15

Лекція 4.

діяльність та особистість

план

1. Діяльність в житті людини: види, структура, предмет

2. Мотиваційна сфера особистості

3. Особистість та її характеристика

4. Роль. Соціальна роль. Соціальний статус. Соціалізація.

і.

ДІЯЛЬНІСТЬ - можна визначити як специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе й умови свого існування.

У загальноісторичному плані основним видом діяльності, що визначає розвиток свідомості людства, є праця. Тому при вивченні свідомості окремої особистості необхідно враховувати особливості її трудової діяльності.

Тварини тільки споживають те, що їм дано природою. Людина, навпаки, більше створює, ніж споживає.

До основних видів діяльності відносяться праця, навчання, гра.

В процесі гри, яка починається у дітей з підвищення уваги до окремих предметів і надалі стає грою сюжетної і за правилами, людина, яка починає свідомо діяти, пізнає навколишній світ. На цій основі в нього створюються певні уявлення, різні відтінки почуттів, вольові якості та знання про властивості предметів та їх призначення, про дорослих людей, їх взаємини, про самого себе, про свої можливості, достоїнства і недоліки.

Таким чином, в іграх, які, в кінцевому рахунку, відображають суспільні відносини, кожен учасник психологічно формується як особистість. Це найбільш характерно для дитячого віку.

Навчання - історично обумовлений процес, що відповідає потребам суспільства в формуванні свідомості особистості своєї епохи. Навчання являє собою прогресивне відтворення людини як свідомої особистості на основі засвоєння ним практичного та теоретичного досвіду людства. При цьому люди усвідомлюють процес навчання як особливий вид діяльності і навмисно встановлюють цілі, зміст, принципи, методи і створюють організаційні основи цього процесу.

У процесі навчання незалежно від віку кожна людина набуває необхідні знання, навички, вміння, які систематично збагачуються і вдосконалюються. При цьому у нього розвиваються розумові якості, почуття, воля, світогляд, моральні підвалини, що характеризують його як свідому особистість.

Особливе місце в житті людини займає праця. У процесі фізичної та розумової праці люди впливають на природу і створюють все, що необхідно для задоволення їхніх матеріальних і духовних потреб. У цьому сутність трудової діяльності. Тому праця є вирішальною умовою формування особистості та її свідомості.

Однак це зовсім не означає, що праця автоматично, сам по собі, формує особистість з передовим свідомістю. Більше того, непосильна, виснажлива праця, як відомо, викликає у людини негативне до нього відношення, породжує тенденцію ухилитися від нього. Наприклад, рабська праця в епоху рабовласництва не міг виховувати людину і формувати у нього усвідомлено позитивне ставлення до праці і до знарядь праці.

У діяльності людина не тільки створює предмети матеріальної і духовної культури, а й перетворює свої здібності, зберігає й удосконалює природу, будує суспільство, створює те, чого без його активності не існувало б в природі.

Творчий характер людської діяльності проявляється в тому, що завдяки їй він виходить за межі своєї природної обмеженості, тобто перевершує свої ж генотипів обумовлені можливості. Внаслідок продуктивного, творчого характеру своєї діяльності, людина створила знакові системи, знаряддя впливу на себе і природу.

Розглядаючи основні види діяльності як умови формування свідомості особистості, необхідно враховувати, що в житті працю, навчання і гра часто взаємно переплітаються. Так, у грі чимало елементів вчення, а в навчанні - праці. У свою чергу і в праці, як правило, містяться елементи вчення. Але як би тісно перепліталися ні гра, навчання і працю, вони все-таки мають свої суттєві відмінності, які визначаються цілями кожного виду діяльності і способами їх досягнення.

Спільним же для гри, навчання і праці є те, що для задоволення своїх потреб людина повинна оволодіти відносинами між людьми, речами і явищами навколишнього світу, специфікою своєї діяльності.

В якості мети діяльності виступає її продукт. Предметом діяльності називається те, на що вона безпосередньо спрямована.

Будь-яка діяльність має певну структуру. Людська діяльність складається з дій і вчинків.

Дії - це елементарна частина діяльності, в якій досягається найпростіша ціль, не розкладається на більш прості. Кожна дія має початок і кінець, смислове завершення і спрямоване на досягнення щодо близьких цілей. Дія завжди в тій чи іншій мірі усвідомлено. Вчинками називаються дії, які підпорядковані моральним принципам, моралі. Соціальне значення їх усвідомлюється людиною. Тому вчинки людей за своїм змістом бувають благородними і негідними, позитивними і негативними. Разом з тим вчинок - це ще і спосіб здійснення будь-якого конкретного дії. Скільки є різних способів виконання дії, стільки можна виділити різних вчинків.

Єдність дій і вчинків, що відбуваються в грі, навчанні та праці, є діяльність людини. У ній людина формується і виявляє себе як особистість, що володіє свідомістю. До цього слід додати, що вплив діяльності на формування свідомості конкретної людини багато в чому залежить від його професійної спрямованості.

Автоматизовані, свідомо, напівсвідомо і несвідомо контрольовані компоненти діяльності називаються відповідно вміннями, навичками і звичками.

