31

Основи медичних знань (Друга частина) Основні поняття про епідемічний процес та шляхи профілактики.

Інфекція в перекладі з латинського позначає зараження. До інфекційних захворювань відносяться ті, які розвиваються як відповідна реакція організму на проникнення й розмноження хвороботворних мікроорганізмів. Характерною й відмінною рисою інфекційної хвороби є здатність збудника поширюватися в оточенні захворілого й викликати нові випадки захворювань. Тому інфекційні хвороби називають заразними. Сутність інфекційного захворювання становить інфекційний процес - результат протиборства організму хворого й мікроорганізмів, що проникли в організм. У ході розвитку інфекційного процесу відбуваються порушення будови й функції уражених органів і систем організму, що приводить до розладів нормальної життєдіяльності людини. Характер розвитку інфекційного процесу, особливості перебігу захворювання й перебіг хвороби визначають наступні фактори:

1. Хвороботворні властивості (патогенність) збудника: а) його вірулентність (здатність проникати через захисні бар'єри організму людини); б) його репродуктивність (здатність інтенсивно розмножуватися в тканинах інфікованого організму); в) його токсигенність (здатність виділяти бактеріальні отрути або токсини).

2. Захисний потенціал організму людини або його сприйнятливість до інфекційного збудника, що залежить від: а) резистентності або несприйнятливості до інфекції в результаті вродженого або придбаного імунітету; б) реактивності, стану системи захисних сил організму.

3. Умови середовища перебування, що визначають можливість взаємодії макро- й мікроорганізму.

Збудники, які можуть викликати інфекційний процес, називаються патогенними, а ця властивість - патогенністю. Ступінь патогенності конкретного збудника оцінюється як вірулентність. Говорять про високу або слабку вірулентність патогенних мікробів. Збудниками інфекційних захворювань є бактерії, віруси, риккетсії (сипний тиф), мікроскопічні гриби, найпростіші. Для позначення стану зараженості організму найпростішими використається термін "інвазія" ( invasіon - вторгнення, навала). Вхідні ворота збудника (місце проникнення інфекційного початку в організм людини): шкіра, слизові оболонки, мигдалини тощо.

Інфекційна доза. Щоб людина занедужала, тобто, щоб виник інфекційний процес, необхідна відповідна інфекційна доза, різна в різних збудників і різна для кожної людини. Наприклад, мінімальні дози для туляремії - 15 живих паличок, сибірської виразки - 6000, дизентерії - 500 мільйонів мікробних кліток.

Специфічність інфекційного процесу. Інфекційний процес завжди носить специфічний характер, тобто залежить від виду збудника. Холерний вібріон може привести тільки до розвитку холери, вірус грипу викликає грип, дизентерійна паличка приводить до виникнення дизентерії, вірус кору - до кору й т.д.

У процесі динамічного розвитку практично будь-якого інфекційного захворювання можна виділити характерні періоди:

1. Інкубаційний або латентний (схований) період хвороби, що триває від моменту зараження до появи перших ознак захворювання (грип - від декількох годин до 3 днів, СНІД - роки);

2. Продромальний період хвороби (провісники). У цей період переважають загальні для всіх хвороб симптоми: загальне нездужання, підвищення температури, головний біль, загальна слабість, стан дискомфорту. Наприкінці продромального періоду при деяких інфекційних захворюваннях з'являються специфічні симптоми (сип при корі або скарлатині);

3. Клінічний період хвороби (розпал хвороби), коли симптоматика хвороби розгорнута найбільше повно і специфічні ознаки хвороби проявляються найбільше яскраво; апогей інфекційного процесу;

4. Результат інфекційного захворювання: а) видужання, б) летальний результат, в) хронічна форма, г) видужання із залишковими явищами перенесеного захворювання або з його ускладненнями, д) бактеріоносійство.

Форми перебігу інфекційного процесу. По гостроті перебігу інфекційної хвороби підрозділяються на 1) гострі: грип, кір, скарлатина, вітряна віспа й ін.; 2) хронічні: малярія, туберкульоз й ін. Багато інфекцій мають гостру й хронічну форми: дизентерія, бруцельоз й ін. Розрізняють також латентний (прихований) перебіг, коли збудник, розмножуючись, перебуває тривалий час в організмі й не викликає клінічних симптомів хвороби. Іноді цю форму хвороби називають безсимптомною інфекцією.

