6. Регулювання монополій

Регулювання діяльності монополій проводиться у тому випадку, коли ринок визнається монополізованим.

Існує два основні показники, що визначають ступінь монопольної влади.

1. Індекс Лернера – індекс, який розглядає високий прибуток як ознаку монополії. Спосіб виміру монопольної влади – визначення величини, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати. Був запропонований у 1934 році монополістом Аба Лернером і отримав назву показника монопольної влади Лернера:

І_L = (10.6)

Числове значення індексу знаходиться між 0 і 1. Для досконало конкурентної фірми І_L = 0. Чим більше значення індексу наближується до 1, тим більша монопольна влада.

2) Індекс Герфіндаля використовується для виміру ступеню концентрації ринку.

Він має такий вигляд:

Н = Р₁² + Р²₂ + ....+ Р_n², (10.7)

де Р – частка ринку, що припадає на фірму, %; n – кількість фірм у галузі.

Якщо галузь складається лише з однієї фірми, то Н = 1*100² = 10000. Якщо у галузі діють 100 рівноправних фірм, то Н = 100 *1² = 100. Таким чином, індекс Герфіндаля перебуває у межах від 0 до 10000, відображаючи спектр ринкових структур від досконалої конкуренції до чистої монополії.

В умовах монополії, з одного боку, об’єктивно існує тенденція до обмеження обсягів виробництва і до зростання цін, але, з другого боку, монополізація завжди пов’язана з масштабами виробництва, що призводять до зниження середніх витрат в цілому і до економії ресурсів.

Більшість чисто монополістичних галузей є природними монополіями і тому підлягають державному регулюванню (рис. 10.14).

З-за великих постійних витрат крива попиту перетинає криву середніх витрат в точці (F), де середні витрати все ще знижуються. Не регульований монополіст вибрав би обсяг Q₁ і ціну Р₁, при яких він буде мати прибуток і при яких буде недовикористання ресурсів (бо Р>МС). Регулююча комісія прагне покращити соціальні наслідки природної монополії і назначає максимальну ціну на продукцію монополії – суспільно оптимальну ціну Р₃, у якій Р = МС, що призведе до ефективного розподілу ресурсів. У цьому випадку монополія буде отримувати збитки і тому вона постійно буде вимагати державних дотацій. Для того, щоб не сплачувати монополії дотацій, держава назначає компромісну ціну Р₂, “що забезпечує справедливий прибуток”(де ціна дорівнює середнім сукупним витратам). Вона дозволяє монополісту беззбитково вести діяльність, але не виправить повністю ситуацію недорозподілу ресурсів.

Рис.10.14. Державне регулювання природної монополії

Регулювання цін може одночасно знизити ціну, збільшити обсяг виробництва і скоротити економічні прибутки монополії.

7. Попит і пропозиція покупця в умовах досконалої конкуренції і монопсонії

Порівняємо криві попиту і пропозиції в умовах досконалої конкуренції з боку покупця і з боку продавця (рис. 10.15).

На рис. 10.15-а показано, що крива попиту на продукцію продавця має горизонтальний вигляд, а крива його пропозиції – це східна частина кривої граничних витрат (МС).

Р Р

S(MC) D(MU)

D D S S

S D

Q Q

(а) (б)

Рис. 10.15. Попит і пропозиція в умовах досконалої конкуренції очима продавця (а) і очима покупця (б)

Рис. 10.15-б є дзеркальним відображенням графіку на рис.10.15-а. Покупців в умовах досконалої конкуренції багато, і кожен з них не взмозі вплинути обсягом закупівель на лінію пропозиції SS. Тому горизонтальність лінії пропозиції є ознакою досконалої конкуренції серед покупців.

Незмінність ціни в умовах досконалої конкуренції з боку покупців означає, що покупець ніяк не впливає на неї, і дотримуються всі умови рівноваги: Р = АС = МС. З боку покупця ціна Р, що ним сплачується, співпадає з граничними витратами придбання продукції.

Граничні витрати придбання – це додаткові витрати покупця при закупівлі ним додаткової одиниці продукції. Покупець сплачує за товар певну ціну. Ця ціна Р – його витрати як покупця. Якщо ця ціна є незмінною при кожній додатковій купівлі одиниці продукції, то й граничні витрати придбання товару будуть залишатись незмінними. Це й відображається на горизонтальній лінії пропозиції. В умовах досконалої конкуренції, що розглядається з боку покупця, лінія пропозиції SS – це водночас і лінія середніх витрат АС і лінія граничних витрат придбання продукції МС, і вона має горизонтальний характер. Покупець повинен порівнювати свої граничні витрати і граничний доход, якщо він прагне до досягнення рівноваги. Якщо покупець купує продукцію, то керується закономірностями, притаманними динаміці граничної корисності МU. Приріст доходу МR з боку покупця – це приріст корисності. Тому крива попиту DD покупця – це крива граничної корисності МU чи крива граничного доходу MR.

В умовах монопсонії, де на ринку диктує умови один покупець, крива пропозиції набуває іншого вигляду. Окрім цього, це буде крива пропозиції всієї галузі, а не просто крива пропозиції якоїсь однієї фірми.

Монополіст, маючи владу над ціною, може встановити її на рівні, що перевищує рівень ціни рівноваги в умовах досконалої конкуренції, і обсяг виробництва у монополіста є нижчим ніж при досконалій конкуренції. Для монопсонії все буде залежати від умов пропозиції галузі і відповідного рівня ціни пропозиції.

Монопсоніст, маніпулюючи обсягом своїх закупівель, може вплинути на ринкову ціну продукції. Тому ринкова ціна пропозиції буде відображати динаміку середніх витрат всієї галузі.

Сукупну пропозицію галузі характеризує крива, що відображає сукупність середніх витрат різних фірм даної галузі (рис. 10.16).

P,C

AC

Q

Рис. 10.16. Крива пропозиції монопсонії

Крива пропозиції для монопсоніста – це крива середніх витрат галузі (АС).

Будь-яка точка, розташована на кривій АС, відповідає тому чи іншому рівню ціни пропозиції монопсоніста при закупівлі ним певної кількості товару Q. Для монопсоніста ціна пропозиції може бути:

1. спадаючою – низхідна частина кривої АС;

2. зростаючою – висхідна частина кривої АС.

Так як відбувся перехід від досконалої до недосконалої конкуренції (з боку покупця), крива пропозиції втратила свій горизонтальний вигляд і набула U- образної форми кривої середніх витрат галузі (АС).

В першому випадку монопсоніст має справу з фірмами, чий технологічний рівень є достатньо високим, чиї витрати мають тенденцію до скорочення. В другому випадку монопсоніст отримує продукцію у фірм, чиї витрати зростають.

Таким чином, ціна пропозиції в галузі, що “захоплена” монопсоністом, може бути і спадною, і зростаючою. Відповідно, і граничні витрати придбання продукції (МС) монопсоністом перестають бути незмінними, вони можуть бути також і спадними і зростаючими. (рис. 10.17).

P,C

МС АС

Q

Рис. 10.17. Криві пропозиції та граничних витрат монопсонії