Уміння - це елементи діяльності, що дозволяють що-небудь робити з високою якістю, наприклад, точно і правильно виконувати будь-яку дію, операцію, серію дій або операцій. Уміння звичайно містять у собі автоматично виконувані частини, називані навичками, але в цілому являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, принаймні, в основних проміжних пунктах і кінцевої мети.

Навички - це повністю автоматизовані, інстинктоподібні компоненти умінь, реалізовані на рівні несвідомого контролю. Якщо під дією розуміти частину діяльності, що має чітко поставлену свідому мету, то навичкою також можна назвати автоматизований компонент дії. Велике значення у формуванні всіх типів умінь і навичок мають вправи. Завдяки їм відбувається автоматизація навичок, вдосконалення умінь, діяльності в цілому.

Ще один елемент діяльності - це звичка. Від умінь і навичок вона відрізняється тим, що являє собою, так званий, непродуктивний елемент діяльності. Якщо вміння і навички пов'язані з вирішенням якої-небудь завдання, припускають одержання якого-небудь продукту й досить гнучкі (у структурі складних умінь), то звички є негнучкою (часто і нерозумною) частиною діяльності, яка виконується людиною механічно і не має свідомої мети або явно вираженого продуктивного завершення. На відміну від простого досвіду, звичка може деякою мірою свідомо контролюватися. Але від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (погані звички). Звички, як елементи діяльності, являють собою найменш гнучкі її частини.

Задатки - біологічна основа здібностей. Виділяють два види задатків: вроджені (або природні) і набуті (або соціальні). Кожна людина від народження наділений певними задатками. Але головне тут те, що задатки неспецифічні стосовно здібностям, тобто на основі задатків не можна передбачити, які саме здібності розвинуться, сформуються на їх основі. Задатки носять набагато більш загальний характер. На основі одних і тих самих задатків можуть сформуватися абсолютно різні здібності, а можуть і одночасно кілька здібностей або ж нічого.

Здібності - властивість особистості, індивідуальні особливості людей, від яких залежить набуття ними знань, умінь і навичок, а також успішність виконання різних видів діяльності.

Здібності - лише можливість певного освоєння знань, умінь і навичок, а чи стане вона дійсністю, залежить від різних умов. Без відповідних умов (спеціальне навчання, творчо працюють педагоги, можливість сім'ї і т. д.) здатності стихнуть, так і не розвинувшись. Окремі здібності не можуть існувати самі по собі і незалежно один від одного. Кожна здібність змінюється, набуває якісно інший характер в залежності від ступеня розвитку інших здібностей. Якісна характеристика здібностей передбачає виявлення відмінностей між людьми в різних областях діяльності. Також можна відзначити, що кожна здатність має різну силу, рівень, тобто має кількісну характеристику, яка показує, якою мірою розвинені вони в даної людини в порівнянні з іншими людьми.

Здібності можуть відрізнятися не тільки за своєю спрямованістю, за якісними та кількісними характеристиками, але і за своїм рівнем та масштабом.

Розвиток здібностей визначається не стільки продуктами людської культури, скільки діяльністю людини по їх присвоєння. Здібності людини розвиваються в діяльності.

Класифікуючи людські здібності, ми можемо виділити наступні з них:

- Природні - біологічно зумовлені в своїй основі (сприйняття, пам'ять, мислення і т. д.);

- Загальні (розумові, тонкість і точність ручних рухів, розвинена пам'ять, досконала мова тощо);

- Спеціальні (музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, спортивні та ін);

- Теоретичні та практичні;

- Навчальні та творчі;

- Здатності до спілкування, взаємодії з людьми, предметно-діяльні, предметно-пізнавальні (інакше їх називають соціально-обумовлені здібності);

- Здатності міжособистісного характеру (вміння переконувати інших, впливати на інших, домагатися порозуміння і т.д.).

ІІ.

Серед усіх понять, які використовуються в психології для пояснення спонукальних моментів у поводженні людини, самими загальними, основними є поняття мотивації і мотиву.

Термін "мотивація" представляє ширше поняття, ніж термін "мотив". Слово "мотивація" використовується в сучасній психології в двоякому сенсі: як позначає систему факторів, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато іншого), і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність.

Подання про мотивацію виникає при спробі пояснення, а не опису поведінки. Це - пошук відповідей на питання типу "чому?", "Навіщо?", "Для якої мети?", "Заради чого?", "Який сенс ?...". Виявлення і опис причин стійких змін поведінки і є відповідь на питання про мотивації містять його вчинків.

Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку в якості вихідного і кінцевого пунктів пояснення виступають психологічні властивості суб'єкта поведінки, а в другому - зовнішні умови та обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потребах, цілях, намірах, бажаннях, інтересах і т.п., а в другому - про стимули, які виходять з ситуації, що склалася. Іноді всі психологічні фактори, що як би зсередини, від людини визначають його поведінку, називають особистісними диспозиціями. Тоді відповідно говорять про диспозиційної і ситуаційної мотиваціях як аналогах внутрішньої і зовнішньої детермінації поведінки.

Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його стійкою особистісною властивістю, зсередини спонукає до здійснення певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальненому вигляді представляє безліч диспозицій.