16. Внесок у національну культуру к.К.Острозького (1526-1608)

Костянтин Василь II Острозький (* 2 лютого (12 лютого) 1526 — † 13 лютого (23 лютого) 1608) — князь (син Костянтина I Івановича Острозького), український магнат, воєвода Київський, маршалок Волинський, політичний ікультурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої.

Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії. Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов'янських та грецьких учених, публіцистів теологів та богословів, до якого зокрема входили Герасим Смотрицький, Василь Сурозький, Христофор Філарет (Мартин Броневський), Еммануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукаріс (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес-Кантакузен, Клірик Острозький, Зизаній Тустановський, Дем'ян Наливайко та інші.

За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше.

В 1575 році Острозький запросив Івана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року.

Близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики. Досвід та програма острозької школи були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами. Острозький був також засновником шкіл у Турові в 1572 році, Володимирі-Волинському у 1577 році, Острозької школи у 1576 році і друкарні в Острозі близько 1577 року. При Богоявленській замковій церкві, що мала статус кафедрального собору і була одним з найзначніших православних храмів того часу, виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон написаних в той час вважаються шедеврами православного іконописання.

17. Берестейська унія 1596 р. Та її наслідки для української культури

Берестейська унія була проголошена у жовтні 596 р. у м.Бересті і дала початок католицькій спільноті східного обряду на українських та білоруських землях. Про причини і наслідки Берестейської унії є різноманітні і часом суперечливі відомості. Хочеться виділити лише кілька моментів, що стали поштовхами до з’єднання української православної церкви з Римським престолом.

З моменту поділу Церкви на Східну та Західну в ХІ ст. ідея возз’єднання розглядалась як католицькою, так і православною церквами. На Україні спроби об’єднання почалися ще в ХІІІ ст., а після Флорентійського собору, що відбувся в 1439 р. цю ідею мало не здійснили. Проте на шляху привабливого за своєю суттю поняття християнської єдності лежали людські амбіції, підозра та недоброзичливість.

Вирішальним поштовхом до унії було те, що Україна в XVI ст. переживала вже більше, ніж століття бездержавності! Постійні спустошення та завоювання взагалі ставили під питання українську ідентичність. За відсутністю власної держави церква слугувала для українців єдиним інститутом вираження їхньої самобутності. Однак саме тоді, коли відчувалася потреба в сильній і надихаючій православній церкві, вона поринула у стан глибокого занепаду.

Школи, ці колись найбільш привабливі установи церкви, були занедбані. Малограмотні вчителі ледве могли навчити дітей основ писання, читання та катехизису. Із часів середньовіччя мало що змінилося у програмі шкільного навчання. А завоювання турками Константинополя у 1453 році поглибило інтелектуальний та культурний застій і позбавило православну церкву на Україні найбільш передового і надихаючого взірця. Втративши внутрішні та зовнішні стимули, православна культура скотилася в обрядовість, обмеженість та занепад.

Тим часом сусіди поляки переживали період культурного розквіту. Живлячись потужними сплесками творчої енергії із Заходу, в них розвивалося Відродження, а з ним і пробуджувалась нова думка.

На Сході – Московська митрополія набула статусу патріархату. Російське православ’я, розірвавши зв’язки з Константинополем, набуло рис так званої „єдиноправильності” та месіанізму. Москва називалась третім Римом. А сама Московська держава, образно кажучи, набула ознак „старшого брата”. В таких геополітичних умовах (не говорячи про внутрішні протиріччя) мова йшла взагалі про виживання української нації. Розв’язання цієї обширної кризи духовенство та шляхта вбачали в об’єднанні з реформованою та зміцненою Римською церквою.

За Берестейськими артикулами передбачалось збереження східного обряду; отримання руським митрополитом та єпископами місць в сенаті та сеймі. Унія мала сприяти поширенню освіти і друкарства. Політичним гарантом Берестейської унії став король Сигізмунд ІІІ.

На деякий час Берестейська унія пожвавила церковне та культурне життя на Україні. Було впорядковано чернечі устави, духовенство дістало змогу навчатись у європейських семінаріях та колегіях. Зміцненню греко-католицької церкви присвятили своє життя митрополити Іпатій Потій та Йосип Рутський.

Але дуже мало умов Берестейської унії було дотримано із польської сторони. Церковна угода перетворилась на можливість світської влади вести захоплення та полонізацію українських земель. І згодом Україною прокотилась хвиля народних повстань, що мали анти польське та антикатолицьке спрямування. Це лише одне з багатьох протиріч.

З моменту створення українська греко-католицька церква опинилася в неоднозначних умовах: не признав уніатських владик Константинопольський патріарх, а римо-католицькі єпископи часто не виявляли прихильності до унії, розглядаючи її як невдалу місійну спробу. І лише ІІ Ватиканський собор (який відбувся в ІІ половині ХХ ст..) визнав її як рівноправну складову Католицької церкви.

Загалом Берестейська унія поклала початок першій в українській історії великій ідеологічній дискусії.