Бактеріоносійство - особлива форма взаємин між мікроорганізмом і людиною. Частіше спостерігається в період після видужання від інфекції. Характерно, що мікроб в організмі є, а ознак хвороби вже немає. Здорове бактеріоносійство - це коли взагалі ніяких ознак хвороби не розвивається, незважаючи на наявність хвороботворного мікроорганізму.

Змішана інфекція - це зараження декількома хвороботворними збудниками (кір і скарлатина, дизентерія й черевний тиф).

Вторинна інфекція - це, коли, наприклад, після вірусної інфекції (грип) розвивається запалення легенів, викликане бактеріальною флорою.

Осередкова інфекція - наприклад, фурункул, виразка сифілітична, туберкульоз можуть бути локалізовані. Якщо інфекція поширюється по всьому організму, говорять про генералізацію процесу (наприклад, від фурункула виникає сепсис).

Суперінфекція - повторне зараження тим же збудником, коли ще не закінчилося захворювання. Наприклад, не видужавши від грипу, хворий може одержати додатково "порцію" вірусів від іншого джерела інфекції. Перебіг хвороби обтяжується.

Реінфекція - повторне зараження тим же видом мікроба, але вже після повного видужання від попереднього зараження. Перебіг хвороби легше, тому що є імунітет.

Рецидив - це повернення хвороби, загострення при хронічному її перебігу.

Ремісія - період відносного благополуччя при хронічному перебігу захворювання між рецидивами.

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

У профілактиці інфекційних захворювань можна також виділити три напрямки: первинна, вторинна й третинна. До первинної профілактики можна віднести наступні заходи: дотримання правил особистої гігієни, загартовування, попереджувальний і поточний санітарний нагляд, пропаганда знань про інфекційні захворювання й способи їхньої профілактики, профілактичні щеплення, здоровий спосіб життя. Вторинна профілактика - це раннє виявлення захворілих і контроль за особами, що були в контакті із хворими (отже, знання ознак хвороби), режимнообмежені заходи (карантин, обсервація), ізоляція хворих. До заходів третинної профілактики варто віднести своєчасне, адекватне й ефективне лікування.

ПРОФІЛАКТИКА ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ У ШКОЛІ. Стосовно до школи профілактика інфекційних захворювань складається із трьох груп заходів:

1. Правильна організація санітарно-гігієнічного й протиепідемічного режиму;

2. Швидка ліквідація інфекції при потраплянні її в школу;

3. Підвищення імунітету в дітей.

Правильна організація санітарно-гігієнічного й протиепідемічного режиму. Основою заходів даної групи є так званий сигналізаційний контроль, що містить у собі наступні положення:

-щоденний облік відсутніх учнів і подача відомостей у медичний кабінет школи;

-повідомлення адміністрації школи органам охорони здоров'я про появу серед школярів інфекційного захворювання;

-повідомлення у школу батьками про причини неявки учня;

-з'ясування причин неявки учня, якщо такі відомості відсутні;

-допуск учня в школу, що пропустив більше двох днів, дозволяється тільки при наявності довідки від лікаря про те, що дитина здорова й може відвідувати школу (незалежно від причин пропуску).

Крім сигналізаційного контролю, у першу групу заходів щодо профілактики інфекційних захворювань у школі входить ще ряд моментів:

· щорічні профілактичні медичні огляди перед початком навчального року (роль учителя - допоміжно-організаційна);

· спостереження за поведінковими особливостями учнів (будь-які відхилення в типовому поводженні учня повинні насторожити вчителя в плані стану його здоров'я);

· санітарно-гігієнічне виховання й освіта школярів та їхніх батьків;

· контроль учителя за станом власного здоров'я.

Заходи щодо швидкого ліквідація інфекції при потраплянні її в школу. Основою цієї групи заходів є карантин, що накладається на клас або на всю школу. Карантин уводиться наказом директора школи за узгодженням з органами охорони здоров'я і його суть полягає у зведенні до мінімуму контактів школярів карантинного класу з іншими учнями. Для цього здійснюються наступні заходи:

· змінюються строки початку й закінчення занять у карантинному класі (звичайно на 15 хвилин пізніше щодо загального розкладу занять у школі);

· діти карантинного класу роздягаються в окремому, спеціально для них призначеному приміщенні;

· для учнів карантинного класу виділяється окреме приміщення, бажано якнайближче до виходу; у цьому приміщенні проводяться уроки по всіх предметах, за винятком фізкультури;

