19 Сприймання

Поняття про сприйняття, його види і вл-сті.

Сприйняття - це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи відчуття з розумінням цілісності відо­бражуваного.

На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі власти­вості та якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів.

Гештальтпсихологи пояснюють цілісність сприймання не влас­тивостями цілісності предметів і явищ, а початковими цілісними структурами. «Сприйняття - це реконструкція світу», - стверджу­ють вони.

Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними; швидкими й по­вільними.

Ілюзія - це спотворення відображення дійсності.

Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора можна говорити про:

• зорове сприйняття (розглядання скульптури, картини і под.);

• слухове сприйняття (слухання оповідання, концерту і т. ін.);

• тактильне сприйняття (обмацування, доторкування).

Буває сприйняття:

• простору; часу; руху;

• предмета; мови; музики;

• людини людиною.

Сприйняття завжди константне (постійне). У ньому безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмис­лене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.

Сприйняття вибіркове, а саме: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше.

Вибірковість сприйніття залежить як від об’єктивних властивостей предметів, так і від суб’єктивної установки, зокрема від аперцепції.

Аперцепція - це залежність від прийняття від загального змісту пси­хічної діяльності людини, від її досвіду, інтересів, скерованості.

Фізіологічні основи сприйняття за І. П. Павловим, це - «рефлекс на співвідношення», де мають значення не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними, і тому рефлекс виробляється більшою мірою на співвідно­шення між подразниками.

Найяскравіше довільне сприйняття виявляється у спостереженні.

Спостереження - це умисне планомірне сприйняття, здійснюва­не з певною, ясно

усвідомленою метою.

Основні умови успішного спостереження - ясність завдання і підготовленість до нього, а також активність мислення.

Спостереження як форма діяльності тісно пов'язана з орієнтуван­ням, себто з отриманням достатньо правильної уяви про що-небудь, умінням розбиратися в ситуації.

– це психічний процес, він полягає  в  цілісному відображенні   предметів   і   явищ   навколишнього   світу    під безпосереднім  впливом фізичних подразників на  рецептори  органів чуття.  При  цьому сприймання має суб’єктивний характер,  бо  воно залежить від попереднього досвіду і знань.       Фізіологічну  основу сприймання становить  взаємодія  різних аналізаторних  систем  або окремих частин  одного  й  того  самого аналізатора   і  утворення на основі цього  умовних  рефлексів  на комплексні  подразники, в результаті чого в людини  виникає  більш або менш складний образ предмета чи явища в цілому.       Сприймання  не  є  простою  сумою  відчуттів,  це   складний психічний  процес,  до  якого  разом з  відчуттями  залучається  і попередній  досвід  у  вигляді знань,  уявлень.  Сприймання  також пов’язане  з  мисленням,  бо  образи,  що  формуються  в   процесі сприймання,   осмислюються,   аналізуються,   конкретизуються    і узагальнюються  через  поняття, мислительні операції,  судження  і умовиводи. І.С. Сєченов ділив процес сприймання на два послідовних етапи:  перший – загальний ефект зовнішнього імпульсу і  другий  – реакцію детального бачення, тобто спочатку відбувається визначення якихось  властивостей  і  ознак об’єкта, впізнавання  його,  деяке орієнтування  в  конкретних  умовах  реальності,   що   дає   лише уривчасті, неповні знання. Для більш глибокого і повного  пізнання потрібне  сприймання  як  реакція  детального  бачення  в  процесі вивчення того чи іншого об’єкта.       Так,  після  першої зустрічі з твором живопису  ми  спочатку сприймаємо його в цілому, як єдиний цілісний об’єкт, і лише  потім починаємо  розрізняти і оцінювати деталі: малюнок,  колір,  окремі фігури і предмети.       Сприймання поділяються на зорові, слухові, дотикові,  рухові та  інші відповідно до переважаючої ролі одного з аналізаторів, що беруть  участь в акті сприймання. А коли в сприйманні бере  участь система аналізаторів, виникають складні, комбіновані сприймання.       Сприймання      характеризується      такими       основними закономірностями,  як  цілісність,  вибірковість,   константність, осмисленість, апперцепція.       Цілісність сприймання. Сприймання завжди цілісне.  Будь-який предмет  чи  явище, що складається з різних частин, є  комплексним ondp`gmhjnl,  але  сприймається цілком у єдності  всіх  якостей  і ознак.  Це  виникає  умовнорефлекторно через  існуючий  попередній зв’язок  між  зоровими, слуховими, тактильними  подразниками,  які надходять від об’єктів.       Вибірковість  сприймання   виявляється  в  наданні  переваги одним  об’єктам,  явищам  або  їх властивостям  перед  іншими.  Це визначається  формою  ставлення  людини  до  об’єктів,  предметів, зумовленого  значущістю,  інтересом,  попереднім  досвідом.   Так, лікар, медична сестра, оглядаючи хворого, звернуть увагу на ознаки хвороби, виділивши їх з ряду інших.       Константність  сприймання полягає у відносно більш  чи  менш довготривалій постійності окремих властивостей і якостей  об’єктів незалежно   від  помічених  нами  змін,  що  відбулися   з   ними. Константність   сприймання пояснюється дією цілої низки  факторів, основне місце серед яких належить адаптації і вже наявним у людини уявленням про певний об’єкт. Так, білий колір сприймається нами як білий  і при сонячному, і при електричному освітленні, хоча спектр електричного світла має більше червоно-жовтих променів.