4. Основні моделі олігополістичного ціноутворення

Олігополістичне ціноутворення має дві взаємопов’язані риси:

1) Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, чи “жорсткими”.

2) Коли монополістичні ціни змінюються, ймовірно, що фірми змінюють свої ціни разом; олігополістична цінова поведінка передбачає наявність стимулів до узгодження дій чи таємній змові при призначенні чи зміні цін.

Основні моделі олігополістичного ціноутворення

1. “Ламана” крива попиту: не заснована на таємній змові олігополія.

Вперше запропонована в 1939р. американським економістом Полом Свізі.

Припустимо, що олігополістична галузь складається з 3 фірм А, В і С, кожна з яких володіє третиною всього ринку диференційованого продукту. Припустимо, що фірми “незалежні” у тому значенні, що вони не займаються укладанням таємних угод при встановленні цін.

Розташування і форма кривої попиту олігополії буде залежати від того як конкуренти будуть реагувати на зміну ціни, що здійснила фірма А.

Існують два ймовірних припущення відносно дій у відповідь конкурентів:

1) Фірми В і С будуть вирівнювати свої ціни у відповідності з будь-якою зміною ціни, що здійснила А.

Якщо фірма А скорочує ціну, її продаж збільшиться дуже незначно, тому що конкуренти В і С наслідуватимуть приклад А і зашкодять їй отримати перевагу в ціні перед ними. Якщо фірма А підвищить ціни, то вона не буде витіснена з ринку, хоча галузь в цілому втратить деякий обсяг продажу на користь інших галузей.

2) Фірми В і С будуть ігнорувати будь-яку зміну ціни, що здійснила А.

Якщо фірма А знизить свою ціну, а її конкуренти ні, А отримає обсяг продажу за рахунок двох своїх конкурентів. Якщо А піднімить ціну, а її конкуренти ні, то вона буде витіснена з ринку і втратить споживачів на користь В і С.

Відрізок D₁A кривої попиту, що характеризує ситуацію, коли “конкуренти ігнорують” є більш придатним для підвищення цін, а відрізок AD₂, що характеризує ситуацію, коли “конкуренти слідують”, є більш реалістичним для зниження цін. Олігополіст стинається з “ламаною” кривою попиту D₁AD₂. Крива є високоеластичною вище за поточну ціну, але є меншеластичною чи навіть нееластичною нижче за поточну ціну. Крива граничного доходу буде складатись з двох відрізків MR₁ i MR₂.

У зв’язку із різкою різницею в еластичності попиту вище та нижче за точку поточної ціни відбувається розрив (рис. 11.10).

Якщо кінцеві прибутки є задовільними для деяких фірм за існуючою ціною, то більш вигідним для неї є не змінювати цю ціну.

Будь-який зсув в граничних витратах не викличе зміни ціни та обсягу виробництва.

P

D₁ MC₂

P₀ MR A MC₁

b

c

MR D₂

0 Q₀ Q

Рис. 11.10. Олігополістична “ламана” крива попиту

2. Олігополія, заснована на таємній змові

Таємна змова має місце, коли фірми досягають безпосередньої, чи мовчазної згоди про те, щоб зафіксувати ціни, розділити чи розподілити ринки або іншим чином обмежити конкурентну боротьбу між собою.

За даних однакових витрат, попиті та показниках граничних доходів стан кожної з фірм, що досягли згоди, може бути наведений у випадку максимізації прибутку (рис. 11.11).

Виникає специфічна ситуація: кожна фірма вважає найбільш вигідним призначити одну й ту ж ціну, але тільки якщо її конкуренти будуть насправді робити те ж саме.

P

MC АТС

P^* A

C B

MR D

Q^* Q

Рис. 11.11. Таємна змова і тенденція до максимізації загальних прибутків

Найбільш простою формою таємної угоди є картель, який передбачає формальну письмову угоду відносно і ціни, і виробництва.

Картель – це змова декількох фірм-виробників (продавців) з метою максимізації прибутку, які спільно діють на ринку як фірма-монополіст, контролюючи обсяг виробництва та ціну блага.

При організації картелю фірми повинні:

1. узгодити спільні ціну і галузевий обсяг випуску продукції;

2. встановити квоти кожного учасника;

3. виробити механізм запровадження угоди і контролю за її виконанням.

Розмір квоти залежить від домовленості і, як правило, є приблизно пропорційним частці кожної фірми – члена картелю на ринку. За умови виконання угоди про квоти кожним учасником картелю, картель перетворюється на монополію. Кожний учасник картелю виграє, отримуючи надприбуток.

