Тема 3. Організація малого бізнесу в сфері ветеринарної медицини

У ринковій економіці підприємництво і бізнес визначають економічну діяльність суб'єктів виробництва, виконання робіт, надання послуг, торгівлі з метою одержання прибутку.

Для здійснення своєї діяльності суб'єкти створюють підприємства. Отже, підприємство є основною формою здійснення підприємництва, тобто бізнесу.

Відповідно до масштабів діяльності бізнес поділяють на великий, середній і малий.

Великий бізнес - властивий підприємствам та об'єднанням, які вирішують загальносуспільні проблеми в енергетиці, транспорті, зв'язку, виробництві засобів виробництва тощо. Вони здійснюють діяльність за рахунок самоокупності і, як правило, мають певний запас фінансової міцності і міцну та належну матеріально-технічну базу, стійкі в економічному плані, особливо за рахунок зовнішніх зв'язків, володіють сильними підрозділами менеджменту і маркетингу.

Середній бізнес - це бізнес сільськогосподарських підприємств, акціонерних і інших товариств, приватно-орендних підприємств, агрофірм і інших формувань, діяльність яких спрямована, в основному, на задоволення соціально-побутових та культурних потреб громадян.

Малий бізнес - це сукупність малих і середніх приватних підприємств, що прямо не входять ні в одне монопольне об'єднання і виконують підпорядковану по відношенню до монополії роль в економіці, тобто малий бізнес - це діяльність будь-яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність зазначених суб'єктів господарювання, спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Суб'єктами малого бізнесу є зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми власності.

У світовій практиці не існує загальноприйнятих критеріїв, які б дали можливість віднести підприємства до малого чи середнього бізнесу. Кожна країна використовує окремі ознаки віднесення підприємств до категорії малих. За оцінками експертів Світового банку, тільки в країнах, що розвиваються, існує близько 50 визначень малого підприємства. Серед них можна виділити три підходи до визначення малих та середніх підприємств: кількісний, якісний і комбінований.

За кількісним підходом найчастіше використовують такі критерії, як кількість зайнятих працівників, обсяг продажу, балансова вартість активів. Іншим підходом, яким користуються при визначенні малих підприємств, є якісний, який налічує 5 ознак: невелика кількість виробленої продукції (послуг); невеликі ресурси (людські ресурси, капітал); менш розвинута система управління; не систематичність менеджменту; головні управлінські посади і більшість акцій повинні утримуватися засновниками підприємства або їх родичами (використовують Нідерланди).

В Україні для визначення статусу малих підприємств прийнятий тільки один кількісний варіант - кількість працівників. У 1991 р. був прийнятий Закон України "Про підприємства в Україні", згідно з яким до малих підприємств належать новостворені і діючі підприємства з чисельністю працюючих: у промисловості і будівництві - до 200 чол., в інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.; в науці та науковому обслуговуванні - до 100 чол.; у галузях невиробничої сфери - до 25 чол.; в роздрібній торгівлі - до 15 чол.

Малий бізнес є найбільш доступною сферою підприємницької діяльності для досить широкого кола громадян у різних сферах виробництва, надання послуг, торгівлі, посередництві.

Малий бізнес у сфері ветеринарної медицини полягає у створенні приватних ветеринарних аптек, кіосків, приватних ветеринарних лікарень тощо.

Світовий досвід господарювання свідчить, що мале, середнє та велике підприємство не взаємовиключають, а доповнюють одне одного. Найважливішою складовою ринкової економіки має бути існування та взаємодія багатьох великих, середніх та малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Відокремлення малих підприємств у світовій практиці має мету надання їм різнобічної державної підтримки. Маті формування, на відміну від великих підприємств, не володіють широкими можливостями започаткування своєї діяльності та страхування її від різних видів ризику. Враховуючи це, в багатьох країнах світу створені спеціальні державні, напівдержавні громадські та комерційні структури, які покликані

здійснювати підтримку малого бізнесу в різних формах і напрямах - від інвестиційних внесків у рамках відповідних державних чи регіональних програм до навчання бізнесменів (підприємців), створення технополісів і наукових парків. З цією ж метою діє розгалужена мережа міжнародних організацій - від Всесвітньої асоціації малих та середніх підприємств до європейських та інших регіональних фондів підтримки та навчання.