· учні карантинного класу або зовсім не ходять у їдальню (їжу їм приносять у клас у спеціальному маркірованому посуді, обробленому до і після дезінфікуючими засобами), або в їдальні для них накриваються окремі столи з послідуючою санітарною обробкою);

· учні карантинного класу на період карантину не користуються шкільною бібліотекою;

· за школярами карантинного класу здійснюється більш ретельне спостереження, для того, щоб якомога раніше виявити захворілих та їх ізолювати;

· у навчальних приміщеннях карантинного класу здійснюється більш ретельне вологе прибирання з використанням дезінфікуючих засобів; при необхідності проводять дезінфекцію всієї школи;

· учням карантинного класу, а іноді й всім школярам (залежно від характеру захворювання) уводять сироватку (специфічну або неспецифічну).

Виконання режиму карантину контролює шкільний лікар і медична сестра школи. У карантинний клас щодня, до початку першого уроку повинна заходити медсестра для надання допомоги у виявленні схованих ознак хвороби, для огляду дітей і вимірювання температури в необхідних випадках. Періодично дітей оглядає шкільний лікар. У тих випадках, коли за рішенням санітарно-протиепідемічної служби, наказом директора школи карантин накладається на всю установу цілком, режим навчальної роботи залишається загальним для всієї школи, для всіх класів. Весь комплекс протиепідемічних і профілактичних заходів перебуває під контролем державної санепідслужби.

Завдання школи в підвищенні імунітету в дітей полягають у тому, щоб пояснити батькам і дітям необхідність своєчасного проведення профілактичних щеплень. Перед проведенням позапланової імунізації за епідемічними показниками директор школи видає наказ, у якому затверджується графік проведення щеплень по класах школи й указується на необхідність участі в цій роботі всіх класних керівників і вчителів. У наказі класним керівникам пропонується провести у своїх класах бесіди з учнями про необхідність щеплення проти інфекційного захворювання й можливості тимчасового погіршення здоров’я у найближчі кілька днів після щеплення. Всім викладачам рекомендується підсилити увага до скарг на самопочуття учнів на кожному уроці й при необхідності направити захворілих до лікаря.

Завдання класного керівника у зв'язку із проведенням вакцинації:

· попередньо провести в класі бесіду з учнями, а також з їхніми батьками про користь щеплення й про необхідність для кожної людини здійснити надійний захист від інфекції;

· за узгодженням з лікарем школи скласти список учнів, звільнених від щеплення за станом здоров'я;

· організовано направити учнів свого класу в медичний кабінет на щеплення у відведений для цього час;

· забезпечити спостереження за самопочуттям вакцинованих дітей у найближчі два тижні після щеплення.

Проведення профілактичних щеплень сприяє створенню достатнього імунного прошарку населення, що може служити потужним бар'єром на шляху епідемічного поширення інфекційного захворювання. Це необхідно розглядати як одну з найбільш ефективних заходів щодо зниження інфекційної захворюваності населення. Потужним засобом підвищення імунітету є загартовування!

Імунопрофілактика інфекційних хвороб - система заходів, здійснюваних з метою попередження, обмеження поширення й ліквідації інфекційних хвороб шляхом проведення профілактичних щеплень.

Профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб. Медичні імунобіологічні препарати - вакцини, анатоксини, імуноглобуліни та інші лікарські засоби, призначені для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Національний календар профілактичних щеплень - нормативний акт, що встановлює строки й порядок проведення громадянам профілактичних щеплень.

Поствакцинальні ускладнення, викликані профілактичними щепленнями, включеними в національний календар профілактичних щеплень, і профілактичними щепленнями за епідемічними показниками - порушення стану здоров'я внаслідок профілактичних щеплень.

Сертифікат профілактичних щеплень - документ, у якому реєструються профілактичні щеплення громадян.

Державна політика в області імунопрофілактики.

Державна політика в області імунопрофілактики спрямована на попередження, обмеження поширення й ліквідацію інфекційних хвороб. В області імунопрофілактики держава гарантує:

· доступність для громадян профілактичних щеплень;

· безкоштовне проведення профілактичних щеплень, включених у Національний календар профілактичних щеплень і профілактичних щеплень за епідемічними показниками в організаціях державної й муніципальної систем охорони здоров'я;

· соціальний захист громадян при виникненні поствакцинальних ускладнень;

· використання для здійснення імунопрофілактики ефективних медичних імунобіологічних препаратів.