Умови створення картелю:

1. Встановлення бар’єрів на шляху входження в галузь конкурентів.

2. Визначення загального рівня випуску та монопольної ціни, що максимізує прибуток.

3. Встановлення квоти для кожної фірми, що входить у картель.

4. Забезпечення процедури контролю щодо встановлених квот.

Основні перепони для таємної змови:

• різниця в попиті і витратах;

• число фірм;

• шахрайство;

• падіння ділової активності;

• можливий вступ інших фірм;

• правові перепони.

У більшості країн відверті змови картельного типу заборонено законом, тому частіше існують таємні змови, які дуже небезпечні для суспільства, бо практично уникають контролю з боку держави.

У галузях, де ціни мають тенденцію бути стабільними відносно довгий час, для координації дій застосовується лідерство в цінах.

3. Лідерство в цінах: мовчазна таємна угода

Лідерство в цінах є засобом, за допомогою якого олігополісти можуть координувати свою поведінку в області цін, не вступаючи у пряму таємну змову. “Панівна” фірма, зазвичай найбільш крупна чи найбільш ефективна в галузі, змінює ціну, а всі інші фірми більш чи менш автоматично наслідують цій зміні.

Ціновий лідер дотримується наступної тактики:

1. Оскільки зміни цін завжди пов’язані з деяким ризиком у тому відношенні, що конкуренти можуть не наслідувати лідера, корегування цін робиться рідко. Ціновий лідер не буде реагувати зміною своїх цін на невеличкі повсякденні зміни в умовах витрат і попиту. Ціна зміниться тільки тоді, коли умови витрат і попиту зміняться значно і у всій галузі.

2. Про перегляд цін, що насувається, ціновий лідер галузі часто повідомляє через головних адміністраторів. Сповіщаючи про “необхідність підвищити ціну”, ціновий лідер може домогтися згоди серед своїх конкурентів для дійсного збільшення.

3. Ціновий лідер необов’язково обирає ціну, яка максимізує прибутки галузі в короткостроковому періоді. Причина полягає в тому, що фірми галузі нерідко намагаються завадати вступу нових фірм. В тому випадку, якщо бар’єри для вступу засновані на перевагах у витратах існуючих фірм, їх можуть подолати фірми, що вступають у галузь, за умови, що ціна продукту встановлена на достатньо високому рівні (рис. 11.12).

На рисунку 11.12-а зображена крива ринкового попиту D і крива пропозиції S_N з боку N малих фірм, які є ціноотримувачами. За ціною Р₀ малі фірми могли б постачати на ринок стільки продукції, скільки споживачі погоджуються придбати (Q₀). На рисунку 11.12-б зображена крива граничної корисності МС домінуючої фірми та крива попиту D₀, з якою зустрічається домінуюча фірма. Ця крива починається з рівня ціни Р₀, за якою фірма нічого не продасть. Вона може продавати за нижчими цінами, ніж Р₀, стільки, скільки потрібно для задоволення ринкового попиту, якщо взяти до уваги можливості малих фірм: за кожною ціною, нижчою, ніж Р₀, обсяг попиту, який може задовольнити домінуюча фірма, дорівнює різниці між обсягом ринкового попиту та обсягом, що готові запропонувати малі фірми за такою ціною. Домінуюча фірма у стані рівноваги Е, коли вона максимізує власний прибуток, буде постачати обсяг Q_E ( згідно з умовою MR₀= MC, де MR₀ – гранична виручка домінуючої фірми) за ціною Р_Е.

P P

MC

P₀ P₀

P_E A B P_E E

D₀

S_N D MR₀

Q_A Q₀ Q_B Q Q_E Q

(а) (б)

Рис. 11.12. Модель домінуючої фірми

Обсяг ринкового попиту за ціною Р_Е складає Q_B (рис. 11.12-а); малі фірми за такою ціною беззбитково для себе постачатимуть Q_A, а домінуюча фірма – обсяг Q_B – Q_A = Q_E.

4) Ціноутворення за принципом “витрати плюс”

В цьому випадку при визначенні ціни до середніх витрат додається надбавка зазвичай у розмірі певного відсотка. Ціноутворення за цим принципом має особливі переваги для фірм, що виробляють багато продуктів, які інакше б стиналися з важким і дорогокоштуючим процесом приблизного визначення умов попиту і витрат для множини різних найменувань.