- •1.2. Сучасна українська літературна мова
- •1.3. Зміни в українському правописі
- •Перелік слів, правопис яких зазнав змін
- •1.4.Стилі сучасної української літературної мови
- •1.5. Особливості офіційно-ділового стилю мови
- •1.6. Запитання і завдання для самоперевірки
- •2.1. Лексичне значення слова
- •2.2. Однозначні і багатозначні слова
- •Слово d поняття
- •2.3. Пряме і переносне значення слова
- •2.4. Омонімія, синонімія, антонімія, паронімія
- •Синонімія
- •Антонімія
- •Паронімія
- •2.5. Стилістична диференціація слова
- •2.6. Фразеологія
- •2.7. Запитання і завдання для самоперевірки
- •3.3. Запитання і завдання для самоперевірки
- •4.2. Іменник
- •Число іменників
- •Відмінювання іменників.
- •Відмінювання імен та по батькові
- •Віддієслівні іменники
- •Особливості вживання іменників у діловому мовленні
- •4.3. Прикметник
- •Ступені порівняння якісних прикметників
- •Відмінювання прикметників
- •4.4. Числівник
- •Відмінювання числівників
- •Зв'язок числівників з іменниками
- •Особливості вживання числівників у діловому мовленні
- •4.5. Займенник
- •Відмінювання займенників
- •Відмінювання особових займенників та зворотного займенника себе
- •Відмінювання присвійних займенників
- •Відмінювання вказівних займенників
- •Особливості вживання займенників у діловому мовленні
- •4.6. Дієслово
- •Види дієслів
- •Способи дієслів
- •Часи дієслів
- •Дієвідмінювання дієслів майбутнього часу недоконаного виду
- •Перехідні і неперехідні дієслова
- •Стан дієслова
- •Особливості вживання дієслів у діловому мовленні
- •Дієприкметник
- •Дієприслівник
- •4.7. Прислівник
- •4.8. Службові частини мови
- •Особливості вживання службових частин мови у діловому мовленні
- •4.9. Вигук
- •4.10. Запитання і завдання для самоперевірки
- •5. Синтаксичні засоби ділового мовлення
- •5.1. Словосполучення, сполучення слів
- •5.2. Поняття про речення
- •5.3. Просте речення
- •5.4. Поняття про складне речення
- •5.5. Складносурядне речення
- •5.6. Складнопідрядне речення
- •5.7. Безсполучникове складне речення
- •5.8. Складні синтаксичні конструкції
- •5.9. Синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю мови
- •5.10. Запитання і завдання для самоперевірки
- •6. Особливості писемного і усного ділового мовлення
- •6.1.Соціальна функція писемного і усного ділового мовлення
- •6.2. Монологічне і діалогічне ділове мовлення
- •6.3. Особливості усного ділового мовлення
- •6.4. Особливості писемного ділового мовлення
- •7.2. Визначення документу
- •7.3. Класифікація документів за різними ознаками
- •Класифікація документів
- •8.2. Документування з низьким і високим рівнем стандартизації
- •8.3. Реквізити управлінських документів
- •8.4. Вимоги до мови документів
- •8.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •9. Документування в управлінській діяльності
- •9.1. Організаційно-розпорядчі документи 9.2. Довідково-інформаційні документи 9.3. Документування з кадрових питань 9.4. Особисті офіційні документи 9.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •9.1. Організаційно-розпорядчі документи
- •9.2. Довідково-інформаційні документи
- •9.3. Документи з кадрових питань
- •Текст викладається від третьої особи. Документ видається на руки працівникові або надсилається до установи, підприємства, що його вимагали 9.4. Особисті офіційні документи
- •9.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •10. Спеціалізоване документування
- •10.1. Документи з господарської діяльності
- •10.2. Документи з господарсько-претензійної діяльності
- •10.3. Система обліково-фінансової документації
- •10.4. Документи в банківській діяльності
- •10.5. Документація в рекламній та видавничої діяльності
- •11.2. Інтонація
- •11.3. Невербальні засоби спілкування
- •11.4. Техніка мовлення
- •11.5. Дикція
- •11.6. Жанри публічного виступу
- •11.7. Запитання і завдання для самоперевірки
- •12. Культура ділового мовлення
- •12.1. Вимоги до мови документів 12.2. Основні риси культури мови 12.3. Норми сучасної української літературної мови 12.4. Запитання і завдання для самоперевірки
- •12.1. Вимоги до мови документів
- •12.2. Основні риси культури мови
- •12. 3. Норми сучасної української літературної мови
- •12.4. Запитання і завдання для самоперевірки
- •Короткий тлумачний словник термінів справочинства
- •Додаток 2
11.3. Невербальні засоби спілкування
Ефективність спілкування визначається не тільки ступенем розуміння слів співрозмовника, але і умінням правильно оцінити поведінку учасників спілкування, їх міміку, жести, рухи, позу, направленість погляду, тобто зрозуміти мову невербального (вербальний - словесний, усний) спілкування. Ця мова дозволяє точніше виразити свої почуття, показує, наскільки людина володіє собою.