Права й обов'язки громадян при здійсненні імунопрофілактики:

Громадяни при здійсненні імунопрофілактики мають право на:

· одержання від медичних працівників повної й об'єктивної інформації про необхідність профілактичних щеплень, наслідках відмови від них, можливих поствакцинальних ускладненнях;

· вибір державних, муніципальних або приватних закладів охорони здоров'я, що займаються приватною практикою;

· безкоштовні профілактичні щеплення, включені в Національний календар профілактичних щеплень і профілактичні щеплення за епідемічними показниками в закладах державної й муніципальної систем охорони здоров'я;

· безкоштовний медичний огляд, а при необхідності й медичне обстеження перед профілактичними щепленнями в державних і муніципальних закладах охорони здоров'я;

· безкоштовне лікування в державних і муніципальних закладах охорони здоров'я при виникненні поствакцинальних ускладнень;

· соціальний захист при виникненні поствакцинальних ускладнень;

· відмова від профілактичних щеплень.

Відсутність профілактичних щеплень тягне:

· заборону для громадян на виїзд у країни, перебування в яких відповідно до міжнародних медико-санітарних правил або міжнародних договорів вимагає конкретних профілактичних щеплень;

· тимчасову відмова в прийомі громадян до загальноосвітніх й оздоровчих установ у випадку виникнення масових інфекційних захворювань або при загрозі виникнення епідемій;

· відмову в прийомі громадян на роботи або відсторонення від робіт, виконання яких пов'язане з високим ризиком захворювання інфекційними хворобами або поширенням їх.

При здійсненні імунопрофілактики громадяни зобов'язані:

· виконувати приписи медичних працівників;

· у письмовій формі підтверджувати відмову від профілактичних щеплень.

Національний календар профілактичних щеплень включає профілактичні щеплення проти гепатиту В, дифтерії, коклюшу, кору, краснухи, поліомієліту, правця, туберкульозу, епідемічного паротиту. Зазначені профілактичні щеплення проводяться всім громадянам у строки, установлені Національним календарем профілактичних щеплень.

Дії вчителя при виявленні інфекційного захворювання в школі. У випадку виявлення в класі учня із симптомами інфекційного захворювання педагог повинен відразу прийняти всі необхідні заходи, щоб зменшити можливість поширення інфекції в школі й прискорити надання кваліфікованої медичної допомоги захворілому. У таких обставинах педагогові варто почати ряд послідовних дій:

1. Ізолювати хворого від навколишніх (наприклад, відвести в медичний кабінет під спостереження медичної сестри);

2. Надати хворому першу медичну допомогу;

3. Забезпечити спостереження й догляд за хворим до прибуття лікаря;

4. Викликати лікаря, що обслуговує дану установу, або невідкладну допомогу (по обставинах);

5. Повідомити про те, що трапилося, директорові школи;

6. Викликати батьків для перепровадження дитини додому на амбулаторне лікування або для супроводу хворого в інфекційну лікарню;

7. Спробувати встановити причину захворювання й усунути подальший її вплив на дітей, якщо це можливо;

8. Визначити коло осіб, яким безпосередньо загрожує небезпека захворювання, щоб у першу чергу спостерігати за станом їхнього здоров'я;

9. Після прибуття лікаря інформувати його про ймовірні причини захворювання й про прийняті до даного часу заходи; при цьому необхідно пам'ятати, що час, що вимагається для прибуття лікаря й надання невідкладної допомоги хворому, повністю залежить від точності названих координат дитячої установи й від відповідальності осіб, що зустрічають санітарний транспорт;

10. Забезпечити точне виконання всіх вказівок лікаря й працівників санітарно-протиепідемічної служби; забезпечити виконання режиму карантину й проведення дезінфекційних заходів;

11. Провести в класі бесіду й роз'яснити дітям причини виникнення захворювання, розповісти про його початкові ознаки, про методи попередження захворювання й правилах надання першої допомоги захворілому; варто пояснити дітям, якими шляхами інфекція може передаватися від хворого до здорового, особливо підкреслити, що з появою подібних симптомів необхідно відразу ж звернутися до педагога або медичного працівника, щоб не допустити поширення інфекційного захворювання серед навколишніх і прискорити початок лікування. Таким чином, раннє виявлення випадків інфекційного захворювання, своєчасна ізоляція захворілих, застосування методів дезінфекції, а також суворе виконання вимог режиму карантину й налагоджена імунопрофілактика сприяють попередженню виникнення й поширення інфекційних захворювань в організованих колективах. При цьому велике значення має виховна санітарно-просвітня робота педагога з учнями. Уважне спостереження педагога за змінами поводження, настрою, самопочуття дитини допомагає виявити перші ознаки захворювання, що починається. Для педагога, що бачить дитину щодня, ці зміни особливо помітні.