Так, в США ще в 1953 р. була створена Адміністрація малого бізнесу, що покликана надавати підтримку регіональним програмам розвитку малого бізнесу, займатися підготовкою підприємців, фінансувати проведення наукових досліджень у цій сфері, забезпечувати через банки і фонди податково-кредитні пільги малим підприємствам та надавати їм позики, проводити конференції і семінари, визначати взаємовигідні зв'язки з великими підприємствами, допомагати через міжнародні організації країнам, що розвиваються, у становленні приватного підприємства і малого бізнесу.

Для малого бізнесу головним є стійке, стимулююче оподаткування, захист і підтримка, в рамках яких малі підприємства можуть розраховувати на стійкість і можливості приватного нагромадження. Тому законодавством багатьох розвинутих країн з ринковою системою господарювання з метою підтримки малих підприємницьких структур на початковому етапі їх становлення передбачені відповідні податкові пільгові умови.

Малий бізнес є найбільш доступною сферою підприємницької діяльності для досить широкого кола громадян у різних сферах виробництва, надання послуг, торгівлі, посередництві. Більше того, є коло питань, які краще вирішувати у сфері малого бізнесу.

Нині малий бізнес є необхідною складовою процесу формування державності України, реформування її економіки з позиції створення правового ринкового господарства, стабілізації економіки і забезпечення необхідних умов для її становлення та подальшого підйому.

Права та законні інтереси суб'єктів малого бізнесу забезпечуються шляхом здійснення підприємницької діяльності без отримання спеціального дозволу, крім випадків, передбачених законодавством.

Державна підтримка малого бізнесу здійснюється Державним комітетом України з питань розвитку підприємництва, а також іншими органами виконавчої влади.

Метою малого бізнесу є:

• одержання прибутку;

• збереження певного виду діяльності;

• можливість самостійно приймати рішення;

• набуття певного громадського становища в суспільстві;

• відчуття задоволення життям.

Організація діяльності в сфері малого бізнесу підпорядкована загальним вимогам щодо підприємництва. Основними серед них є такі:

• обов'язкова реєстрація підприємства за умов здійснення виробничих, посередницьких функцій та надання послуг на основі обмінних операцій;

• дотримання чинного законодавства при найманні робочої сили;

• подання декларації про фінансовий стан підприємства податковій інспекції та дотримання вимог якості при здійсненні діяльності в сфері виробництва харчових продуктів (переробка сировини, громадське харчування);

• повна особиста і майнова відповідальність підприємця за борги перед кредиторами всім своїм майном (житло, машини, інша власність).

При організації малого бізнесу необхідно знати певні закономірності його розвитку. До найбільших складових малого бізнесу відносять такі: підприємницька ідея, наявність компаньйонів (партнерів), постачальники і покупці, конкуренти.

Підприємницька ідея як основа інновації - найбільш дефіцитний ресурс і потребує творчого підходу до його пошуку. Вона передбачає необхідність відповіді на питання: куди вкласти працю, гроші, капітал, щоб одержати максимальний прибуток з мінімальним ризиком?

Джерелами первинного капіталу можуть бути:

• власні нагромадження грошей - частка заробітку після задоволення побутових потреб;

• об'єднання сімейних надходжень і заощаджень;

• об'єднання заощаджень та капіталів запрошених до діяльності партнерів;

• позики під поручительство та майно.

Слід мати на увазі, що рівень можливого прибутку і капітал перебувають майже в прямій залежності від ризику. Найменший ризик - вкласти гроші в надійний банк під гарантовані проценти, придбати певні засоби виробництва, що користуються підвищеним попитом, або земельну ділянку та здати її в оренду. Доход може значно збільшитися, але разом з цим зростає і ризик. Чи зможе орендар ефективно використати засоби виробництва та землю, чи він не збанкрутує?

