової системи, її динамізм у рамках встановлених правових стандартів. Конституція – це взірець, еталон законодавчого розвитку, оскільки встановлює єдині засади правового поступу держави.
Ідеологічна функція Конституції України вбачається у її здатності об’єднувати різні публічні державні і суспільні інститути на основі загальновизнаних принципів: суверенітету, охорони всіх видів власності, законності, гуманності, демократії, забезпечення природного права людини і громадянина на життя, безпечні умови проживання, на працю тощо. Загалом конституція – це документ тактичного характеру, що закріплює суспільні ідеали, які зазвичай прямо визначені у преамбулі конституції. Водночас демократична конституція – це закон, загальна концепція якого форматується безпосередньо нацією і народом, а не управлінським апаратом держави. Конституція має регламентувати реалізацію державної влади виключно в інтересах Українського народу та етнічної нації держави.
Таким чином, функціональна дієвість Конституції України є досить багатоманітною, оскільки вона регулює найширше коло суспільних відносин. Вищеподаний перелік конституційних функцій є невичерпним і може бути доповнений, зокрема економічною, інформаційною, регулятивною та іншими функціями. Проте сутнісне призначення Конституції України полягає в закріпленні і гарантії тих фундаментальних загальнолюдських цінностей: демократії, народовладдя, законності, правопорядку, гуманності, суверенітету, на яких ґрунтується будь-яке цивілізоване суспільство.
Завдання для самоперевірки
1. Розкрийте зміст конституції як нормативно-правового акта.
2. Перерахуйте юридичні властивості Конституції України.
3. За якими критеріями класифікуються конституції країн світу.
4. Назвіть основні етапи конституційного розвитку на теренах України.
5. Особливості прийняття конституцій.
6. Дайте загальну характеристику Конституції України 1996р.
1 Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 88 – 89.
1 Дигесты Юстиниана / Перевод с латинского; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: «Статут», 2002. – С. 117.
2 Дождэв Д.В. Римское частное право: учебник для вузов / Под общ. ред. акад. РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма, 2004. – С. 125.
3 Юридична енциклопедія: В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова рекол.) та ін. – Т. 3: К – М. – К.: Укр. енцикл., 2001. – С. 289.
4 Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. Академічний курс: підруч.: у 2 т. – Т.1 / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – С. 364 – 365.
1 Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран: учебное пособие. – М., 2000. – С. 116 – 117.
2 Спекторський Е.В. Что такое конституція ? – М., 1917. – С. 8.
3 Градовский А.Д. Государственное право важнейших европейских держав. – СПб., 1895. – С. 3.
1 Chantebout B. Droit constitutionnel et science politicule p. - 1986. - P.25.
2 Ориу М. Основы публичного права. – М., 1929. – С.583.
3 Конституционное право зарубежных стран: учебник для вузов / Под. общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. – М.: Норма, 2006. – С. 65.
4 Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – С. 38.
5 Фрицький О.Ф. Конституційне право України: підруч. – К., 2002. – С.73.
1 Оніщенко О.В. Конституція України як основне джерело конституційного права України: дис. … канд. юрид. наук. – К., 2005. – С. 91.
2 Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики. – Х., 2000. – С. 9.
3 Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – С. 38 – 39.
1 У разі якщо Президент України не підписав закон, який подолав вето глави держави, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом.
2 Чаюн М.С., Кириченко Ю.М., Кидисюк Р.А. Правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях і висновках (1997 – 2003 рр.). – К.: Атіка, 2003. – С. 88.
1 Національна одиниця – гривня – введена в обіг у вересні 1996 р.
1 Напр., В. Бректон «Трактат про закони Англії» (1250 р.), У. Блекстон «Коментарі законів Англії» (1565 р.) та ін.
2 Конституционное право зарубежных стран: учебн. для вузов / под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. – М.: Норма, 2006. – С. 69 – 70.
1 Шарль Жозеф Марі де Голль (1890 – 1970 рр.) – Президент Франції з 1958 по 1969 рр., який ініціював прийняття Конституції Франції (1958 р.), яка перетворила державу у президентську республіку і обмежила права парламенту. Див. Кто есть кто в мире / Гл. ред. Г.П. Шалаева. – М.: СЛОВО, Эксмо, 2006. – С. З67.
1 Анклав – це державне утворення, частина території держави, оточена територією іншої держави. Наприклад, Ватикан – анклав Італії, Королівство Лесото – анклав Південно-Африканська Республіки. Див. Юридична енциклопедія: В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова рекол.) та ін. – Т. 1: А – Ґ. – К.: Укр. енцикл., 1998. – С. 113.
1 Юридична енциклопедія: В 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова рекол.) та ін. – Т. 3: К – М. – К.: Укр. енцикл., 2001. – С. 288 – 289.
1 Конституційне право України: підручник / За заг. ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – С. 104.
2 Див. Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень: підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 370.
3 Депенчук Л. Передмова // Богдан Кістяківський. Вибране. – К., 1996. – С.23.
1 Конституційне право України: підручник / За заг. ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – С. 112.
2 Закони України: Офіційне видання. – К., 1996. – Т. 1. – С. 5
1 Конституція Української РСР від 20 квітня 1978 р. втратила чинність 28 червня 1996 р., тобто з моменту прийняття нової Конституції України.
1
Даль Владимир. Толковый словарь живого великорусского языка: Т 1– 4. – М.: Рус.яз. – Т. 4. Р – V. 1980. – С. 539.
1 Всемирная энциклопедия: Филисофия / Главн. науч. ред. и сост. А.А.Грицианов. – М.: Аст., Мн.: + Харвест, Современный литератор, 2001. – С. 593.
2 Философский словарь / Под ред. М.М.Розенталя. – М., 1972. – С. 448.
3 Конституционное право зарубежных стран: учебник для вузов / Под общ. ред. чл.-корр. РАН, проф. М.В. Баглая, д.ю.н., проф. Ю.И. Лейбо и д.ю.н., проф. Л.М. Энтина. – 2-е изд., перераб. – М.: Норма, 2006. – С. 84 – 85.
4 Кравченко В.В. Конституційне право України: навчальний посібник. – Вид. 6-те, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2008. – С. 53.
5 Конституційне право україни / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – С.48.
6 Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. Т. 3: К – М.– К.: «Укр. енцикл.», 2001. – С. 291.
1 Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. – М.: Издательство НОРМА, 1996. – С. 115.