Лекція № 16
Тема: Міжнародне співробітництво та інтеграція у світовий ринок праці в період посилення
глобалізації.
Тенденції розвитку міжнародного ринку праці. Сучасні моделі регулювання світових тенденцій зайнятості та соціально-трудових відносин. Міжнародна організація з питань міграції (МОМ).
Міжнародна організація праці (МОП). Основні конвенції МОП з питань регулювання ринку праці та соціально-трудових відносин.
1. Тенденції розвитку міжнародного ринку праці
Міжнародний, або світовий, ринок праці — це система відносин, що виникають з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту, які склалися через нерівномірність кількісного та якісного розміщення робочої сили по країнах світу та розбіжності в національних підходах до її відтворення.
Основними тенденціями розвитку міжнародного ринку праці є його глобалізація, посилення міграційних процесів, розширення використання міжнародних трудових норм тощо.
Глобалізація ринку праці, яка являє собою формування єдиного механізму узгодження попиту та пропозиції робочої сили незалежно від країни проживання тієї чи іншої людини, розвивається на фоні глобалізації економіки. Причини пожвавлення цього процесу такі: формування системи міжнародного поділу праці, розвиток світової інфраструктури та світової валютної системи; міжнародна міграція населення; стрімке зростання світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій; швидкі технологічні зміни.
Головною проблемою, яка виникає внаслідок глобалізації економіки, є обмеження можливостей формування макроекономічної політики, в тому числі в галузі праці та соціально-трудових відносин. Річ у тім, що глобалізація економіки сприяє поглибленню вже існуючої нерівності в сферах продуктивності праці, доходів, матеріального благополуччя та заважає досягненню рівності можливостей в соціально-трудових відносинах.
Залежно від мети, переміщення людей у міжнаціональному територіальному просторі можна назвати міжнародною міграцією населення, трудовою міграцією, навчальною міграцією, оздоровчою міграцією, міжнародним туризмом, а також транзитними, службовими та приватними переміщеннями.
Явище міжнародної міграції населення досить давнє і залишило помітний слід у розвитку людства. Поняття «міжнародна міграція населення» відрізняється від інших понять тим, що його вживають у разі зміни постійного місця проживання за такими первісними мотивами: соціальними, політичними, національними, сімейними, релігійними, особистими. Поняття «міжнародний туризм», «транзитне, службове та приватне переміщення» відрізняються зміною місця знаходження громадян будь-якої країни з відповідною метою.
Відмінність понять «міграція населення» і «трудова міграція» також полягає в основній меті. Якщо міграція населення — це переміщення людей (сімей) у міжнародному територіальному просторі з метою пошуку нового місця постійного проживання, то міграція трудових ресурсів - це переміщення людей у міжнародному територіальному просторі з метою пошуку місця роботи без зміни місця постійного проживання. Міжнародну трудову міграцію можна також розглядати як форму міжнародних економічних відносин, яка полягає в переливанні трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.
Основні причини виникнення та існування міжнародної трудової міграції:
а) з боку країн-донорів:
велика густота населення, що може пояснюватись, зокрема, демографічним бумом в деяких країнах (наприклад, в Індії, Китаї, Нігерії); «>
- масове безробіття, зумовлене науково-технічним прогресом (є фактором створення техніки, що потребує менше обслуговуючого персоналу), закриттям добувних галузей внаслідок
1
вичерпності природних ресурсів, недостатньо виваженою соціальною політикою деяких
держав, змінами в потребах тієї чи іншої продукції, на якій спеціалізується країна;
низький життєвий рівень і порівняно низька заробітна плата;
виробнича необхідність (для спеціалістів, які працюють у країнах, що розвиваються); б) з боку країн-реципієнтів:
потреба в додатковій висококваліфікованій робочій силі;
потреба в додатковій дешевій (для малокваліфікованої роботи) і мобільній робочій силі;
порівняно висока заробітна плата.
Серед факторів, що сприяють розвитку міграційних процесів, найбільш суттєвими є:
висока швидкість розповсюдження інформації;
швидкий розвиток міжнародних пасажирських сполучень;
розвиток засобів комунікації.
Регулювання міжнародних міграційних процесів здійснюється на основі національних міграційних політик. У багатьох розвинених країнах створено чітку систему імміграційного захисту своїх кордонів, яка працює за принципом визначення корисності для держави зовнішніх міграційних потоків, і залучення до країни, в разі потреби, іноземних фахівців і робітників певного професійно-кваліфікаційного спрямування. Як частина національної міграційної політики вона покликана надійно захищати внутрішній ринок праці, а також створювати засади соціально-правового захисту трудящих-емігрантів.
Головною метою державної міграційної політики має бути сприяння забезпеченню безпеки країни, нарощуванню її економічного потенціалу і зростанню добробуту трудящих. Розрізняють міжнародне адміністративно-правове та економічне регулювання міграційних процесів.
3. Сучасні моделі регулювання світових тенденцій зайнятості та соціально-трудових
Відносин.
