89.Конституція України - основний закон держави від 28червня 1996р.

Конститу́ція Украї́ни — основний закон держави України. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. На пам'ять про прийняття конституції в Україні щорічно святкується державне свято — День Конституції України

Структура Конституції

Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула. 

 Згідно з Основним законом, Україна – суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова держава. Ознаки "суверенна" і "незалежна", по суті, тотожні, але в цьому випадку поєднуються європейська конституційна традиція та головна теза борців за українську державність. Ознака "демократична" стверджує принцип народовладдя, який конкретизується у ст. 5: "...носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ", який здійснює її "безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Ознака "соціальна" передбачає обов’язок держави забезпечувати соціальний захист населення. Ознака "правова держава" підкреслює, що в Україні має панувати право як загальна міра свободи, рівності і справедливості.

  

Державні символи України.

Державний Прапор України - Відповідно до Конституції України, державними символами Україня є Державний Прапор України, Державний Герб України (тризуб) і Державний Гімн України.

Державний Гімн України. «Ще не вмерла Україні і слава і воля…..»

90.Соціально-економічний,політичний, духовний розвиток України у 990-ті роки хх ст-до сьогодення.

З розпадом СРСР і отриманням незалежності на шлях самостійного як політичного, так і економічного розвитку вийшла одна з найбільших колишніх радянських республік — Україна. За виробничим потенціалом і чисельністю населення Україна — друга після Росії держава СНД. На початку 90-х років її населення становило 52 млн осіб, що дорівнювало близько 18% загальної чисельності населення колишнього СРСР. У 1989 р. в Україні було вироблено понад 16% загальносоюзного національного доходу..

Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було прийняття «Декларації про державний суверенітет Украї­ни» 16 липня 1990 року. Ще перебуваючи в складі СРСР, Україна в такий спосіб заявила про свій намір створення самостійної держави з незалежною і міцною економікою.

У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла «Основи національної економічної політики України», які передбачали роздержавлення і приватизацію, структурну перебудову і модернізацію промисловості. Поряд з цим дана економічна концепція передбачала відмову від ряду принципових положень, прийнятих при утворенні СНД: Україна залишається в СНД, але повністю виходить з рублевого простору; перехід до взаєморозрахунків з країнами Співдружності на основі світових цін; переорієнтація зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо

У деяких галузях легкої промисловості, зокрема в харчовій, здійснюються спроби переорієнтації на ринкову економіку. В Україні харчова галузь представлена 25 підгалузями, найголовнішими з яких є м’ясна, молочна, маслосироробна, цукрова, олійна, консервна, хлібопекарна, пивоварна, спиртова тощо.

Важливою подією стала грошова реформа. Протягом 2—16 вересня 1996 р. (для особливих випадків термін було подовжено) введено в дію повноцінну національну грошову одиницю України — гривню. Обмін відбувався у співвідношенні 1 гривня за 100000 купоно-карбованців.

Але грошова реформа мала й позитивні сторони: зросла довіра до нової валюти; упродовж тривалого часу валютний курс гривні залишався практично незмінним (особливо з вересня 1996 р. до кінця 1997 р., хоча за три роки існування, тобто до вересня 1999 р. курс гривні до долара США впав понад у 2,5 раза — з 1,76 грн. до 4,50 грн. за 1 долар США).

Основним торговим партнером України була і залишається Росія, на яку припадає понад 25% українського експорту і майже половина імпорту. Важливими торговими партнерами України є також Німеччина, Китай, США, Туркменія, Польща, Туреччина та Італія.

Нинішня економічна політика України знайшла підтримку світового співтовариства. Країни «Великої сімки», МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку постійно надають Україні кредитну підтримку. Проте це призвело до виникнення і зростання зовнішнього державного боргу.

• Сучасні процеси політичної та економічної перебудови України свідчать, що серед багатьох проблем, які потребують радикального вирішення, існує проблема тіньової економіки.

Формування виваженої політики у галузі розбудови громадянського суспільства і правової держави є неможливим без наукового аналізу суті та змісту тіньової економіки в Україні як соціально-політичного та економічного явища, її основних чинників та механізмів подолання.

Зазначена проблема сьогодні набуває особливої актуальності у контексті реформування сучасного українського суспільства, тому що тіньовий обіг капіталів прямо загрожує економіці, соціально-політичній сфері, духовним цінностям суспільства, стає одним із основних факторів нестабільності в державі.

На сьогодні проблема тіньової економіки набула загальнодержавного значення.

Стрімкий перехід України у 90-ті роки минулого століття від адміністративно-регульованого народного господарства до ринкової економіки негативно позначився на структурі промислового та сільськогосподарського виробництва.