Головним показником почуттів промовця є вираз обличчя. Міміка дозволяє краще зрозуміти людину, розібратися, що вона відчуває. Почуття радості і щастя, здивування і гніву, болю і суму відбиваються на обличчі за допомогою міміки, яку важливо розуміти, бо очі і вираз обличчя є не менше красномовними, ніж слова. Треба вивчити своє обличчя, зрозуміти, що відбувається з ним, щоб міміка була виразною, доречною, емоційною.
Ми навіть не уявляємо, скільки різноманітних жестів використовує людина при спілкуванні, як часто вона супроводжує ними свою мову. Видатний оратор давнини Демосфен на питання, що потрібно для успіху оратору, відповів так: "Жести, жести и жести!". Жести роблять мову емоційною, уточнюють думку, посилюють значення слів, але користуватися ними слід обережно. Механічні жести відвертають увагу від мови, не дають змоги зосередитися, свідчать про невпевненість в собі.
Залежно від призначення жести поділяють на ритмічні, емоційні, вказівні, символічні, зображальні.
Ритмічні жести зв'язані з ритмикою мови, вони підкреслюють логічний наголос, уповільнення та прискорення мови, місце пауз.
Хвилювання, радість, захоплення, смуток, сум, розгубленість - все це проявляється не тільки в словах і інтонації, а і в жестах. Жести, що передають різноманітні відтінки почуттів, називаються емоційними. Деякі з них закріплені в стійких сполученнях, оскільки такі жести загальноприйняті. Наприклад: бити себе в груди, стукнути кулаком по столу, повернутися спиною, вказати на двері.
Вказівні жести вживаються в тих випадках, коли є предмет, на який можна вказати. Вживання того чи іншого вказівного жесту залежить від ситуації. Жести, які показують предмет замість тлумачення слів, називають зображальними.
Ці жести з'являються у таких випадках:
якщо невистачає слів, щоб передати уявлення про предмет;
якщо тільки слів недостатньо з якихось причин (підвищена емоційність, нервозність, невпевненість);
якщо необхідно посилити враження, вплив на аудиторію.
Однак, користуючись зображальними жестами, важливо мати почуття міри і не підмінювати ними слова.
Під час усного мовлення часто вживаються жести-символи, або символічні жести. Найбільш частий жест - поклон як символ подяки за теплий прийом, жест привітання - піднята рука, ознака біди - обхвачена руками голова. Кожний символічний жест має певне значення, буває характерним для типової ситуації.
Жест категоричності - енергійна відмашка правою рукою супроводжує такі слова: ніхто не знає.
Жест інтенсивності - рука стискується в кулак, супроводжує такі слова: яка активність, які ми сильні.
Жест відмови, заперечення - відштовхуючий рух рукою, супроводжує такі слова: ні, ні, ніколи.
Жест протиставлення - рука виконує рух у повітрі "там" і "тут", супроводжує такі слова: великі і маленькі.
Жест роз'єднання - долоні розкриті в різні сторони: це треба розрізняти.
Жест об'єднання - долоні рук поєднуються: треба поєднати зусилля.
Національний характер жестів пов'язаний з культурними та етнічними традиціями кожного народу. Так українці на знак згоди хитають головою вперед-назад, а болгари - вліво-вправо. Різними жестами прощаються українці і французи.
Жести, як і слова, бувають експресивними, надають мові різноманітних відтінків: урочистості і піднесення, зниженості і фамільярності. Кожен жест повинен бути доречним, важливо не вживати жест заради жесту, бо це не прикрашає мову. Слід ураховувати, що жестикуляція обумовлена і характером людини. Деякі люди від природи емоційні, вони не можуть обійтися без жестів, а спокійній, стриманій людині жести невластиві.
Кращим жестом вважається той, якого не помічають, який органічно поєднується із словом і підсилює його вплив.