4. Економіка добробуту та теорія квазіоптимуму

Теорія загальної рівноваги має широку область застосування. Вона використовується для аналізу ефективності чи неефективності економіки. Однак найбільш важливу роль вона відіграє у визначенні наукових основ економіки добробуту.

Існують різні критерії оцінки динаміки добробуту. Один з них – критерій Парето, який спирається на ціннісні передумови індивіда і виходить з того, що кожна людина спроможна краще за всіх оцінити свій власний добробут. Це призводить до того, що добробут окремих людей не є співставним. Тому суспільний добробут не може бути визначений шляхом додавання, не є “сумою щастя” всіх членів суспільства.

Відмова від порівняння міжособистих корисностей призводить Парето до заперечення існування єдиного суспільного оптимуму. Замість цього розкривається нескінчена множина неспівставних між собою оптимумів. З точки зору Парето, рух з точки А в точку К є економічно неефективним (див. рис. 13.3). Але це насправді не завжди так. У 30-ті роки Н. Калдор і Дж. Хікс висунули інший критерій: добробут підвищується, якщо ті, хто виграє, оцінюють свої доходи вище за збитки потерпілих.

Припустимо, в нашому прикладі досягнення точки К оцінюється споживачем В максимум в К_В. Таку величину він готовий заплатити споживачу А. Втрати споживача А не перевищують К_А (величини, яку споживач А готовий витратити, щоб не допустити просування споживача В у точку К). Якщо К_В > К_А, то зміна згідно із критерієм Калдора-Хікса є ефективною. Згідно із цим критерієм компенсаційні виплати є можливими, але не обов’язковими, тобто носять потенційний характер. Т. Сітовскі звернув увагу на внутрішнє протиріччя критерію Калдора-Хікса (рис. 13.6-а).

U_B U_B

S

T A K

F C

A E

B

S ^ T ^ U_A U_A

(а) (б)

Рис.13.6. Критерії оцінки добробуту Т. Сітовскі (а) та А. Бергсон (б)

Рух з точки А в точку В покращує згідно із критерієм Калдора-Хікса добробут, так як точка А знаходиться всередині кривої споживацьких можливостей SS ^, якій належить точка В. Однак і рух із точки В в точку А також є ефективним, з точки зору Калдора-Хікса, тому що точка В знаходиться всередині кривої споживацьких можливостей ТТ ^ , яка проходить через точку А. Таким чином, якщо криві споживацьких можливостей перетинаються, то критерій Калдора-Хікса дає невизначені результати. Тому Т. Сітовскі пропонує подвійний критерій: по-перше, потрібно впевнитись, що рух із першої точки до другої покращує положення згідно із критерієм Калдора-Хікса і, по-друге, перевірити, що зворотній рух із другої точки у першу не покращує положення згідно із критерієм Калдора-Хікса. Лише тоді, коли дотримаються обидві умови, добробут підвищується.

Однак і критерій Т. Сітовскі не знімає проблему, не вирішену Калдором-Хіксом, тому що намагання привести різноякісні корисності до єдиної грошової бази має свої межі. Тому знов залишається гострою проблема розробки системи цінностей. На це звернув увагу А. Бергсон. Він виходить з того, що така система повинна бути розроблена економістами, законодавчими чи виконавчими органами. Створення такої системи означало б побудову карти кривих байдужості (рис.13.6-б), яка відображала б функцію суспільного добробуту.

Однак, критерій Бергсона не має необхідного набору інструментів для побудови функції суспільного добробуту, а без нього – атрибутів, необхідних для його практичного застосування.

Зміна ринкової ситуації може суттєво вплинути на ефективність. Так, припустимо, що виробництво товару Y монополізовано, тоді як товар Х виробляється за умов досконалої конкуренції. Це означає, що P_Y > MR_Y = MC_Y, тоді як P_X = MR_X = MC_X. Розділивши одне рівняння на інше отримаємо:

P_Y / P_X > MC_Y / MC_X , або P_Y / P_X . MRT_YX. (13.15)

Оскільки споживачі керуються цінами ринку, вони при зростанні цін на монополізований продукт скорочують його споживання.

В умовах рівноваги для кожного споживача виконується рівняння:

P_Y / P_X = MRS_YX. (13.16)

Таким чином, MRS_YX > MRT_YX. Ресурси, що вивільнюються із монополізованого виробництва перепливають у виробництво товару Х. Це призведе до його перевиробництва і зниженню ціни на нього. Отже, існування монополії викривлює ціни, по-перше, у монополізованому виробництві, по-друге, у всіх інших галузях.

Податки також викривлюють загальну рівновагу, тому що сприяють відхиленню цін від рівноважних. Це впливає, з одного боку, на виробників, а з іншого боку, на вибір споживачів. Останні, намагаючись зменшити податковий тягар, обирають товари-замінники. Зростаючий ефект взамозамінюваності призводить до викривлення сукупного попиту і в кінцевому випадку до втрати ефективності.

Припустимо, споживання товару Х обкладається податком, а споживання товару Y – не обкладається. Якщо податок сплачують продавці, тоді чиста ціна дорівнює ринковій за вирахуванням суми податку:

P_p = P_t (1 – t), (13.17)

де P_p – чиста ціна;

P_t – роздрібна ціна з податковою надбавкою;

t – податкова надбавка до ціни.

Звідси (P_t – P_p) – величина податку з кожної одиниці товару Х.

Для покупців:

= MRS_YX (13.18)

Однак виробники орієнтуються не на роздрібну ціну P_t, а на ту ціну, яку реально отримують, тобто P_p. Отже, для продавців:

= MRT_YX (13.19)

Але так як P_t > P_p, то MRS_YX < MRT_YX. Таким чином, суспільство несе втрати ефективності, податок перешкоджає досягнути оптимуму по Парето.

В реальній дійсності зустрічаються обидва розглянутих вище випадки. Якщо виробництво товару Y монополізовано, а товару Х ні, можна застосувати податкову політику і за її допомогою намагатись відтворити порушену рівновагу. Якщо завдяки податку вдасться підняти ціни на товар Х, приплив додаткових ресурсів в цю галузь припиниться і може навіть виникнути ситуація тиску на галузь, в якій панує монополія. Загальна рівновага досягається на новому рівні, на рівні квазіоптимуму. Теорія квазіоптимуму стверджує, що у випадку, коли в одній галузі викривлення не можуть бути усунуті, краще відмовитись від досягнення максимуму ефективності в іншій галузі, з тим щоб збалансувати економіку в цілому.