2.1 Поняття терміна і його місце в мовній системі

Лексика (словниковий склад) будь-якої мови з точки зору сфери її вживання поділяється на дві великі групи. Одну утворюють загальнонародні слова - загальновідомі та вживані всіма людьми, що розмовляють даною мовою. Друга група - це слова, обмежені у вживанні певним мовним колективом, певним діалектним або соціальним середовищем. До неї належать діалектизми (територіально обмежена лексика), термінологія (професійно обмежена лексика) та арготизми (соціальне обмежена лексика) [Л.В.Щерба,1974].

Вивчення закономірностей утворення термінологічної лексики, її структури та семантики стало одним з найважливіших завдань сучасної лінгвістики. В її надрах виникла нова прикладна дисципліна — термінознавство, яка поступово утверджує свої самостійні функції на перетині кількох наук — лінгвістики, логіки та відповідних науково-технічних спеціальностей. Загальна мета термінознавства — турбота про те, щоб процес утворення та вживання термінів зробити більш керованим, сприяти раціоналізації професійного спілкування, взаєморозумінню фахівців. Нині постала необхідність вивести національну термінографію на світовий рівень, що залежить також і від правильного відтворення українською мовою запозичених термінів, їх правильного використання тощ[Овчаренко 1969].

Термін, як і всі інші мовні універсали, важко піддається визначенню. Через складність та дискусійність такого завдання в лінгвістиці існує чимало найрізноманітніших спроб визначення термінів. За Овчаренком термін (включаючи науково-технічні терміни та терміни організаційно-розпорядчої документації) – це одиниця будь-якої конкретної природної або штучної мови (слово, словосполучення, абревіатура, символ, поєднання слова і букв-символів, поєднання слова і цифр-символів), що володіє спеціальним термінологічним значенням, яке може бути виражене або в словесній формі, або в тому чи іншому формалізованому вигляді і досить точно і повно відображає основні, суттєві, на даному рівні розвитку науки і техніки, ознаки відповідного поняття. Термін – це слово, обов'язково співвідносне з певною одиницею відповідної логіко-понятійної системи в плані змісту [Овчаренко 1969].

А. А. Реформатський визначає терміни "як однозначні слова, позбавлені експресивності" [Реформатський 1961]. М.М.Глушко констатує, що "термін - це слово чи словосполучення, що виражає поняття та позначає предмети, і має, завдяки наявності у нього точної дефініції, чіткі семантичні межі і тому однозначне в межах відповідної класифікаційної системи" [Глушко 1974, 33 ]. С.В. Гриньов характеризує термін "як номінативну спеціальну лексичну одиницю (слово чи словосполучення) спеціальної мови, прийняту для точного найменування спеціальних понять" [Гриньов 1993, 22]. Функція терміна розкрита у визначенні К.А. Левківського: "Серед повнозначних слів особливими словами щодо значення та вживання є терміни, оскільки вони поряд з номінативною функцією (функцією позначення тих чи інших понять), що виконується й іншими словами мови, виділяються ще й своєю дефінітивною функцією (функцією визначення відповідного поняття)" [Левківська 1962, 197].

Узагальнюючи думки різних вчених можна вивести більш загальну дефініцію терміна, що відображає та синтезує різні міркування з цього приводу. Отже, термін - це слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання (науки, техніки), що вступає у системні відносини з іншими словами та словесними комплексами й утворює разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю.

Звідси можна також зробити висновок, що термінологія — це сукупність термінів, котрі висловлюють поняття певної галузі науки й техніки, що сформувалися історично, взагалі — спеціальної сфери людських знань чи діяльності.

Говорячи про термінологію, вчені, як правило, розрізняють:

a) науку про терміни (в цьому значенні все популярнішим стає термін "термінознавство");

б) фахову лексику в складі всіх слів певної мови (ми говоримо, наприклад, "термінологія української мови", "німецька термінологія" тощо);

в) спеціальну лексику, що обслуговує певну галузь науки чи техніки (наприклад, "термінологія обчислювальної техніки", "військова термінологія" тощо).

Така багатозначність не в останню чергу зумовлена тим, що для кожної термінологічної одиниці визначена точка координат як у мові в цілому, так і в субмові зокрема. Термін є невід'ємним елементом системи, якщо підсистемою розуміти сукупність елементів цілого, між котрими існує обов'язковий та тривкий зв'язок. Сукупність зв'язків у межах такого цілого визначає його структуру. Таким чином, системність є однією з найважливіших умов існування терміна. Термін може існувати лише як елемент терміносистеми, якщо під останньою розуміти впорядковану сукупність термінів, які адекватно висловлюють систему понять теорії, що описує певну спеціальну сферу людських знань чи діяльності.

Основна вимога до терміну – його однозначність. В загально термінологічному плані ця вимога реалізується двома шляхами, тобто існують дві категорії термінів: 1) загальнонаукові та загальнотехнічні терміни і 2) спеціальні (номенклатурні) терміни. Загальнонаукові та загальнотехнічні терміни виражають загальні поняття науки і техніки. Терміни існують не просто в мові, а в складі певної термінології. Термінологія, як система наукових термінів, являє собою підсистему всередині загальної лексичної системи мови [Капанадзе 1965]. Згідно А. А. Реформатським, термінологія – це система понять даної науки, закріплених у відповідному словесному вираженні [Реформатський 1961]. Якщо в загальній мові (поза даною термінологією) слово може бути багатозначним, то, потрапляючи в певну термінологію, воно набуває однозначності.

