- •Модуль і. Теоретичні підвалини риторики як основа мисленнєво-мовленнєвої діяльності особистості
- •Навчальні питання модуля і
- •Питання вхідного рівня знань
- •Питання 1. Історичні аспекти формування риторики як науки та мистецтва
- •1.1 Похвала слову
- •1.2. Етапи розвитку публічного мовлення
- •2.1. Герої й боги красномовства
- •2.2. Ораторське мистецтво стародавнього світу
- •2.3. Розвиток ораторського мистецтва в епоху Середньовіччя
- •2.4. Красномовство слов’ян
- •2.5. Розвиток ораторського мистецтва в хіv – хх століттях
- •Питання 3. Закони риторики як основа мисленнєво-мовленнєвої діяльності
- •3.1. Статус сучасної риторики та її зв’язки з іншими науками
- •3.2. Закони риторики – закони управління мисленнєво-мовленнєвою переконуючою діяльністю
- •Закони риторики
- •Організаційний аспект мисленнєво-мовленнєвої діяльності Управлінський аспект мисленнєво-мовленнєвої діяльності
- •3.3. Своєрідність риторичної науки
- •Питання 4. Основні жанри, роди і види ораторського мистецтва
- •4.1. Ораторський монолог
- •4.2 Ораторський діалог
- •Питання 5. Риторика любові у сучасній культурі
- •Питання 6. Благодатне слово (гомілетика) як засіб формування духовної культури особистості
- •Вихідний тезаурус знань модуля і
- •Питання для самопідготовки
- •Питання вихідного контролю знань модуля і
- •Список літератури
2.3. Розвиток ораторського мистецтва в епоху Середньовіччя
Хто б то чув про міць володарів могутніх, Хто б сьогодні знав про вождів діяння,
Хто б згадав про них, коли б віщий лірик
Їх не уславив?
Павло Русин
В цей період в риториці царювали догматизм і схоластика. Феодальний лад базувався на зовнішній, фізичній силі, на звичаї, що виливався на суворо визначені, незмінні формули: “Творцем долі держав і приватних осіб є меч, а не слово”. Так Секст Емпірик в своїх творах (“Проти риторів”), вважав риторику “шкідливою”, “шарлатанством”. Політичне красномовство в цей період майже не існувало, а ораторське мистецтво розвивалося, в основному, на церковних кафедрах, в університетах і судах.
Релігія, церква не схвалювали зовнішніх прийомів і вимагали від проповідників і слухачів стриманості. Крім проповідей, в цей час, розвиваються й інші види духовного красномовства: похвальні промови на освячення храмів.
Ще на порозі середньовіччя, в 4 столітті н.е., з‘являються такі знамениті релігійні проповідники, як Василь Великий, Григорій Богослов та Іоан Златоуст. Але особливо велику роль у розвитку церковного красномовства відіграв Аврелій Августін (354-430 р. н.е.) – “блаженний Августін”. Виступаючи в Мілані як вчитель красномовства, Августін широко використовував цицеронівську теорію стилів та античну теорію трьох видів красномовства: політичного, судового та похвального (панегіричного). Виходячи із тези про істинне і хибне красномовство, він робить висновок про те, що світська риторика – хибна, служити їй – означає служити дияволу, а “істинне красномовство – це духовне красномовство. Риторика повинна допомагати пізнанню істини, а істина - є пізнання бога, служіння йому через релігійне осяяння та очищення, повне ігнорування мирських інтересів”1.
З появою середньовікових університетів в XI-XII ст. зароджується університетське красномовство у вигляді лекцій (лат. “bgere” – читати), як університетської форми передачі інформації про світ, людину, науку. В той час лекції проходили так: професор піднімався на кафедру і, розкриваючи книги, які там знаходилися, читав їх студентам. Книгодрукування в ті часи ще не було, а рукописні підручники коштували дорого, тому їх читали лише професори. Поширеним було цитування, оратори намагалися вивчити на пам‘ять великі відрізки тексту, наукова полеміка перетворювалася в цитатний турнір, де одержував перемогу той, хто знав більше цитат і міг ними легко користуватися.
Вплив церкви проявлявся у містичному змісті речей, в широкому використанні алегорій, метафор, порівнянь, образів.
Видатним, оригінальним оратором другого періоду середньовіччя був Ян Гус (1369-1415), який володів цінною для кожного оратора здібністю змінювати форму викладання думок залежно від складу аудиторії. Він любив використовувати у своїх виступах короткі прислів‘я та приказки. Ян Гус цінував істину, як він її розумів, більше свого життя. Він вибрав смерть, але не відмовився від положень, які вважав вірними, а значить і істинними.
Видатним оратором в період пізнього середньовіччя був флорентійський монах Савонарола Джироламо (1452-1498 рр.) – настоятель монастиря домініканців у Флоренції, який виступав, з одного боку, проти тиранії Медичи, панства та закликав церкву до аскетизму, а з іншого боку, засуджував гуманістичну культуру, організовував спалення творів мистецтва.
Реабілітація риторики в системі освіти знайшла втілення лише наприкінці середньовіччя з поверненням тривіуму [(лат. три шляхи) – граматика, риторика, діалектика] й квадріуму, серед яких риториці відводилося почесне місце у прагненні людини оволодіти світом через античний логос – єдність і гармонію думки і слова.