ЛЕКЦІЯ 3. ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ

Як обов’язкова складова етики професійної діяльності соціального педагога

ПЛАН

1. Поняття про професійну компетентність соціального педагога

2. Професійні знання та уміння соціального педагога

3. Професійні якості соціального педагога

1. Професійна компетентність соціального педагога

У квітні 1991 року Кваліфікаційний довідник посад працівників, спеціалістів і службовців зазнав відповідних доповнень («спеціаліст із соціаль­ної роботи», «соціальний педагог», «соціальний працівник»). З моменту визнання соціальної роботи як професії її роль у житті українсько­го суспільства постійно зростає.

Соціально-економічні й політичні зміни, що відбуваються в Україні з моменту проголошення її самостійності, призвели до того, що велика кількість людей опинилась у складній життєвій ситуації. До 85%, за даними профспілок, збільшилась частка населення, яке потребує повсякденної соціальної підтримки держави — головного суб'єкта в українській структурі соціальної роботи. Внаслідок цього необхідним є створення нових закладів соціальної роботи: соціальних служб для батьків, людей похилого віку, різноманітних реабілітаційних центрів тощо. Ефективність функціонуван­ня таких закладів значною мірою залежить від їх кадрового забезпечення.

Уже на початку 90-х років XX століття вищі навчальні заклади України розпочали підготовку фахівців із соціальної роботи. Між тим, І. Мигович зазначає, що в соціальних закладах і органах управління працюють лічені відсотки тих, хто отримав фахову підготовку.

До проблем підготовки фахівців із соціальної роботи та кадрового забезпечення служб соціального захисту звертаються науковці. Вони нада­ють характеристику професійних цінностей соціального працівника; зазна­чають, що для успішного здійснення професійної діяльності соціальний пра­цівник повинен володіти широким колом відповідних знань, умінь та пев­ними особистісними якостями.

На нашу думку, для ефективного виконання актуальних професійних завдань недостатньо лише володіти знаннями, уміннями та особистісними якостями. Досягнення мети соціальної роботи залежить від професійної компетентності соціального працівника.

Розглянемо різні підходи до визначення понять «компетентність» та «професійна компетентність» та спробуємо визначити основні компоненти, що становлять професійну компетентність соціального працівника.

І. Гушлевська стверджує, що термін «професійна компетентність» фахівця — одне з найуживаніших нових понять, що з'явилися в педагогічній науці та освітній практиці нашої країни в останнє десятиріччя.

Проте визначення терміна «компетентність», і «професійна компетентність» зокрема, уже певний час існує в словниках. Вони тлума­чать поняття «професійна компетентність» як сукупність особистісних мож­ливостей посадової особи, її кваліфікаційних знань, досвіду, що дозволяють брати участь у виробленні певного кола рішень або вирішувати само­му питання завдяки наявності певних знань, навичок.

Як ми бачимо, цей термін не є новим; але зміни, що відбулися в політичній, економічній та соціальній сферах життя України, контакти з науковцями західних країн, де цей термін є досить поширеним, зумовили необхідність перегляду такого тлумачення, насичення його новим змістом.

У процесі реформування країни, становлення ринкових відносин з'явилась потреба в якісно нових фахівцях, здатних використовувати знання та вміння на практиці, створити свій особистий алгоритм вирішення зав­дань, швидко адаптуватися до умов, що змінюються.

У сучасній вітчизняній науковій літературі існують різні тлумачення професійної компетентності. У словнику за редакцією Н.Ничкало знаходи­мо наступне визначення: «Професійна компетентність — сукупність знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності, уміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію».

На нашу думку, заслуговує на увагу тлумачення, що його подають у роботі А.Михайличенко та В.Аніщенко. Вони зазначають, що професійна компетентність — це не знання та вміння як такі, а здатність використовувати знання й уміння, а також особистісні якості для досягнення необхідного результату на конкретному робочому місці в даній робочій обстановці. Новизна такого підходу полягає в тому, що професіональна компетентність розглядається як реальна здатність виконувати діяльність, залежить від конкретної обста­новки, а не є чимось константним.

Російські науковці також не залишають проблему професійної компетентності поза увагою. За визначенням О. Козиревої, В. Вєсніна, В. Введенського, професійно компетентного працівника характеризує намагання пос­тійно оновлювати знання, володіти новою інформацією, здатність швидко адаптуватися до змін, виконувати свої функції як у звичайних, так і в екст­ремальних умовах. У контексті соціальної роботи таке визначення набуває особливої ваги, адже соціальний працівник інколи мусить діяти в екстре­мальних умовах, від його помилки часто залежить життя людини, її фізичне та психічне здоров'я.

На сучасні підходи до розуміння поняття компетентності, зокрема професійної компетентності, вплинуло наукове дослідження відомого британського психолога Дж. Равена. Під терміном «компоненти компетентності» він вбачає такі характеристики й здібності людини, що дозволяють їй досягати особистісно-значущих цілей (цінностей) — незалежно від природи цих цілей та соціальної структури, у якій людина живе та працює. Окремим компонен­том компетентності Дж. Равен визначає внутрішню мотивацію особистості.

