2.5. Загальна характеристика Конституції України 1996 року
Конституція України складається з преамбули та ХV розділів, які містять 161 статтю. Останній, тобто ХV розділ Конституції України – Перехідні положення, фактично вичерпав свій потенціал, оскільки значна частина його положень стосувалася періоду до набрання чинності Конституції України.
Розділ І Конституції України називається «Загальні засади» (статті 1 – 20), проте за змістом його статей можна стверджувати, що цей розділ доцільніше було б назвати «Конституційний лад», оскільки конституційні положення даного розділу регламентують найважливіші сфери суспільного та державного життя: принцип розподілу державної влади, територіальну цілісність держави, державний та народний суверенітет, місцеве самоврядування та ін.
Розділ ІІ Конституції України – «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» (ст.ст. 21 – 68) становить концентруючу вісь правового статусу особи в Україні. Зміст політичних, економічних, соціальних, екологічних, культурних та інших прав розкривається у статтях Розділу ІІ Конституції України. На жаль, значна частина зафіксованих прав та свобод особи в Конституції України є декларативними, оскільки практична їх реалізація зачасти неможлива.
Розділ ІІІ Конституції України – «Вибори. Референдум» (статті 69 – 74) регламентував основні форми народовладдя; встановив, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; визначив, що референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії
Розділ ІV Конституції України – «Верховна Рада України» (статті 75 – 101) визначив загальний конституційно-правовий статус парламенту України, а саме: прядок організації та діяльності, повноваження і компетенцію, кількісний склад і структуру, основні форми роботи, строк повноважень і підстави дострокового припинення повноважень, порядок взаємодії з іншими органами державної влади тощо.
Розділ V Конституції України – «Президент України» (статті 102 – 112) надав Президенту України правового статусу глави держави, а також визначив, що Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Незважаючи на те, що Україна є парламентсько-президентською республікою, Президент України наділений великим обсягом повноважень: бере участь у формуванні уряду та інших органів державної влади; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; очолює Раду національної безпеки і оборони України; підписує закони; нагороджує державними нагородами; здійснює помилування; призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції України; проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою та ін.
Розділ VІ Конституції України – «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» (статті 113 – 120) визначив, що Кабінет Міністрів України знаходиться на вершині ієрархічної системи органів державної виконавчої влади, встановив прядок організації та діяльності уряду, його повноваження і компетенцію, підстави і порядок дострокового припинення повноважень, порядок взаємодії з іншими органами державної влади та ін.
Розділ VІІ Конституції України – «Прокуратура» (статті 121 – 123) визначив загальні засади конституційно-правового статусу Генерального прокурора, повноваження і компетенцію органів прокуратури. У ст.123 Конституції України регламентовано, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Розділ VІІІ Конституції України – «Правосуддя» (статті 124 – 131) встановив основні засади судочинства, порядок організації і діяльності судових органів, визначив, що судочинство здійснюється виключно Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. У ст. 131 Конституції України зазначено, що в Україні діє Вища рада юстиції, яка наділена повноваженнями внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
Розділ ІХ Конституції України – «Територіальний устрій України» (статті 132, 133) встановив основні засади територіального устрою України; регламентував систему адміністративно-територіального устрою України, яку складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села; визначив спеціальний статус міст Києва і Севастополя.
Розділ Х Конституції України – «Автономна Республіка Крим» (статті 134 – 139) визначив конституційно-правовий статус Кримської автономії та її вищих органів у складі Української держави.
Розділ ХІ Конституції України – «Місцеве самоврядування» (статті 140 – 146) встановив право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України; визначив матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування; регламентував порядок організації та діяльності органів місцевого самоврядування; надав гарантії захисту інституту місцевого самоврядування, зокрема у ст. 145 Конституції України зазначено, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Розділ ХІІ Конституції України – «Конституційний Суд України» (статті 147 – 153) визначив конституційно-правовий статус Конституційного Суду України, порядок його організації і діяльності, вимоги до кандидатів на посаду судді. Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені
Розділ ХІІІ Конституції України – «Внесення змін до Конституції України» (статті 154 – 159) встановлює ускладнену процедуру внесення змін до основного Закону, що має сприяти його стабільності. За порядком внесення змін Конституція України наближена до жорстких конституцій, що підтверджується наступними чинниками:
1) Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч. 1 ст. 157 Конституції України);
2) Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157 Конституції України);
3) законопроект про внесення змін до Конституції України не може розглядатися Верховною Радою України без наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України (ст. 159 Конституції України);
4) законопроект про внесення змін до всіх Розділів Конституції України, крім розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України», може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (ст. 154 Конституції України);
5) законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділів I, III, XIII, попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України (ст.155 Конституції України);
6) законопроект про внесення змін до розділів I, III, XIII, подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України (ч. 1 ст.156 Конституції України);
7) повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III і XIII Конституції України з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання (ч. 2 ст.156 Конституції України);
8) законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту (ч. 1 ст.158 Конституції України);
9) Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (ч. 2 ст. 158 Конституції України).
Таким чином, Конституція України за ступенем складності процедури внесення до неї змін, подібно до Конституції США, є дуже жорсткою.
Розділ ХІV Конституції України – «Прикінцеві положення» (статті 160, 161) визначив, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття. День прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України.
Розділ ХV Конституції України – «Перехідні положення» (пп. 1 – 14) спрямовані на врегулювання та узгодження нормативно-правової бази із новою Конституцією України.