Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Кіровоградський державний педагогічний університет

Імені Володимира Винниченка

Кафедра методик

початкового навчання

З історії боротьби за становлення української національної мови XVIII-XIX століття.

Реферат

з культури і техніки мовлення

студентки 21-ої групи

психолого-педагогічного

факультету

Мироненко Катерини Сергіївни

Науковий керівник:

Потєха Л.I. – кандидат філологічних наук, доцент

Кіровоград, 2011

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….. 3

РОЗДІЛ 1. Поняття національної мови та її складових …………….……... 4

1.1 Становлення національної та літературної мови як найвищої її форми… 4

1.2 Поняття територіального діалекту та суржику.......................................... 6

РОЗДІЛ 2. Складний шлях становлення національної української мови…… 8

2.1 Умови розвитку української мови під час перебування у складі Російської та Австро-Угорської імперій ………...……………………………...….…. 8

2.2 Пробудження національної свідомості українців……………….…….... 9

ВИСНОВКИ……..……….…………………………………………….….…… 14

ЛІТЕРАТУРА………..…………….………………………….………………... 16

ДОДАТКИ

ВСТУП

Мета дослідження

Актуальність теми: дана тема

Структура роботи: робота складаеться зі вступу, двох розділів, літератури та додатка (зазначено літераратурних діячів XVIII-XIX століття).

Практичне значення роботи : робота може бути використана викладачами та студентами філологічних, історичних та психолого-педагогічних факультетів. Вчителями початкових та старших класів, які зацікавлені в вихованні патріотично налаштованих та культурнорозвинених учнів. А також людьми, які цікавляться розвитком украінської мови та державності, та прагнуть дослідити шляхи зародження української літературної мови.

P|S Допишу

РОЗДІЛ 1. Поняття національної мови та її складових.

1.1 Становлення національної та української літературної мови як найвищої її форми.

Національна мова – це мова, що є засобом усного і письмового спілкування нації. Вона являє собою сукупність усіх слів, граматичних форм, особливостей вимови всіх людей, що розмовляють українською мовою.

Поняття «національна мова» охоплює літературну мову, територіальні діалекти, просторіччя, професійні діалекти та соціальні жаргони. Саме з кінця XVIII століття почали говоти про національну мову та її вивчення на території України.

Ще в 1834 році російський академік Срезневський у статті «Взгляд на памятники украинской народной словесносте» зазначав, що «Українська мова є однією з найбагатших слов'янських мов, що вона навряд чи поступиться, наприклад, перед богемською щодо багатства слів і виразів, перед польською щодо мальовничості, перед сербською щодо приємності, що це мова, яка, будучи ще не обробленою, може вже порівнятися з мовами культурними; щодо гнучкості й багатства синтаксичного – це мова поетична, музикальна, мальовнича».

Не можна не згадати й слів відомого російського історика XIX століття Василя Ключевського «Уявіть собі, що Київ не був би взятий і зруйнований татарами…Київ залишився б столицею першої великої руської держави…Офіційною мовою стала б…словяноукраїнська…Гоголь не мусив би писати російською мовою, а Пушкін писав би українською».

Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.

Це мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації, державного законодавства. [7, c.4]

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Усна форма використовуєься для спілкування людей, в побуті, виробництві. Писемна ж форма реалізується в галузі державної, політичної, наукової, господарської та культурної діяльності.

Аж до кінця XVIII століття літературна українська мова лишилася далекою від живої народної, хоча проникнення живої мови в мову літератури та юридичних актів було досить великим.

Добу старої української літератури різними мовами (латинською, польською, книжною українською різних модифікацій) було завершено з появою у 1798 року «Енеїди» І. Котляревського. Відтак почток «нової української літературної мови» були закладені в першій половині XIX століття. За основу був взятий києво-полтавський тип наріччя, тому що по-перше в ньому використовувалась значно менша кількість застарілостей (архаїзмів), а по-друге саме ці території стали осередком культурного й економічного розвитку.

Формування основ новітньої української літературної мови закінчилося творчістю Т.Г.Шевченка.

Українська літературна мова має такі ознаки:

• Нормативність

• Багатий лексичний фонд

• Розгалужена система стилів

• Багатофункціональність (використання в усіх сферах комунікації)

• Наявність усної і писемної форм

Однією з найважливіших характеристик української національної мови є наявність сталих норм. Тобто сукупності загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі спілкування.

Розрізняють такі норми:

1)Орфоепічні - регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів;

2)Графічні – правильна передача звуків на письмі;

3)Орфографічні – грамотне написання слів та їх частин;

4)Лексичні – встановлюють правила вживання слів;

5)Граматичні – передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень;

6)Стилістичні – доречний добір мовних елементів відповідно до умов спілкування;

7)Пунктуаційні – регулюють вживання мовних знаків.