Відбулося зміщення акцентів на суб'єкти господарювання, для яких головне – одержання прибутку, котрий часто містить ознаки злочинного походження. Накопичення великих розмірів таких капіталів зумовлює їх цільове використання – відтворення кримінального промислу. Тіньові капітали продукують зміну легальних форм суспільно-економічних відносин на тіньові.

Поняття "тіньова” економіка найбільш повно визначене західним вченим Е. Фейгом. Він вважає, що "тіньова” економіка включає всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового національного продукту [1].

Особливо гостро проблема тінізації економіки постає в країнах, де відбуваються перетворення соціально-економічних відносин.

За сучасних умов переходу економіки України до ринку спостерігається різке зростання злочинності, зміна її структури. На тлі "первинних цінностей” ринкового суспільства (легалізація джерел доходів, свобода підприємництва, обмеженість державного контролю і впливу на діяльність суб'єктів підприємництва, майнове розшарування суспільства на багатих і бідних, збагачення за будь-яку ціну) зародилися такі негативні явища, як розчарування більшості населення у майбутньому, зневірювання стосовно спроможності влади захистити людей від натиску злочинності, деградація і розлад моральних норм поведінки, агресивність і т. ін.

Динаміка тінізації економіки свідчить, що на її рівень у період соціально-економічних перетворень впливає ціла низка чинників, а саме:

нестабільність податкового законодавства, високий податковий тиск і нерівномірність податкового навантаження на суб'єкти господарювання, низький рівень податкової дисципліни; надмірне регулювання підприємницької діяльності; низький рівень заробітної плати в державному секторі економіки; корупція в державних органах та органах місцевого самоврядування

КУЛЬТУРА

90-ті роки були переломними в розвитку української культури. З одного боку, вони характеризувалися ліквідацією всіх перепон на шляху розвитку національної культури, знесенням будь-яких цензурних заборон, звільненням від ідеологічних штампів «соціалістичного реалізму», вільним доступом до здобутків сучасного світового культурного процесу, до всієї культурної скарбниці людства. З другого боку, труднощі переходу до ринкової економіки зумовили кризу, яка найбільш болюче позначилася саме на сфері культури. Тоталітарна держава жорстко регламентувала культурний процес, однак фінансово підтримувала заклади освіти, культури і науки Демократична держава не має і в принципі не може мати зіставних з тоталітарною державою ресурсів на розвиток культурного життя. В країнах ринкової економіки установи й заклади культури неспроможні існувати тільки на кошти бюджету. Вони повинні залучати або заробляти кошти здебільшого власними зусиллями. Для установ і закладів культури входження в ринок виявилося нелегкою справою Державний бюджет України був спроможний фінансувати їх на рівні менш ніж третина від найнагальніших потреб Працівники культурної сфери раніше не турбувалися про фінансове забезпечення своїх установ їхнє середовище не потребувало професій, пов'язаних з ринком, — менеджера, продюсера, комерційного директора. Тому зменшення державних асигнувань призвело до істотного скорочення мережі установ освіти, культури та науки, відпливу кваліфікованих кадрів, втрати багатьох традицій культурного життя. Проте громадськість займає все більш активну позицію у сфері культурного життя. Виникає безліч асоціацій, товариств, об'єднань, фондів, які ставлять за мету відродження національних культурних традицій. Зокрема, велику роботу здійснює очолюваний упродовж багатьох років Б. Олійником Фонд культури. Масштабну діяльність розгорнув у багатьох напрямах культурного життя українсько-американський фонд «Відродження», головним спів засновником якого є відомий бізнесмен і меценат Дж. Сорос. Вагомий внесок у культурне відродження робить західна українська діаспора. Створювана десятиліттями в країнах Заходу мережа українських освітніх, наукових і культурних закладів поступово, в міру можливості й доцільності, переноситься на Батьківщину Активну діяльність розгорнули в Україні такі меценати, як Є. Гуцуляк, Ю. Ємець, П. Яцик з Канади, В. Баранецький, О. Воскобійник, А. Лисий із США, М. Гоян з Австралії. Для широкого загалу стали доступними цінності й шедеври світової культури, які були раніше заборонені через ідеологічні перепони. Однак в Україну передусім ринула низькопробна масова культура, що пропагує секс, насилля, бездуховність, розбещеність і забобонність. Відсутність у населення імунітету до таких «надбань» антикультури створює серйозну загрозу для морального здоров'я нації. Інтелігенція, яка покликана прищеплювати народу добрий смак і вміння сприймати високу культуру, деморалізована жалюгідними умовами існування, знизилась престижність її професійного статусу. Культурний процес, як і все життя суспільства у перехідну епоху, має суперечливий характер. Позитивні паростки культури народжуються і розвиваються з великими труднощами. Проте освіта, наука, мистецтво поступово пристосовуються до нових умов існування.