4.Методи дослідження в психології.

Методи психології - сукупність способів і прийомів вивчення психічних явищ. Існують різні класифікації методів психології. Однією з найбільш популярних є класифікація Б.Г. Ананьєва. Відповідно до неї виділяються 4 групи методів психології. 1 група - організаційні методи - група методів психології, які визначають загальний спосіб організації психологічного дослідження. До них відносять порівняльний, лонгітюдний і комплексний методи. Порівняльний спосіб організації дослідження ґрунтується на зіставленні даних різних вікових вибірок. Лонгітюдне дослідження припускає тривале вивчення явища, що цікавить. Комплексний метод передбачає міждисциплінарне вивчення предмета. 2 група - емпіричні методи - група методів психології, що дозволяють отримати первинні дані про досліджуваному явищі. Тому ці методи відомі ще як «методи збору первинної інформації». До емпіричним методам відносять спостереження і експеримент. 3 група - методи обробки даних - розуміють проведення кількісного (статистичного) та якісного аналізу первинних даних (диференціація матеріалу по групах, зіставлення, порівняння тощо). 4 група - інтерпретаційні методи - різні прийоми пояснення виявлених в результаті обробки даних закономірностей та їх зіставлення з раніше встановленими фактами. Виділяють генетичний спосіб інтерпретації (аналіз матеріалу в плані розвитку з виділення окремих фаз, стадій, критичних моментів і т.д.) і структурний спосіб (встановлення структурної зв'язку між усіма характеристиками особистості). Основними методами отримання психологічної інформації є спостереження й експеримент. Спостереження - один з основних методів збору первинної інформації, що складається в систематичному і цілеспрямованому сприйнятті та фіксуванні психічних явищ в певних умовах. Необхідні умови для використання методу: чіткий план спостереження, фіксація результатів спостереження, побудова гіпотези, що пояснює спостережувані явища, і перевірка гіпотези в наступних спостереженнях. Експеримент (від лат. Experimentum - проба, досвід) - один з основних методів збору первинної інформації, що характеризується тим, що дослідник планомірно маніпулює однією або декількома змінними (або факторами) і фіксує супутні зміни у прояві досліджуваного явища. Лабораторний експеримент проводиться у спеціальних умовах, дії випробуваного визначаються інструкцією, випробуваний знає, що проводиться експеримент, хоча до кінця істинного сенсу експерименту може і не знати.

8.Поняття «психіка» та «мозок» в загальнопсихологічному сенсі

Психіка і мозок. Нервова систесма. Головний мозок.

Психіка – здатність мозоку відображати об’єктивну дійсність, тобто властивість високоорганізаційної матерії – мозку відображати об’єктивну дійсність на основі психологічного образу, який при цьому формується, регулювати діяльність людини та її поведінку.

Функції психіки: 1) відображення дійсності; 2) регуляція поведінки людини.

Структура психіки:

свідомість самосвідомість;

несвідома сфера.

Вищими формами псиAхічного відображення є мислення та уява, які існують у нерозривному зв’язку з мовленнямПсихіка ― це властивість мозку, його специфічна функція. Психічне відображення забезпечує цілісність поведінки та діяльності людини.

Відчуття ― це відображення мозком окремих властивостей предметів і явищ об’єктивного світу та станів організму при безпосередньому впливові подразників на органи відчуття (аналізатори).

Фізіологічною основою відчуттів є нервова система, а звідси  нервовий процес, джерелом якого є навколишнє середовище.

Види відчуттів за критерієм аналізаторів, які їх формують (нервовий шлях до центральної нервової системи): 1) зорові; 2) нюхові; 3) смакові; 4) слухові; 5) тактильні (дотик); 6) рухові; 7) відчуття рівноваги; 8) органічні; 9) вібраційні.

Психіка і мозок – дві нерозривні сторони єдиного по суті зв’язку психіки з її матеріальними основами. Ми розчленовуємо їх, щоб розкрити внутрішній взаємозв’язок нервової системи, мозку (матеріального субстрату) як механізму поведінки, з самою поведінкою, або діяльністю, яка при цьому здійснюється. [7; с.347]

Питання про взаємовідношення психіки і її матеріальних основ для різних рівнів розвитку, зокрема для біологічного і історичного розвитку, вирішується по-різному. Ключ до його вирішення лежить в правильному розумінні розвитку психіки. Першою передумовою такого правильного розуміння є положення про єдність будови і функції у всякому органічному розвитку. [7; с.348]

Єдність будови і функції носить складний характер, включаючи багатообразні взаємозв'язки між ними, різні на різних рівнях розвитку. З переходом до вищих рівнів розвитку і підвищенням пластичності органу зростає відносна незалежність функції від будови і можливість функціональної зміни діяльності без зміни будови. Це положення набуває особливого значення для розуміння співвідношення мозку і психіки у людини. Але залежність між будовою органу і його функціями не однобічна; не лише функція залежить від будови, але і будова від функції.

Та як би там не було, не підлягає сумніву те, що організм взагалі і особливо найбільш активні його органи (до яких в першу чергу, звичайно, відноситься мозок) в процесі свого функціонування піддаються більш менш значній перебудові, обробці, шліфовці, так, що зрілі їх форми в онтогенетичному розвитку формуються під впливом функцій органу, вироблюваної ним роботи. Таким чином, в остаточній своїй формі орган є продуктом не самого по собі функціонального дозрівання, а функціонального розвитку: він функціонує, розвиваючись, і розвивається, функціонуючи.

В цьому відношенні істотний інтерес, як нам здається, представляє напрям робіт І.І. Шмальгаузена, який, виходячи з єдності або паралелізму мутаційних і модифікаційних змін, прагне показати, як відбір відносно активних органів здійснюється на фоні або основі функціональних модифікацій, в наслідок чого напрям природного відбору і еволюції, що здійснюється за допомогою нього, визначається адаптивними функціональними модифікаціями. [7; с.347]

Таким чином, можна сказати, що прямо або побічно спосіб життя грає визначальну роль в розвитку, будові і функції, в їх єдності, причому вплив життя на будову опосередкований функцією. Лише визнання цього положення створює біологічні природничонаукові передумови для єдиного цілісного вчення про розвиток, в яке вчення про антропогенез органічно входить визначальною ланкою.

Діяльність же або поведінка організму, що володіє психікою, включає психічні компоненти. Зміна психічних компонентів діяльності, змінюючи взаємини з середовищем, змінює умови діяльності, а обумовлена цим зміна діяльності спричиняє за собою в ході розвитку зміну і механізмів цієї діяльності, зокрема мозку. Залежність змін в будові мозку людини від реальних умов її життя і діяльності була опосередкована змінами в рецепції, новою значущістю, яку набув новий вигляд відчуттів.