Слайд 21.Утилітарне значення.

У XIII столітті європейські ювеліри вставляли китайську порцеляну в оправу і нарівні з іншими коштовними предметами зберігали в церковних, монастирських і дворянських скарбницях. Цінуються також вироби з твердого фарфору серед дворів шейхів тощо, бо за законами мусульманства та іудаїзму посуд з кісткового фарфору (тобто з тваринного матеріалу) використовувати для вживання їжі не можна.

Слайд 22.Колекціонування, дослідження. Музейні збереження.

• Музей порцеляни у Кускові.

• Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків в Києві експонує зразки сервізів, якими користувалося українське вище товариство в XIX столітті

Настя:

Слайд 15. Японія.

Із японською порцеляною 300 років тому нас познайомили голландці. Ця порцеляна називалася «імарі». Якістю вона поступається китайській, та декор її значно багатший і розмаїтіший: крімфарб, які застосовували китайці, японці декорували порцеляну золотом.

Слайд 16-17. Росія.

Імператорський фарфоровий завод - одне з найстаріших в Європі, перше і одне з найбільших в Україні підприємств з виробництва художніх порцелянових виробів. Розташований в Санкт-Петербурзі. У Росії першу порцелянову мануфактуру заснувала 1744 року імператриця Єлизавета Петрівна. Продукція першого періоду (приблизно до 1760 року) обмежувалася малими виробами. Завод мав дуже широкий асортимент продукції, у тому числі і виготовлену для двору. В Росії також працювали над порцеляновим секретом. В 1736 році в Німеччину були відправлені для навчання хімічним наукам кращі московські студенти, серед яких були Виноградов Дмитро Іванович і Ломоносов Михайло Васильович. Виноградов проходив навчання в Саксонії, де в той час зосередились кращі майстри з виробництва порцеляни. В 1744 році він повернувся в Росію. Того ж року в Санкт-Петербурзі була заснована «Порцелянова мануфактура», де через три роки Виноградов віднайшов спосіб отримання твердої порцеляни з місцевих матеріалів. З 1765 «Порцелянова мануфактура» стала називатись «Імператорським порцеляновим заводом». Підприємство випускало прості й витончені вази, сервізи, табакерки та інші вироби. З дня заснування завод працював для імператорського двору.

Оксана:

Слайд 18-19. Україна.

В Україні вперше випуск порцеляни був організований в кінці XVIII століття. Розвитку фаянсової й порцелянової справи сприяли великі поклади каоліну на Волині та Чернігівщині. В цих місцях і будувались заводи. Перша порцелянова мануфактура в Україні була сформована в 1784 році у володінні найбільшого магната Правобережжя Юрія Чарторийського на околиці Корецького замку . Виробництво виявилось вигідним. Першим директором фабрики став польський інженер Франтішек Франциск Мезер. В травні 1790 року Мезеру вдалося отримати вироби з місцевого матеріалу. Після Мезера фабрику очолив кераміст з Севрської порцелянової мануфактури — Шарль Меро. Завод успішно випускав посуд, аптекарське приладдя. В 1810 році, після смерті Чарторийського, становище погіршилося. Виробництво проіснувало до 1832 року.(19) Також в минулому були відомі й такі порцелянові заводи в Україні:

Києво-Межигорський,

Баранівський,

Городницький,

Волокитинський.

Останній з названих був дуже відомим, але, на жаль, пропрацював 20 років і в 1861 році припинив виробництво. В радянський час випуск художньої порцеляни українськими заводами становив 30% від всесоюзного. У наш час успішно працюють такі заводи: Баранівський, Городницький, Коростенський та інші. Невеликий випуск налагоджено в Полтаві, Тернополі, Сумах. Останні заводи побудовані в 60-х роках. З кінця XX століття виробництво порцеляни стає все більш масовим.