Питання до мк-1 з дисципліни "Історія української культури"

1. Релігія слов’янських племен

2. Трипільська культура

3. Кіммерійсько-скіфо-сарматський культурний симбіоз

4. Причини прийняття христианства Володимиром Великим

5. Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі

6. Писемність Київської Русі

7. Розвиток освіти на Русі

8. Найвизначніші пам'ятки Київської Русі

9. Літописання. "Повість минулих літ"

10. Розвиток літератури доби Давньоруської держави

11. Внесок Русі в розвиток вітчизняної та світової культури

12. Архітектура і мистецтво Київської Русі

13. Культурологічна діяльність Івана Мазепи

14. Братства: мета створення та діяльність

15. Полемічна література

16. Внесок у національну культуру К.К.Острозького (1526-1608)

17. Берестейська унія 1596 р. та її наслідки для української культури

18. Петро Могила (1596-1647) та його культурна спадщина

19. Києво-Могилянська академія (з 1701 р.) та її внесок у вітчизняну культуру

20. Феофан Прокопович (1677-81 – 1736)

1. Релігія слов’янських племен

Пантеон давньослов'янських богів становив вищий рівень релігійно-міфологічної системи поганства. Його характеризував досить узагальнений тип функцій (магічно-правнича, військова, господарсько-природна) головних богів. У цілому, структура компетентних діянь, яких чекали від божеств, достатньою мірою сприяла реалізації релігійно-міфологічних уявлень давніх слов'ян.

Язичництво заохочувало людину до спілкування у сфері сакрального. Богів при цьому наділяли нездоланною силою, безмежною владою, неперевершеними можливостями й розглядали як найвищу сакральну цінність. Від їхнього ставлення залежав добробут людини, яка у відповідних ситуаціях мала звертатися до богів по допомогу.

Відомості про поганських богів досить суперечливі і малоймовірні: здебільшого це певні середньовічні тексти, усна народна творчість (казки, пісні, прислів'я) та археологічні знахідки.

Пантеон богів у поганстві був досить численний. Одне з перших місць у ньому посідав Перун — "творець грому та блискавки, єдиний володар усього ", якого слов'янські племена сприймали здебільшого не просто як "першого ", а як "Бога " взагалі. Бога неба та світла називали Сварог. Вважалося, що Сварог — це батько сонця та вогню, і вже від нього походять усі інші боги — Сварожичі. Богом сонця та вогню вважався також Дажбог (Хоре). Чим вони відрізнялися один від одного сьогодні встановити важко. Стрибога одні племена шанували як бога вітру, в інших він відповідав за розподіл багатств.

Одним із найшановніших у давніх слов'ян був бог Велес (Волос) — "скотній бог ". У багатьох племен Велес — бог багатства й добробуту, торгівлі, заступник купців. Він не тільки охороняв череди худоби на землі, а й випасав небесні стада (хмари). Ідола Перуна завжди ставили на горі, а Волоса — в низовині,

Серед поганських богів одним з найповажніших був Святовит (Свентовит) — бог неба та світла, якого також ототожнювали з сонцем. Святовит виконував дві функції: військову та магічно-правничу. Головні атрибути ідола Святовита — меч, спис, прапор тощо. У західних слов'ян він мав чотири голови на чотирьох шиях, які дивилися вперед, назад, ліворуч і праворуч. До святилищ Святовита приносили різноманітні дари.

Деякі слов'янські племена вважали, що всі нещастя походять від Чорнобога. Серед жінок був надзвичайно поширеним культ Мокоші, з яким пов'язувалися численні заборони, що стосувалися виховання дітей, взаємин між подружжям, прання та ін.

До богів, яких шанували практично всі слов'янські племена, належали Перун і Велес. Відомості про них є у всіх частинах слов'янського світу. За міфологією, вони доповнювали один одного. Інші популярні боги — Ярило, Лад, Диво, Дідо, Доля, Купайло, Лель, Полель, Переплут, Похвиста, Тур, Троян, Рад та ін.

У південних слов'ян верховне почесне божество ймовірно мало ім’я Бог. Про це свідчить той факт, що сонце — сина Бога — тут називали Божичем. У сербів, хорватів, словенців день Різдва Христового (25 грудня), астрономічне збігається з початком збільшення сонячного дня і називається Божич, у болгар — Божик.

У пам'ятках болгарської писемності трапляється ім'я верховного небожителя — Дій, котрий, як і римський Юпітер, був богом дня та світла. Дій згадується поряд з іншими слов'янськими богами — Перуном, Хорсом, Трояном.

У лужицьких сербів верховне божество носило ім'я Прабог, а другорядних вони називали Прибогами. У інших племен цього регіону бог сонця мав ім'я Ясонь (Несень) — ясний, білий бог, Білобог.

Поморські слов'яни Балтики головним богом вважали Триглава. Його зображували триголовим вершником на коні. Такий ідол із золота й срібла стояв на пагорбах поблизу Щецина. Культ Триглава поширювався аж до Волині.

Серед інших язичницьких богів прибалтійських слов'ян виділявся Яровит — бог війни та родючості. Його головний атрибут — золотий шолом — під час воєнних дій виносили перед військом, а прапори розставляли вздовж периметра поселень під час свят. На островах Балтійського узбережжя особливо шанували бога війни Руєвита, якого зображували з сімома мечами на поясі та восьмим у руці.

Окрім богів, давні слов'яни шанували богинь — Ладу, Весну, Морану, Діву, Сиву (Жилу), Припечалу, Подагу, Мокош та ін. Дехто схильний зіставляти Ладу з Венерою як богинею кохання, тепла й любощів. Весна та Морана персоніфікувалися з порами року, а Діва і Дівана ототожнювалися з весною.

Давні слов'яни також ушановували як божества сонце, місяць, зірки, вогонь, воду, гори, дерева.

Особливе ставлення склалося в давніх слов'ян до істот, які населяли ліси, річки, багна, домівки. В існування лісовиків, водяних, польовиків, русалок, мавок, домовиків вони щиро вірили, й усіляко намагалися їх задобрити.

Язичницький культ давніх слов'ян був певним чином регламентований, про що свідчать археологічні розкопки культових святилищ і храмів, а також зображення власне небожителів. Релігійні ритуали передбачали існування організації священнослужителів, або жерців, якоюсь мірою спеціалізованої і досить розгалуженої.

Християнізація слов'ян, що тривала протягом VII—ХІІІ ст., сприяла руйнації поганства й ліквідації культу богів як представників вищого рівня релігійно-міфологічної ієрархії. Християнізація в усіх слов'янських землях розпочиналася зі знищення ідолів. Згодом язичницьких богів або зовсім забували, або різко обмежували сферу їхнього функціонування. В одних випадках відбувалися "деномізація" та перейменування, під час яких багато рис, що належали "язичницьким" богам, зберігалися (тільки їхні імена замінювали на християнські). В інших випадках богів "понижували в ранзі", що призводило до різкого звуження сфери впливу культу. Інколи поганських богів ототожнювали з "нечистою силою".

Прийняття християнства для більшості слов'ян сприяло зміцненню власної державності й означало прилучення до візантійсько-православної або латинської (католицької) конфесіонально-культурних традицій. Для інших, насамперед полабсько-балтійських племен, християнізація обернулася катастрофою — вони були підкорені місіонерами, піддані асиміляції й згодом узагалі зникли з історичної арени.