70. Геополітичні погляди п.Відаля де ля Блаша.

Відаль де Бланш. Вважав, що завданням географії - вивчення стосунків землі та людини, впливу географічного чинника на людину т навпаки. Його концепція отримала назву посибілізму. Простір – можливість.

Відаль де ля Блаш (1845 1918) вважається засновником французької географічної школи.

Критика надмірного звеличення просторового фактора у Ратцеля призвела Відаля та ля Блаша до вироблення особливої ​​геополітичної концепції "поссібілізма" (від слова "possible" "можливий"). Відповідно до цієї концепції, політична історія має два аспекти просторовий (географічний) і тимчасової (історичний). Географічний чинник відображений у навколишньому середовищі, історичний у самій людині ("носії ініціативи"). Відаль де ля Блаш вважав, що помилка німецьких "політичних географів" в тому, що вони вважають рельєф детерминирующим чинником політичної історії держав. Тим самим, на думку де ля Блаша, принижується фактор людської свободи та історичності. Сам же він пропонує розглядати географічне просторове положення як "потенційність", "можливість", яка може актуалізуватися і стати дійсним політичним чинником, а може і не актуалізовані. Це багато в чому залежить від суб'єктивного фактору від людини. Такий підхід був врахований і німецькими геополітиками школи Хаусхофера, які вважали критику де ля Блаша цілком обгрунтованою і важливою. У такому разі, очевидно зростала роль етнічного чи расового чинника при розгляді політичної історії держав, а це резонувало із загальним сплеском расової проблематики в Німеччині 20-х років. "Поссібілізм" де ля Блаша був сприйнятий більшістю ГП шкіл як корекція жорсткого географічного детермінізму попередніх ГП авторів.

71. Основні положення та представники атлантизму.

Атлантизм, будучи ГП моря, не ігнорував нові ідеї, пов’язані з науково – технічним прогресом, з науково – технічною революцією у військовій сфері. Поява нових типів озброєнь – стратегічних, міжконтинентальних, крилатих та інших ракет – порушило пріоритет Моря над Сушею. Виникла потреба нових доктрин, які замість двох найважливіших елементів геополітики Суші і Моря, повинні були враховувати повітряний і космічний простір, які передбачають застос не лише ядерної, але і плазмової та лазерної зброї. Ці два нові елементи отримали назву аерократії і ефірократії. Історія довела, що атлантизм більш динамічно, наступально використовував всі середовища. У сфері аерократії СРСР добився відносного паритету, але у зіркових війнах не зміг конкурувати, що призвело до поразки у холодній війні і розпаду СРСР. Основні положення планів атлантизму щодо післявоєннного устрою світу: - доктрина явного наперед визначення та америкоцентризм – вираження впевненості в нац перевазі американців, унікальності їх нації та універсальності її історичного досвіду;

- прагнення до встановлення відповідної системи безпеки та свободи від внутрішніх бар'єрів світового порядку; - визначення інт-в безпеки США у виключно ГП категоріях та готовність застосувати військову силу;

- схильність вважати гегемонію США віссю та основою світобудови, елементом, що впорядковує Всесвіт, не дозволяючи йому загинути;

- тенденція до глобалізації доктрини Монро.

Атлантична спільнота утворює єдину оборонну систему, цитадель якої США. Після розгрому Нім та Яп слід перетворити спільноту на воєнно-пол союз з єдиним командуванням, стратегічним плануванням, уніфікованим озброєнням та істотним обмеженням суверенітету країн, які входять до її складу. Реальним є виникнення подібних атлантичній спільноті рос, ісламського, індійського та кит воєнно-пол блоків. Стабільність міжн відносин у післявоєнний час буде залежати від стосунків між такими блоками, а не між окремими державами.

Загалом, основні поняття та положення атлантизму остаточно були сформульовані після 2 світової війни. Це, передусім, оцінка силового фактору як вирішального для міжн пол.