Реальною відповіддю на нові світові тенденції у сфері зайнятості та соціально-трудових відносин стало формування сучасних моделей їхнього регулювання. Так, до останніх відносяться: європейська (континентальна), англо-саксонська, китайська моделі.
Європейська (континентальна) модель характеризується високим рівнем правової захищеності, жорсткими нормами трудового права, орієнтованими на збереження робочих місць, поширеністю тарифного регулювання з незначною диференціацією заробітної плати.
Означена модель дістала високу оцінку спеціалістів МОП, хоча має певні недоліки: зростання безробіття, ускладнення доступу на ринок праці молоді та інших малозахищених громадян, послаблення стимулюючої ролі заробітної плати, зниження темпів соціально-економічного зростання.
Англосаксонська модель регулювання соціально-трудових відносин визначається досить нижчим рівнем соціальних гарантій, більш ширшими правами роботодавців у наймі та звільненні працівників, високою диференціацією заробітної плати, укладенням колективно-договірних угод на рівні фірми, а не галузі чи регіону. Водночас, перевагами цієї моделі є більш високі темпи зростання, активність у створенні нових робочих місць, зниження рівня безробіття. Практика свідчить, що найбільш успішним втіленням цієї моделі є СІЛА. Недоліками цієї моделі є поляризація суспільства та збільшення бідності у суспільстві.
Китайська модель грунтується на централізованому регулюванні зайнятості на державних підприємствах і значній свободі цього процесу в приватному і концесійному секторах. Завдяки такому підходу в Китаї, незважаючи на величезну чисельність трудових ресурсів, підтримується невисокий рівень безробіття. Зокрема, одним із напрямів його регулювання є практика створення додаткових робочих місць для надлишкової робочої сили на тому самому підприємстві, що, звичайно, стримує масштабні вивільнення при тих чи інших змінах.
Проблемні питання формування моделі регулювання соціально-трудових відносин в Україні. Підкреслимо, що в Україні створення базових засад моделі лише розпочинається. Фахівці стверджують, що орієнтуючись більшою мірою на європейську модель, необхідно враховувати історію попереднього розвитку, національні традиції, прогнозовані тенденції соціальноекономічного зростання країни.
Водночас, в останній період в Україні наявні певні позитивні прояви змін в соціально-трудовій сфері, а саме:
процес роздержавлення, ліквідація монополії держави на використання робочої сили в результаті виникнення розмаїття форм власності й господарювання; усунення правових обмежень мобільності робочої сили; підвищення гнучкості ринку праці;
нові можливості щодо вибору форм, видів трудової діяльності в різних сферах;
підвищення особистої відповідальності за свій добробут, зниження утриманських настроїв, соціального інфантилізму;
посилення турботи з боку найманих працівників за підтримання та підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку праці;
формування готовності до більш продуктивної, інтенсивної праці під впливом зростання конкуренції між найманими працівниками за робочі місця;
формування більш активної поведінки працівників як реакція на очевидну можливість матеріального забезпечення отриманих доходів, розширення пропозиції товарів та послуг, зростання матеріальних потреб та напрямків їх забезпечення.
Авторитетною міжнародною організацією, яка займається проблемами міграції населення, є Міжнародна організація з питань міграції. МОМ було створено в 1951 р. як Міжурядовий комітет з питань європейської міграції, а потім перейменовано в 1980 р. у Міжурядовий комітет з питань міграції, а в 1987 р. — на Міжнародну організацію з питань міграції ( штаб-квартира в Женеві). До МОМ входять 46 країн-членів і 35 країн-спостерігачів.
МОМ має тісні зв'язки з іншими міжнародними організаціями, які займаються соціальними, економічними і демографічними аспектами міжнародної міграції: Міжнародна організація праці (МОП); Продовольча і сільськогосподарська комісія ООН (ФАО); Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародна морська організація; Організація промислового розвитку (ЮНИДО); Рада Європи; Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР); Європейське співтовариство (ЄС); Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) та ін.
МОМ співробітничає також і з рядом міжнародних громадських організацій, серед яких Міжнародна конфедерація вільних профспілок (МКВП), Міжнародна організація наймачів (МОН), Всесвітня конфедерація праці (ВКП), Міжнародна рада громадських організацій (МРГО), Міжнародна рада соціального забезпечення (МРСЗ), Міжнародна соціальна служба (МСС), Міжнародна організація допомоги робітникам (МОДР), Фонд Толстого, Всесвітня рада церков (ВРЦ).
Керівним органом МОМ є Рада, яка складається з представників усіх держав-учасниць і уповноважена приймати остаточні рішення з питань політики, програм і фінансування Організації. Створюється також Виконавчий Комітет, який складається з десяти держав-учасниць, обраних Радою. Він готує роботу Ради і вносить рекомендації на основі доповідей Підкомітету з бюджету і фінансів і Підкомітету з координації транспорту.
Бюджет МОМ складається з адміністративної частини, яка формується з внесків держав-учасників відповідно до встановленої частки у відсотках і оперативної частини, яку складають добровільні внески з державних джерел, від мігрантів та спонсорів.