Новизна роботи Дж. Равена полягає в тому, що він розглядає компетентність крізь призму особистісних цінностей. Компетентність залежить не тільки й не стільки від особистісних якостей та здібностей. Вона пов'язана з системою особистісних цінностей — ідеалів, кінцевих цілей. Лише за умов, що людина буде усвідомлювати, наскільки значущі такі цілі для неї особис­то вона буде готова до мотивованої компетентнісної поведінки, а саме актуалізації своїх здібностей (високої адаптивності, самоконтролю, відпові­дальності тощо) та прояву таких якостей, як упевненість у собі, наполег­ливість у досягненні мети, оригінальність мислення тощо.

У процесі виявлення та оцінки компетентності необхідно зважати на мотиваційно-ціннісний компонент. За умов відсутності належної мотивації або особистісної цінності людина не проявляє компетентність у вирішенні проблем, але це ще не означає, що вона некомпетентна.

У нашому випадку соціальний працівник має усвідомлювати цінності (цілі, ідеали) соціальної роботи. Вони базуються на переконанні в тому, що суспільство повинно підтримувати людину, коли вона стає вразливою або потрапляє в небезпечну ситуацію. Такі цілі соціальної роботи, як покращен­ня соціального самопочуття людини, удосконалення умов її життя, забез­печення її відповідного соціального санкціонування, гармонізація систе­ми стосунків у сім'ї, колективі, суспільстві в цілому, повинні стати особистісно-значущими для соціального працівника. Він повинен усвідомлювати цінності своєї діяльності в конкретній організації (соціальній службі, центрі соціальної роботи тощо). Крім того, що соціальний працівник має розуміти користь своєї професійної діяльності в кожному окремому випадку, він по­винен хотіти її здійснювати. Це бажання, прагнення дійти мети залежить від того, як суспільство, організація сприймають, заохочують, наскільки цінять таку діяльність, створюють умови для її здійснення та покращення. На основі зазначеного можна зробити висновок, що для того, щоб осо­бистість була готова до компетентнісної діяльності, необхідно виявляти її ціннісні орієнтації, допомогти їх усвідомити, розкрити суспільне значення цих цілей; створювати умови для підвищення внутрішньої мотивації досяг­нення особистісно-значущих цілей.

Повертаючись до визначення поняття професійної компетентності соціального працівника, необхідно зазначити, що це поняття є недостатньо розкритим у сучасній вітчизняній науковій літературі. Більшість науковців, звертаючись до проблем професійної підготовки, становлення майстерності соціального працівника, аналізуючи стан кадрового забезпечення відповідних служб, першочергово звертають увагу на знання та вміння, якими мають володіти соціальні працівники.

В.Петрович, розглядаючи закономірності та принципи соціальної роботи, дає визначення професійної соціально-технологічної компетентності як глибокої обізнаності соціального працівника з умовами та технологією розв'язання проблем, що виникають, та вміння грамотно реалізувати свої знання на практиці. Професійна соціально-технологічна компетентність розглядається як один з організаційно-розподільних принципів соціальної роботи й означає систематичне навчання й перепідготовку кадрів, чітку систему надання інформації, аналітичну й прогностичну діяльність у всіх лан­ках управління, глибоке й всебічне знання об'єктів соціальної роботи, їх типологію та особливості, діловитість та організованість у роботі з клієнта­ми соціальних служб. Як ми бачимо, ефективність реалізації завдань соціальної служби залежить певною мірою від використання різноманітних технологій (сукупності форм, методів і прийомів), що застосовуються соціальними працівниками для досягнення цілей соціальної роботи. Розробка та застосування таких технологій є неможливою без володіння відповідними знаннями.

Тому доцільно розглядати когнітивно-технологічну компетентність як один з компонентів професійної компетентності соціального працівника. Розширення сфери діяльності соціального працівника, зміна характеру його функцій та різноманітність ролей зумовлюють необхідність володіння соціальним працівником знаннями з соціології, педагогіки, філософії, медицини, психології тощо. Звичайно, жодна людина не може володіти на однаково високому рівні знаннями з усіх цих наук. Тому для підвищення компетентності необхідним є спеціалізація соціальних працівників. Як уже зазначалося, володіння знаннями, навіть на досить високому рівні, ще не означає, що соціальна робота буде здійснюватися цим працівником ефективно. Лише усвідомлення особистісної значущості цілей (цінностей, ідеалів) діяльності та внутрішня мотивація до скорішого та й ефективнішого досягнення цих цілей «змусять» соціального працівника актуалізувати свої знання, шукати відповідні форми та методи діяльності, набувати нових знань (засобом самостійного пошуку необхідної інформації, відвідування курсів підвищення кваліфікації, консультації тощо).

Поняття професійної компетентності соціального педагога включає єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення соціально-педагогічної діяльності і характеризує його професіоналізм.

Рамки компетенції будь-якого фахівця встановлюються відповідним нормативно-правовим документом — кваліфікаційною характеристикою, що є узагальненими вимогами до підготовленості фахівця на рівні його теоретичного і практичного досвіду. Вона є основоположним документом підготовки і професійної діяльності фахівця і містить його посадові обов'язки; характеристику праці; основні знання і уміння, якими повинні володіти випускник того або іншого учбового закладу або практикуючий фахівець на даній посаді.