До представників атлантизму належать американські вчені А. Мехен і М. Спайкмен. У своїй праці «Вплив морської сили на історію» Мехен формулює формулу морської потужності держави: «військовий флот + торговельний флот + військово-морські бази = морська могутність». М. Спайкмен вважає, що континентальні простори отримують енергетичні імпульси з морського узбережжя, берегові зони якого позначені Спайкменом поняттям «римленду». Контроль над розрізненими береговими зонами, на думку Спайкмена, може нейтралізувати вплив хартленду. Позиція Спайкмена сформульована так: «Хто контролює римленд, той контролює Євразію, а хто контролює Євразію, той контролює долі світу». США як океанська держава має встановити контроль над приморськими зонами євраз континенту з метою блокади хартленду.

Сучасні америк ГП концепції вказують на двоїсте ГП становище суч України. З одного боку, зазначається, що Україна посідає важливе геополітичне становище, являє собою головний аванпост перед Євразією.

У.Ліппман,"Цілі США у війні"(1944). Дж. Кіффер, "Реальності світової могутності": ГП та міжнародне право несумісні у межах одного світу. Першість належить ГП, головною заповіддю якої є психологічна та фізична сила.

Р. Клайн, "Оцінка світової могутності": нерівномірність розподілу сили у світі. Лише 1/3 націй може впливати на структуру світового балансу сил у даний відрізок часу і утворює т.зв."центри сили", які чинять вирішальний вплив на всю систему міжн відносин. Країна та території за межами такого впливу, утворюють "вакуум сили", спроба заповнити який з боку "центрів сили" спричиняє боротьбу.

З точки зору "вакууму сили" в концепції атлантизму розглядаються Азія та Центр Африка. Офіційно положення про "вакуум сили" сформульовано у доктрині Ейзенхауера (1957): рекомендація конгресу дозволити президенту посилати амер.війська у країни Близького та Сер Сходу, не питаючи дозволу конгресу. Концепція "вакууму сили" передбачає доповнення поняття кордону держави поняттям кордону національної безпеки, базується на 1) уявленні про "рухливий" характер кордонів 2) використанні доктрини Макіндера стосовно Зх.півкулі. Кордони нацбезпеки окреслюють зону стратегічної оборони США.

Девіс: безпека Зх.півкулі передбачає активний вплив на країни інших континентів, може забезпечитись лише встановленням амер.контролю територій від арктичного узбережжя Канади через Середземне море та Близький Схід до віддалених берегів Китаю. Стаття "Зона оборони США – весь світ" (1949): відносить до зони обор США всю Пн. та Пд.Америку, більшу частину Зх.Європи, частину Пн.Африки, всю Азію, за винятком азіатської частини СРСР, Китаю та країн-членів Ліги арабських держав, всю Океанію та район пн.полюсу.

Загалом зона стратегічної оборони США окреслена у "універсальній формулі": кордони амер.безпеки проходя ть скрізь, де на карту поставлені американські інтереси. Сферою останніх, за доктриною Картера, є весь світ.

Концепції "вакууму сили" та стратегічної оборони США зумовили положення про поділ світу на 4 концентричні зони зі США у центрі: 1. "Ядро" охоплює території США, Канади та Мексики, 2. "Внутрішнє кільце" – країни Латинської Америки, акваторії Атлантичного і Тихого океанів. 3. "Проміжне кільце" – західноєвропейські та азіатські союзників США та найбільш важливі з точки зору останніх країни Близького Сходу й Африки. 4. "Зовнішнє кільце", співпадає з СРСР.

Теорія 4 концентричних зон з часом доповнена теорією багатополярності або теорією "розмивання біполярності": утворення у світі нових "центрів сили" – Зх.Європи, Японії та Китаю. Світ поділений на 2 трикутники: 1)США, Західна Європа та Японія, 2)США, СРСР та Китай. У районі Тихого океану міжнародні відносини набули форми чотирикутника – США, СРСР, Японія та Китай.

Атлантизм містить й інші варіанти геополітичного поділу світу.