Повітряно-крапельні інфекції (кір, краснуха, скарлатина, вітряна віспа, дифтерія, коклюш, паротит, поліомієліт, грип, гОстрі Респіраторні Захворювання, туберкульоз).

Скарлатина

Одна з найбільш поширених дитячих інфекцій. При цьому захворюванні збудник передається повітряно - крапельним шляхом. Проте при появі скарлатини в квартирі інфекція зазвичай не поширюється в сусідні кімнати, якщо мешканці не спілкуються між собою. Звичайно зараження може відбуватися через інфіковані речі, які дитина бере в рот (іграшки, чашки, ложки, блюдця тощо). Найчастіше хворіють діти у віці від 2 до 6-7 років. Після 15 років скарлатина зустрічається рідко.

Початок захворювання гострий. Воно проявляється підвищенням температури і слабкістю. Майже відразу з'являються болі при ковтанні, мигдалини при цьому яскраво-червоні, іноді з нальотом. Головною ознакою скарлатини є висип, що з'являється на першу ж добу хвороби (рідко - на другі). Спочатку висип з'являється на шкірі шиї і верхньої частини тулуба, а потім швидко поширюється на особу і кінцівки. Висип дуже дрібна (точкова), яскраво-рожевого або червоного кольору, причому центр плямочки забарвлений інтенсивніше, ніж його периферія. При першому погляді на хворого створюється враження суцільної червоності шкіри. При натисканні пальцем на шкіру висип блідне, утворюючи білу пляму, але потім швидко відновлює початковий червоний колір. Характерний вигляд набуває обличчя хворого - на тлі червоного лоба і щік виділяється білий носогубной трикутник, різко обмежений з країв носогубні складки. Якщо у дитини ці симптоми, необхідно, щоб уникнути ускладнень як можна швидше викликати лікаря і почати лікування. Пам'ятайте, що для профілактики ускладнень дитині можна вставати з ліжка тільки в кінці першого тижня захворювання, її треба часто і багато напувати, а на початку захворювання годувати напіврідкою й рідкою їжею. Антибактеріальну терапію повинен призначити лікар.

Кір

Зараження здійснюється повітряно-крапельним шляхом, причому збудник може переміщатися на досить великі відстані. Так при появі кору в житловому будинку можна заразитися їй, перебуваючи в іншій квартирі і навіть на іншому поверсі. Тому у дітей, які знаходяться в одній кімнаті з хворим дитиною, дуже високий ризик зараження. Через треті предмети кір не переноситься.

Починається хвороба з підйому температури (38-39), головного болю. На відміну від скарлатини, це захворювання супроводжується нежиттю, кашлем і чханням. Розвивається сильна світлобоязнь і сльозотечу. Без сумніву поставити діагноз кору можна тоді, коли ви побачите на слизовій оболонці щік проти малих корінних зубів групи белесоватих підвищень, кожне з яких оточене червоною облямівкою. Ні у якому іншому захворюванні цього симптому немає. Ця ознака дозволить вам поставити точний діагноз задовго до появи висипки. Висип при кору починається за вухами і в центрі обличчя і протягом доби поширюється на все обличчя, шию і верхню частину грудей.

Шкіра носогубного трикутника також покрита висипом. На 2-а доба висип розповсюджується на весь тулуб і початкові відділи кінцівок, а на 3-ю добу покриває всю шкіру кінцівок. Висип спочатку представляє собою рожевий горбок, оточений червоною облямівкою, а потім ці горбки зливаються в одне велике пляма.

Зверніть увагу, висипу при кору і скарлатині мають абсолютно різний характер, і їх легко відрізнити один від одного. Також Вам треба знати, що при кору антибіотики не використовуються, тому що це захворювання викликається не бактеріями, а вірусами, проти яких застосовувати антибіотики безглуздо. Швидкому одужанню дитини сприяє хороший догляд, свіже повітря, рясне пиття і повноцінна дієта.