Специфіка термінів як особливого лексичного розряду слів полягає в тому, що вони створюються в процесі виробничої та наукової діяльності і тому функціонують лише серед людей, що володіють відповідними науковими і виробничими реаліями, тобто макроконтекстом. Тому на відміну від звичайних слів, однозначність яких у мовній комунікації забезпечується ситуацією чи лінгвістичним контекстом, однозначність терміна регламентується екстралінгвістичним макроконтекстом або лінгвістичним мікроконтекстом.

Термін не потребує контексту, як звичайне слово, так він 1) член певної термінології, що і виступає замість контексту; 2) може вживатися ізольовано, наприклад в текстах реєстрів або замовлень в техніці, 3) для чого і повинен бути однозначним не взагалі в мові, а в межах даної термінології [Лотте 1961]. Наукове знання, що знайшло своє вираження в слові, в терміні, переходить у якісно нову стадію, включаючись в семантичну систему і структуру тієї чи іншої науки, стаючи компонентом лексико-семантичної системи цієї мови.

Узагальнюючи визначення всіх авторів, ми можемо в подальшому розглядати терміни як лексичні одиниці, що виконують номінативну і дефінітивну функції і функціонують в рамках тієї чи іншої терміносистеми, яка визначається сферою їх функціонування.

Кількість термінів у розвинених мовах багатократно перевищує чисельність загальновживаних слів і досягає зараз кількох мільйонів лексичних одиниць. І ця величина невпинно зростає.

Термінологічні одиниці надходять до мови різними шляхами. Перший шлях — надання статусу термінів загальновживаним лексичним одиницям рідної мови. При такому варіанті утворення термінів часто мають місце переосмислення, метонімічне або метафоричне перенесення, коли слову надається нове значення (наприклад, терміни "плече", "голова", "ланцюг" тощо). З метою диференціації подібних лексичних одиниць терміни часто змінюють форму написання, вимови, відмінювання, наголосу[В.Н Шевчук, 1985].

Популярним є шлях утворення термінів шляхом запозичення з інших мов. На різних етапах становлення суспільства терміни запозичуються з різних мов, що зумовлюється історично. Так, музична та комерційна термінологія провідних європейських мов є, в основному, італійського походження (легато, адажіо, анданте, банк, авізо, лоро, альпарі), театральна та поштова — французького (антракт, партер, афіша, кур'єр, бандероль), спортивна — англійського (футбол, спорт, чемпіон, ринг). Навігаційна термінологія в українській, російській, англійській та деяких інших мовах складається, в основному, з голандських лексичних елементів (рос. киль, рубка, боцман). Загальнотехнічна, реміснича та військова термінологія багатьох слов'янських мов має численні запозичення з німецької мови (верстат, кронштейн, еркер, плац, бруствер, фельдфебель, штандарт).

Особливий тип запозичень — вживання слів і словотворчих моделей грецької та латинської мов. Такі терміни утворювалися на різних етапах розвитку мови і в різних терміносферах. Церковна термінологія у народів, що сповідують католицизм, складається, в основному, з латинських елементів, у православних народів — з грецьких. В деяких субмовах не завжди можна віддати перевагу будь-якій одній мові. Надто у теперішній час нові терміни нерідко утворюються за змішаним типом: один корінь грецького походження, інший — латинського (наприклад, слово "термінологія " складається з латинського елемента terminus — межа, та грецького "логос"— наука).

Необхідно зазначити, що цілком нові терміни, як правило, не вигадуються. За всю історію розвитку науки та техніки можна навести лише кілька випадків такого утворення термінів.

Як окремий випадок термінотворення можна навести шлях запозичення одиниць з інших наукових сфер. При цьому термін нерідко набуває нового значення (наприклад, "морфологія" у мовознавстві та біології; "мовлення" у мовознавстві, риториці, психології, фізіології та медицині).

Для словотворчої структури термінологічних одиниць характерні в цілому ті ж принципи, що й для загальновживаних одиниць. Можна запропонувати таку класифікацію словотворчих типів термінів. [А.И. Моисеев,1970-71 ].

A. Терміни - кореневі слова:

1 ) корінна непохідна лексика (ніс);

2) запозичена непохідна лексика (атом).

B. Похідна лексика:

1)терміни, утворені за допомогою суфіксації (перезаряджати);

2) терміни, утворені за допомогою префіксації (завантажувати).

C. Терміни-складні слова (бронетранспортер).

D. Терміни-словосполучення (водометна машина).

E. Терміни-абревіатури (МВС – Міністерство Внутрішніх Справ).

F. Літерні умовні позначення (гамма-випромінювання).

G. Символи (знаки)— наприклад, математичні, хімічні, астрономічні та інші символи: +,-,=; Zi, О, H, Pb.