- •Питання до мк-1 з дисципліни "Історія української культури"
- •1. Релігія слов’янських племен
- •2. Трипільська культура
- •4. Причины христианицазии:
- •5. Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі.
- •6. Писемність Київської Русі
- •7. Розвиток освіти на Русі
- •8. Найвизначніші пам'ятки Київської Русі
- •9. Літописання. "Повість минулих літ"
- •Розвиток літератури доби Давньоруської держави
- •Внесок Русі в розвиток вітчизняної та світової культури
- •Архітектура і мистецтво Київської Русі
- •Культурологічна діяльність Івана Мазепи
- •Братства: мета створення та діяльність
- •15. Полемічна література
- •16. Внесок у національну культуру к.К.Острозького (1526-1608)
- •17. Берестейська унія 1596 р. Та її наслідки для української культури
- •18. Петро Могила
- •Видавнича діяльність
- •Дипломатична діяльність
- •Просвітницька діяльність
- •На посаді митрополита
- •Києво-Могилянська академія (з 1701 р.) та її внесок у вітчизняну культуру
- •20. Феофан Прокопович (1677-81 – 1736)
6. Писемність Київської Русі
Писемність на Русі з'явилася, мабуть, у 60—70-х роках IX ст. Про це до деякої міри можна судити на підставі згадки у Никонівському літописі під 864—867 pp. про похід київського князя Аскольда на Царград, угоду з греками та часткову християнізацію Русі. Це повідомлення підтверджується грецькими джерелами, зокрема «Окружним посланням» Фотія.
Із впровадженням християнства на Русі в 988 р. разом з писцями та богослужебними книгами з Болгарії прийшло досконале слов'янське письмо — кирилиця, якою написані книжкові пам'ятки XI ст.: Остромирове євангеліє, Ізборники 1073 та 1076 pp. та ін.
Існування писемності на Русі в язичницький період, очевидно, підтримувалось як індивідуальним, так і груповим навчанням грамоти. Групове навчання було зародковою формою шкіл, які з’являються з винайденням буквенно-звукової системи письма.
Писемність у східних слов'ян з'явилася приблизно ще в першій половині IX століття. У «Житії» слов'янського просвітникаКирила зберігся переказ, що він бачив у 860 в кримському Херсонесі (Корсуні) книги, написані «руськими письменами». Ці ж «руські письмена» згадують й арабські письменники Х століття. В історичних джерелах зустрічається також повідомлення про те, що руська писемність, нарівні з староєврейською, розповсюджувалася в Хазарії. Важливим свідченням того, що писемність була відома в Київській Русі ще до хрещення, стала знайдена в 1949 р. в одному зі смоленських курганів глиняна посудина середини Х ст. з давньоруським написом «гороухща» (гірчиця).
Лінгвісти, аналізуючи тексти договорів руських князів з Візантією 911, 944 і 971 рр., вважають, що вони були складені двома мовами — грецькою і староруською.
Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках IX століття візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) — Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширеннілатинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську(староболгарську) мову Євангеліє. На початок XI століття на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до ІХ століття місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.
До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнослав'янської і близької до просторіччя давньоруської. Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, близькою до розмовної велося ділове листування, складалися юридичні акти («Руська правда»), літописи, пам'ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»). У сучасному перекладі М. Т. Рильського «Слово про Ігорів похід»). Обидві мови активно впливали одна на одну, взаємно збагачувалися. Обидві вони були близькі і зрозумілі народу, і сам факт введення богослужіння слов'янською мовою гідно був оцінений «Повістю временних літ»: «І раді були слов'яни, слухаючи про велич божу своєю мовою», а «словеньська мова і руська одне є».