Краснуха

Типові симптоми - це припухання та болючість лімфатичних вузлів. Висип при цій патології всього за кілька годин поширюється по всьому тілу і переважно локалізується на спині і сідницях. Висип не мелкоточечная, а велика, може досягати розміру сочевичного зерна. Висипання супроводжується помірним підвищенням температури (частіше не вище 38), самопочуття, як правило, не порушено. Лікування краснуха не вимагає. Це захворювання найбільш небезпечно для вагітних жінок, тому що тоді виникає величезна загроза народження дитини з різними вродженими каліцтвами. Деякі лікарі навіть вважають, що перенесена на ранніх термінах краснуха є показанням до переривання вагітності.

Вітряна віспа (вітрянка)

Зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом. Починається хвороба з швидкого підйому температури до 38 і вище, сильного головного болю, можлива блювота. У немовлят часто буває понос. Одночасно з підвищенням температури з'являється висип оспенная на всьому тілі і на слизових оболонках (рот, віка, статеві органи). Спочатку висип представляє собою блідо-червоні горбки, які протягом кількох годин перетворюються на пухирці завбільшки з горошину. При проколі такого бульбашки з нього витікає рідина.

Лікування вітрянки полягає у щоденній обробці висипань зеленкою і зміст шкіри в чистоті, можна застосовувати ванни із слабким розчином марганцівки. Треба стежити за чистотою рук і коротко стригти нігті, для того, щоб уникнути інфікування бульбашок.

Паротит епідемічний (свинка)

Гостре вірусне інфекційне захворювання, що вражає переважно дітей до 15 років; характеризується запаленням слинних залоз та інших залозистих органів і нерідко розвитком серозного менінгіту.

Збудник - вірус із сімейства параміксовірусів, малоустойчив у зовнішньому середовищі. Інфекція передається головним чином повітряно-крапельним шляхом. Вхідні ворота інфекції - слизисті оболонки носа, рота, носоглотки. Гематогенно збудник заноситься в різні органи, проявляючи тропізм щодо залізистих органів і ЦНС (переважно м'яких мозкових оболонок). Найбільш часто уражаються привушні залози, в яких розвиваються явища періпаротіта. Після перенесеного захворювання створюється стійкий імунітет.

Інкубаційний період триває від 11 до 23 днів (частіше 15-20 днів). Хвороба починається з підвищення температури тіла і хворобливого припухания привушної залози, іноді одночасно з обох сторін. Приблизно у половині випадків в процес втягуються підщелепні і зрідка під'язикові слинні залози. У перші дні припухлість збільшується, а з 3-4-го дня зменшується одночасно зі зниженням температури і до 8-10-го дня зазвичай повністю зникає. Нагноєння не відбувається. У підлітків і молодих чоловіків нерідко виникає орхіт; рідше уражається підшлункова залоза (гострий панкреатит) і ще рідше - інші залізисті органи (мастит, бартолініт, дакриоцистит та ін.) Часте прояв хвороби - гострий серозний менінгіт (у цереброспінальній рідині лімфоцитарний плеоцитоз, невелике збільшення вмісту цукру і хлоридів). Дуже рідкісним і небезпечним ускладненням є енцефаліт або менінгоенцефаліт; може виникнути ураження середнього вуха.

При діагностиці слід виключити вторинні бактеріальні паротити, верхньошийний лімфаденіт, а при наявності серозного менінгіту-ентеровірусний і туберкульозний менінгіт. При необхідності використовують лабораторні методи (РЗК, РГГА).

Лікування симптоматичне. Місцево - теплові процедури, УВЧ-терапія. При орхіті, панкреатиті і менінгіті - лікування за загальними правилами. При важкому орхіті рекомендуються кортикостероїди.

Прогноз сприятливий. Рідкісне ураження внутрішнього вуха може призвести до розвитку стійкої глухоти. Наслідком двостороннього орхіту може бути атрофія яєчок з подальшим порушенням генеративної функції.

