50. Державний кордон як поняття геополітики: дефініція, різновиди, значення.

Кордони – це точка перетину геополітичних інтересів. Морфологічна класифікація (зовнішній вигляд):

• Прямі (астрономічні і геометричні);

• Звивисті.

Природно географічні кордони:

1. Сухопутні;

2. Річкові;

3. Озерні;

4. Морські;

5. Повітряні.

Генетична класифікація:

• Природні

• Штучні.

Розселення за природними чинниками:

• Антецедентні ( до заселення держави: Канада і США);

• Субсеквентні (після заселення з урахуванням етнічних спільнот);

• Накладені (після заселення без урахування етнічних спільнот - Африка);

• Реліктові (слабо зазначені історичні зміни по Піренеях).

Кордони за функціональної ознакою:

• Бар’єрні (залізна завіса);

• Контактні (ЄС);

• Змішані.

У. Боггс: державні кордони виконують передусім функ­цію гаранта національної безпеки й передбачають: обмеження чи повну заборо­ну в'їзду в країну емігрантів; обмеження чи заборону виїзду за кордон власних громадян; здійснення контролю за санітарним станом міжнародних пасажир­ських перевезень; арешт злочинців та осіб, що переховуються від правосуддя; затримку осіб, які займаються нелегальним бізнесом; стягування мита; конт­роль за польотами у повітряному просторі над усією національною територією

Важливою проблемою є проблема якості кордонів дві крайні точки зору: найкращим вважається найбільш непрохідний кордон Р. Страус-Хюпе; кордони, які не перешкоджають спілкуванню країн є найбільш економічно ефективними. Якість кордону залежить від політики тих держав, які його проводять. Режим державних кордонів передбачає наявність деклькох умов: збереження території держави, неприпустимість перегляду кордонів; міжнародне визнання кордонів, тобто проходження кордонів узгодження з суміжними державами міжнародне встановлення кордонів, яке охоплює делімітацію - опис у договорах або ж ма­ксимально точне позначення лінії проходження кордонів на спеціальних кар­тах, які є частиною міжнародних договорів та демаркацію - проведення і по­значення лінії кордону на місцевості, які доповнюються відповідним описом у протоколах про демаркацію кордону

51. Національна безпека держави та її геополітичні чинники. Національна безпека: концепція та геополітичні чинники

Відсутність загрози національним інтересам є змістом поняття націона­льної безпеки як безпеки особистості, суспільства і держави. Національна безпека стан держави, який дозволяє їй зберігати ціліс­ність і виступати самостійним суб'єктом системи міжнародних відносин. Безпека одночасно:

- Мета завдання держави: забезпечення існування громадян, включаючи захист проти зовн. і внутр.загроз

-  засіб досягнення мети зовнішній вимір безпеки міжнарод­на дозоляє досягти мети.

Для геополітики націо­нальна безпека передусім безпека території - проблема наявності чи відсутності загрози цій території. Елементами такої безпеки є:

1) просторова безпека або територіальна цілісність як регламентація переда­чі частини території від однієї держави до іншої;

2) механізм демаркації та делімітації кордонів держави.

Безпека території включає:

1) політико-правову безпеку нейтралізацію будь-яких загроз суверенітету держави;

2) соціально-економічну збереження на даній території громадянського суспільства та економічний розвиток території при збереженні та зміцненні соціального бла­гополуччя;

3) екологічну і культурну попередження забруднення навколиш­нього середовища та створення різних культурно-історичних заповідників.

Зв'язок понять "простір", "контроль над простором", "національні інтере­си" та "національна безпека" фіксується в геополітиці за допомогою «геостратегії» традиційно це стратегічне управління геополітичними інтересами (3. Бжезінський), об­ґрунтований геополітикою напрям діяльності держави на міжнародній арені".

С. Юрченко: геостратегія поняття геополітики, яке характеризує діяльність держави на міжнародній арені, спрямовану на ство­рення, підтримку та посилення могутності за рахунок отримання найсприятливішого просторового положення, що досягається за допомогою військових та невійськових засобів. Останнє зумовлене процесом диверсифікації методів і форм контролю над простором після ІІ світової війни, характерною рисою якого є позбавлення військової сили статусу єдиної складової геостратегії. Інтегруючи просторові імперативи діяльності держави на міжнародній арені, геостратегія передбачає врахування історичної ретроспективи, пов'язаної з сту­пенем освоєння різних видів простору людиною. Геостратегія тому означає: 1) довгостроковий характер планування і дій; 2) діяль­ність держави на міжнародній арені відносно певних просторових одиниць. Серцевину геостратегії складають проблеми: що зро­бити, щоб отримати даний простір у спосіб встановлення контролю над ним; які особливості цього простору впливають на пове­дінку тих, хто його населяє; які шляхи забезпечують безпеку і користь, тобто визначення загроз з боку реальних і потенційних союзників та против­ників і створення відповідних альянсів та коаліцій. Вирішення проблем базується на наступних імперативах геостратегії: врахування держа­вою власного географічного положення в плані забезпечення національної безпеки, його співвіднесення з геополітичними можливостями інших центрів сили; виокремлення ключових і другорядних країн, вплив яких чи контроль над якими сприяють посиленню національної безпеки; аналіз показників, що характеризують геополітичне положення цих країн чи регіонів; визначення ієрархії засобів і методів впливу для досягнення поставлених цілей.

С. Василенко: вироблення геостратегії передбачає знання істо­рії формування традиційних векторів національної геополітики, аналіз набутого досвіду та історичних уроків. З урахуванням інтересів сусідніх держав можна розробляти власну геостратегію, яка буде спиратися на глибоке розуміння геофізичних особливостей свого краю, природно-географічні чинники.

М. Михальченко: розробка геостратегії має базуватися на всебічному аналізі головних і другорядних чинників внутрішнього розвитку держави у взаємозв'язку з зовнішніми факто­рами її існування. Головні: загальна економіч­на і політична ситуація у світі; конкретна ситуація в регіоні, зокрема взаємо­відносини з сусідами; внутрішньополітичний й економічний стан у державі; тенденції розвитку ситуації на майбутнє. Другорядні традиції країни в зовнішньополітичній сфері, культурні особливості та орієнтації, взаємовід­носини етнічних спільнот у державі, орієнтації політичних партій, еліт. Геостратегія середніх і малих країн у кри­зовій ситуації, не може бути самостійною, тому її ефективність за­лежить не лише від стратегії і тактики відстоювання власних національних інтересів, а і здатності погодити їх з національними інтересами своїх парт­нерів.

Основу національної безпеки держав становить безпека тери­торій, тому зіткнення державних інтересів має наслідком передусім територіальні конфлікти існують у формі:

- Територіальна суперечка суперечка між державами з приводу державної належності певної території та володіння суверенітетом у її межах.

- Територіальні претензії претензії держави на певну частину території іншої без заперечення суверенітету останньої над цією певною територією. Держава, що висуває претензії, не сумнівається в юридичній належності цієї території даній державі, але вважає, що дана територія має належати їй.

- Територіальні розбіжності між державами з приводу належності ним якоїсь території або розмежування між ними. За своїм змістом = поняттю територіальної суперечки, але за словесним оформленням може вважатися пом'якшеним виразом змісту останньої.