Мета підприємця - це бажання багаторазово збільшити свій капітал. Для прийняття рішень в умовах ризику необхідно врахувати такі його правила і прийоми: не ризикувати більше, ніж дозволяє власний капітал; передбачити наслідки ризику; позитивне рішення приймається тільки за відсутності сумнівів; не ризикувати великим заради малого; не можна вважати, що завжди існує тільки одне рішення, можливо є й інші варіанти. Тому необхідно різнобічно проаналізувати, куди вкласти свій капітал, визначити можливу потребу в тому, що передбачається виробляти. Першочерговим завданням підприємця є прогнозування виду діяльності в порівнянні з наявністю коштів (капіталу) та можливостями їх додаткового залу­чення за рахунок інших джерел.

Під партнерством розуміють об'єднання зусиль і засобів індивідуальних підприємців, коли дві або більше особи спільно займаються підприємницькою діяльністю з метою одержання прибутку. Винагорода та можливі збитки розподіляються між партнерами за попередньою домовленістю пропорційно до частки капіталу з урахуванням трудової участі. Рішення щодо управління, наймання робітників та спеціалістів приймається спільно.

Партнерство встановлюється шляхом укладання договору (угоди), в якому обумовлюються основні параметри спільної діяльності, розміри внесків, обов'язки кожного партнера щодо виконання певних функцій та управління діяльністю, прийняття рішень, розподілу прибутків та витрат, інші правові аспекти.

Кількість партнерів не обмежується. Переваги партнерства над індивідуальним підприємцем полягають у тому, що:

• збільшується розмір капіталу, а це дає змогу збільшити масштаби діяльності;

• прилив нових сил сприяє розширенню видів діяльності та підвищенню їх ефективності;

• спеціалізуються функції партнерів відповідно до здібностей кожного, звідси менше психологічне навантаження на кожного з них;

• у випадку вибуття партнера є можливість викупити частку його капіталу.

До недоліків партнерства можна віднести те, що для прийняття рішень потрібна згода всіх учасників, а це знижує оперативність та певною мірою ускладнює визначення мети цих рішень.

Постачальники і покупці. Важливе значення після визначення діяльності має вибір постачальників обладнання, сировини та матеріалів і організація постачання в цілому. Основні зусилля в цій сфері спрямовуються на пошук найдешевших джерел сировини, матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції. Воно не повинно здійснюватися за рахунок зниження якості чи порушення строків постачання. Слід налагодити постійні довгострокові відносини з кількома постачальниками, створюючи для них гарантований ринок.

Лише за цих умов постачальник буде зацікавлений у співробітництві, він швидше піде на зниження до певної межі ціни за гарантії збуту продукції. При довгострокових стабільних договорах постачальники розглядаються фірмами як їх виробничі підрозділи. Це дає змогу за чітких умов постачання обминати склади і постачати сировину безпосередньо на виробничі ділянки за принципом постачання "з коліс", точно в строк. У такому випадку постачальник і споживач діють узгоджено між собою і допомагають один одному.

Постачання тісно пов'язане з реалізацією товару. Якщо останній нагромаджується на складах і не має постійного стабільного збуту, тоді виробник затоварюється, його оборотні кошти зменшуються, виробництво втрачає ритмічність, зростають витрати. Пошук постійного покупця, просування свого товару чи послуги на ринок - невід'ємна складова діяльності підприємця. У визначенні майбутніх споживачів першим кроком є складання списку потенційних категорій покупців запропонованого товару чи послуги. Наступною умовою буде встановлення пріоритетності найбільш ймовірних споживачів залежно від існуючого попиту на подібний товар чи послугу.

При складанні списку індивідуальних покупців потрібно визначити перелік осіб, від яких можна одержати інформацію про покупця. Серед таких осіб є родичі, сусіди, приятелі, колеги по роботі, продавці подібних товарів, лікарі, поштарі, служби комунальних послуг.

Конкуренти. Свобода одного підприємця передбачає також свободу інших, які вільні купувати або не купувати його товар, пропонувати за нього свої ціни, продавати потрібне йому також за своїми цінами, диктувати свої умови угод. При цьому ті, з ким доводиться вступати у взаємовідносини, прагнуть, насамперед, до власної вигоди, а вигода одних може обертатися збитками для інших, тобто підприємець-конкурент взагалі прагне витиснути свого опонента з ринку.

Отже, освоюючи малий бізнес, необхідно пам'ятати про ризик, вміти використовувати переваги партнерства, оцінювати рівень конкурентоспроможності свого товару чи послуги, прагнучи до його підвищення.