Профілактика. Хворий ізолюється вдома на 9 днів з моменту захворювання за умови зникнення гострих клінічних явищ. Госпіталізація проводиться лише при важкому перебігу хвороби і за епідеміологічними показниками. Діти до 10-річного віку, що були в контакті з хворим, підлягають роз'єднанню на 21 день. При точному встановленні часу контакту їх не допускають і дитячі установи з 11-го до 21-го дня з моменту можливого зараження. Активна імунізація живою вакциною паротитної проводиться дітям у віці 15-18 міс одночасно з вакцинацією проти кору

Дифтерія - одне з найважчих інфекційних захворювань. Дифтерію хворіють і дорослі, але частіше вона вражає дітей у віці до 12 років. Раніше, коли ця хвороба була маловивчені, вона забирала багато людських життів. В даний час знайдені способи, як попередити це захворювання і лікувати хворих. Дифтерія викликається особливим мікробом, що має вигляд палички. Здорова людина може заразитися на дифтерію, вдихаючи повітря, в якому містяться збудники цієї хвороби. Можна також заразитися, користуючись предметами, на які потрапили дифтерійні палички; наприклад посудом, рушником, іграшками, книгами, які знаходилися в кімнаті хворого або якими користувався бактеріоносій.

Іноді дифтерійні палички можуть перебувати в організмі людини, який в даний час на дифтерію не хворіє. Це буває в осіб, не сприйнятливих до цієї хвороби або недавно видужали від дифтерії. Таких людей називають бактеріоносіями. Бактерионосители особливо небезпечні для оточуючих, так як вони, не знаючи цього, поряд з хворими можуть бути джерелом зараження здорових людей. Дифтерійні палички довго зберігають життєздатність навіть при висиханні. Тому необхідно ретельно дезінфікувати всі речі і приміщення, в якому перебував хворий до відправки до лікарні.

Найчастіша форма цієї хвороби у дітей - дифтерія зіву.

Хвороба починається через 2-7 днів після зараження. При легкій формі температура підвищується незначно, дитина відчуває себе непогано, не страждає від болю в горлі, і тільки нальоти на мигдаликах вказують на дифтерію. При важкій формі хвороби самопочуття дитини дуже поганий - він блідий, байдужий до навколишнього, дихає хрипко і з труднощами. Температура досягає 39-40 °. У дитини опухає шия, з'являється неприємний запах з рота. На слизовій оболонці зіва, носа, гортані утворюються сірувато-білі, іноді просочені кров'ю плівки, або нальоти. Така форма хвороби зустрічається порівняно рідко. Зазвичай при дифтерії зіву бувають нальоти у вигляді острівців на мигдалинах. Розпізнати їх на початку хвороби може тільки лікар при ретельному огляді зіву. Тому необхідно при всякому нездужанні дитини та підвищенні температури у нього показувати його лікаря.

При дифтерії може постраждати серце, і наслідки цього можуть залишитися на все життя. Внаслідок ураження нервової системи найчастіше буває параліч м'якого піднебіння, внаслідок чого дитина починає гугнявити, поперхиваются під час їжі, іноді спостерігається параліч ніг, косоокість. Дифтерія зіва триває від 3 тижнів до кількох місяців.

Дифтерія гортані, або круп, найчастіше спостерігається у дітей перших 3 років життя. При цьому захворюванні у дитини з'являється грубий, «гавкаючий» кашель, голос стає сиплим. При важкій формі крупа дитина може задихнутися, якщо йому вчасно не зробити операцію. Тому, якщо у дитини з'явилися ознаки крупа, треба негайно викликати лікаря.

У дітей, які хворіють на дифтерію носа, буває гнійний нежить з кров'яними або сукровичні виділеннями. Так як ці виділення роз'їдають шкіру навколо носа, на ній утворюються довго не загоюються виразки. У дитини, якого своєчасно не лікують від дифтерії носа, може розвинутися круп.

Для лікування цієї хвороби є могутній засіб - противодифтерийная сироватка, в якій містяться захисні речовини проти отрути дифтерійних мікробів. Її вводять в самому початку хвороби. Дія протидифтерійної сироватки один вчений вдало порівняв з дією води при пожежі: вода припиняє пожежа, але не може відновити вже завдані їм пошкодження. Тому дуже важливо ввести сироватку якомога раніше, коли токсин, що виділяється мікробами, ще не встиг завдати організму важких ушкоджень. Якщо сироватку не ввести своєчасно, дитина може на все життя залишитися з хворим серцем, а в деяких випадках навіть померти від порушення серцевої діяльності або ураження органів дихання.

