- •Модуль і. Теоретичні підвалини риторики як основа мисленнєво-мовленнєвої діяльності особистості
- •Навчальні питання модуля і
- •Питання вхідного рівня знань
- •Питання 1. Історичні аспекти формування риторики як науки та мистецтва
- •1.1 Похвала слову
- •1.2. Етапи розвитку публічного мовлення
- •2.1. Герої й боги красномовства
- •2.2. Ораторське мистецтво стародавнього світу
- •2.3. Розвиток ораторського мистецтва в епоху Середньовіччя
- •2.4. Красномовство слов’ян
- •2.5. Розвиток ораторського мистецтва в хіv – хх століттях
- •Питання 3. Закони риторики як основа мисленнєво-мовленнєвої діяльності
- •3.1. Статус сучасної риторики та її зв’язки з іншими науками
- •3.2. Закони риторики – закони управління мисленнєво-мовленнєвою переконуючою діяльністю
- •Закони риторики
- •Організаційний аспект мисленнєво-мовленнєвої діяльності Управлінський аспект мисленнєво-мовленнєвої діяльності
- •3.3. Своєрідність риторичної науки
- •Питання 4. Основні жанри, роди і види ораторського мистецтва
- •4.1. Ораторський монолог
- •4.2 Ораторський діалог
- •Питання 5. Риторика любові у сучасній культурі
- •Питання 6. Благодатне слово (гомілетика) як засіб формування духовної культури особистості
- •Вихідний тезаурус знань модуля і
- •Питання для самопідготовки
- •Питання вихідного контролю знань модуля і
- •Список літератури
4.2 Ораторський діалог
Заговори щоб я тебе побачив.
Сократ
Однією із суттєвих ознак демократизації сучасного життя нашого суспільства є перехід від повчаючого монологу до гострого діалогу з реальним опонентом, розвиток напрямку риторики – еристики (мистецтво вести дискусію, полеміку).
Учення про види, принципи і правила діалогу (полеміки) веде свій родовід із часів античності, коли існував високий рівень освіченості, цивілізованості, завдяки чому люди з могутнім інтелектуальним, моральним потенціалом мали величезну силу соціального, політичного впливу, спирались на високу активність суспільної діяльності усіх громадян афінського полісу. Відзначимо, що громадський діяч, який не міг перемогти у полеміці, втрачав вплив на державні справи, а часом, його навіть виганяли з Афін, як Есхіла, який програв Демосфену славнозвісний діалог “Про вінок”.
Філософське обґрунтування діалогу, полеміки дали давньогрецькі вчені-філософи Сократ, Платон, сформулювавши основи діалектичного мислення, аподиктичної (конструктивної) полеміки: “Якщо я знаю, що нічого не знаю, але хочу знати, то знання про моє незнання примусить роздумувати й відшукати істину”.
У діалозі з внутрішнім опонентом вчили мистецтву переконувати Платон, Сократ, Аристотель, Цицерон. Античні оратори користувалися прийомом діалогізації монологу, ведучи у своїх трактатах з риторики уявний діалог з опонентом.
Звертаючись до демократичної дискусії, основного рушія демократизації суспільства, спираємося на етичні засади ведення конструктивного діалогу, які були закладені античними авторами: “Усяке знання, відокремлене від справедливості, є крутійством, а не мудрістю”, - писав Платон у діалозі “Горгій”, або: “Поки доброчинність не стане керівництвом до дії, ніяка кількість кораблів і ніякі укріплені стіни не врятують державу від розладу й загибелі”1.
Античні філософи – діалектики будували теорію діалогу, як і всю теорію риторики на основі трьох базових понять:
етос – позитивне ставлення аудиторії до оратора;
ідея;
пафос (підйом, пристрасне натхнення).
Першість належала етосу, ідеї – морально-етичній позиції оратора, який розвивав певну ідею. Дедалі більшого значення набуває діалог у зовнішній політиці, стверджуючи новий стиль міжнародних відносин на рівні обговорення, консультацій, переговорів, договорів.
До основних різновидів діалогу відносяться:
спір (дискусія, полеміка, еклектика, софістика);
диспут;
бесіда-полілог;
ділова нарада;
інтерв’ю, прес-конференція;
ділова гра;
круглий стіл;
вечір запитань і відповідей.
Розглянемо кожний з різновидів діалогу.
Спір – це зіткнення думок, позицій, в ході якого кожна з сторін аргументовано відстоює своє розуміння проблем, які обговорюються і спростовують доводи іншої сторони. Мистецтво ведення спору називається еристикою. Спір має чотири різновиди: дискусія, полеміка, еклектика, софістика.
Дискусія (диспут) – спір, завчасно підготовлений, продуманий, направлений на досягнення істини, який використовує тільки коректні прийоми ведення спору. Дискусія є однією із важливих форм комунікації, методом рішення спірних проблем і своєрідний спосіб пізнання. Головна задача дискусії – досягнення згоди між опонентами.
Полеміка – спір, направлений на перемогу над протилежною стороною, який використовує тільки коректні прийоми. Головна мета полеміки – повна перемога над опонентами.
Еклектика – спір, метою якого є досягнення істини. Використовує іноді і некоректні прийоми.
Софістика – уміння хитромудро сперечатися, яке використовує для цього і некоректні прийоми. Взагалі це філософська течія у Давній Греції (V ст. до н.е.), що спекулювала на плинності, нетривкості явищ і непевності людської думки, підносячи релятивність як критерій мислення взагалі. Основною моделлю тут виступає софізм – силогізм, який виглядає правдоподібно, але є навмисно неправильним.
Бесіда є ефективним інструментом у спілкуванні, коли людина прагне до самовираження, самореалізації у діалозі із вдумливим, доброзичливим співрозмовником.
Ділова нарада – ефективний спосіб інтенсифікації виробничих стосунків, пошуків оптимальних виробничих шляхів.
В засобах масової інформації використовують значний духовно-інтелектуальний потенціал інтерв’ю, прес-конференції, де чітко, яскраво виявляється творчий потенціал кожної особистості.
У навчальних та інших аудиторіях використовують ділові ігри, круглі столи, вечори запитань та відповідей, які максимально інтенсифікують комунікацію учасників.
Демократичний діалог – досить складний соціальний феномен. Будучи інтердисципліною, він вимагає комплексного, системного вивчення, співпраці різних наук – логіки, філософії, мовознавства, психології, етики, педагогіки.
Існують такі аспекти діалогу:
логічний (суттєва форма мислення);
соціальний і соціологічний (між різними соціальними групами);
лінгвістичний (сутність словесної творчості, структура, функції мови);
психологічний (аналіз душевного стану співрозмовника);
історичний (досвід);
аксіологічний (розкриття ціннісного значення й сенсу);
педагогічний (вчити вести творчий діалог);
політологічний (ідейно-політичний аспект діалогу).
Такою є загальна схема розподілу жанрів ораторського мистецтва на основні роди й види.