Окрім лікування сироваткою, хворому необхідно надати повний спокій і суворо дотримуватися режиму, зазначений лікарем. Особливо велике значення має уважний догляд за дитиною при крупі. Хвилювання, занепокоєння, страх погіршують дихання у дитини. Мати, якщо її залишають при дитині в лікарні, або медична сестра повинна всіляко заспокоювати дитини, брати його на руки, по можливості відволікати іграшками. Добре діють прогулянки на свіжому повітрі. Такі прогулянки проводяться за призначенням лікаря.

Велике значення для попередження дифтерії мають спеціальні щеплення. Перше щеплення роблять дітям у віці 6 місяців, другу - через 3 тижні після першої і третю - через 3-6 місяців після другої.

Для отримання результату потрібно обов'язково зробити всі три щеплення. Надалі роблять дитині одноразові повторні щеплення у віці 3-4, 7-8 і 11 - 12 років.

Коклюш (кашлюк)

Деякі батьки не приділяють належної уваги дитині, хворій на кашлюк, і тільки коли йому стає погано, звертаються до лікаря. Тим часом навіть при відносно легкому перебігу коклюш викликає в організмі дитини ряд змін, які різко послаблюють його і створюють сприятливі умови для виникнення різних ускладнень, в першу чергу запалення легенів. Крім того, коклюш часто загострює туберкульозний процес, якщо дитина хвора на туберкульоз. Загострення туберкульозу може призвести до важких і важко устранімим наслідків.

Збудник коклюшу міститься у великій кількості в мокроті хворого. Разом з дрібними краплями мокротиння, що виділяються при кашлі, збудники коклюшу потрапляють в повітря, а звідти в дихальні шляхи здорової людини. Іноді мікроби коклюшу осідають на іграшках, посуді та інших предметах, якими користується хворий. Якщо цими предметами потім буде користуватися здорова дитина, то він заразиться коклюш. Особливо легко заражаються таким шляхом маленькі діти, які все, що їм потрапляє, беруть в рот. Хворий на коклюш особливо заразливий на початку захворювання, він залишається заразливим протягом 5-6 тижнів. Кашлюк хворіють діти в будь-якому віці, але найчастіше в молодшому - до 5 років. Дитина, котрий переніс коклюш, вдруге їм не захворює.

Кашлюк на відміну від інших заразних хвороб починається непомітно. Хвороба проявляється через 7-21 день після зараження. Іноді виникає невеликий нежить, злегка підвищується температура, але ці явища можуть залишитися непоміченими. Найбільш постійний і важливий ознака кашлюку - кашель. Він поступово посилюється, і через 7-10 днів розпочинаються характерні напади кашлю з закочуванням. Такий напад може тривати від кількох секунд до 1-2 хвилин. Наприкінці нападу в дитини виділяється тягуча, густа мокротиння, а іноді буває і блювота.

Важкі напади тривають зазвичай 1-2 тижні, потім дитина починає потроху одужувати. У середньому діти хворіють 5-6 тижнів, а деякі 2-3 місяці. Кашлюк триває довго, якщо він ускладнюється запаленням легенів або викликає загострення туберкульозу.

Найважливіше умова успішного лікування хворого на кашлюк - це можливо більш тривале перебування його на свіжому повітрі. Діти, винесені на повітря, не кашляють і спокійно засинають. У теплу пору року дитини, хворої на кашлюк, треба тримати на повітрі весь день. Взимку він повинен проводити 4-8 годин на повітрі при температурі не нижче -12 °. Доцільно і денний сон організувати на повітрі, при цьому дитину слід тепло одягнути, укрити теплою ковдрою. Ще краще використовувати теплий стьобаний або хутряний мішок. Якщо до кашлюку приєдналося запалення легенів, дитини також слід виносити на повітря. Це сприяє легшому перебігу хвороби. Їжа дитини, хворої на кашлюк, повинна містити багато вітамінів. Йому потрібно тому давати побільше фруктів та ягідних соків, ягід і овочів, багатих на вітаміни. Якщо напади кашлю супроводжуються блювотою, то дитина втрачає при цьому частина з'їденої їжі. Тому треба намагатися годувати його частіше - кожні 2-3 години невеликими порціями, давати смачну й різноманітну їжу. Якщо дитині, хворому на кашлюк, неможливо забезпечити будинки необхідний догляд або у нього з'явилися важкі ускладнення, треба відправити його в лікарню.

Шлунково-кишкові інфекції (дизентерія, холера, тифопаратифозні захворювання, сальмонельози). Харчові отруєння бактеріальними токсинами (отруєння стафілококового походження, ботулізм).