- •1.2. Сучасна українська літературна мова
- •1.3. Зміни в українському правописі
- •Перелік слів, правопис яких зазнав змін
- •1.4.Стилі сучасної української літературної мови
- •1.5. Особливості офіційно-ділового стилю мови
- •1.6. Запитання і завдання для самоперевірки
- •2.1. Лексичне значення слова
- •2.2. Однозначні і багатозначні слова
- •Слово d поняття
- •2.3. Пряме і переносне значення слова
- •2.4. Омонімія, синонімія, антонімія, паронімія
- •Синонімія
- •Антонімія
- •Паронімія
- •2.5. Стилістична диференціація слова
- •2.6. Фразеологія
- •2.7. Запитання і завдання для самоперевірки
- •3.3. Запитання і завдання для самоперевірки
- •4.2. Іменник
- •Число іменників
- •Відмінювання іменників.
- •Відмінювання імен та по батькові
- •Віддієслівні іменники
- •Особливості вживання іменників у діловому мовленні
- •4.3. Прикметник
- •Ступені порівняння якісних прикметників
- •Відмінювання прикметників
- •4.4. Числівник
- •Відмінювання числівників
- •Зв'язок числівників з іменниками
- •Особливості вживання числівників у діловому мовленні
- •4.5. Займенник
- •Відмінювання займенників
- •Відмінювання особових займенників та зворотного займенника себе
- •Відмінювання присвійних займенників
- •Відмінювання вказівних займенників
- •Особливості вживання займенників у діловому мовленні
- •4.6. Дієслово
- •Види дієслів
- •Способи дієслів
- •Часи дієслів
- •Дієвідмінювання дієслів майбутнього часу недоконаного виду
- •Перехідні і неперехідні дієслова
- •Стан дієслова
- •Особливості вживання дієслів у діловому мовленні
- •Дієприкметник
- •Дієприслівник
- •4.7. Прислівник
- •4.8. Службові частини мови
- •Особливості вживання службових частин мови у діловому мовленні
- •4.9. Вигук
- •4.10. Запитання і завдання для самоперевірки
- •5. Синтаксичні засоби ділового мовлення
- •5.1. Словосполучення, сполучення слів
- •5.2. Поняття про речення
- •5.3. Просте речення
- •5.4. Поняття про складне речення
- •5.5. Складносурядне речення
- •5.6. Складнопідрядне речення
- •5.7. Безсполучникове складне речення
- •5.8. Складні синтаксичні конструкції
- •5.9. Синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю мови
- •5.10. Запитання і завдання для самоперевірки
- •6. Особливості писемного і усного ділового мовлення
- •6.1.Соціальна функція писемного і усного ділового мовлення
- •6.2. Монологічне і діалогічне ділове мовлення
- •6.3. Особливості усного ділового мовлення
- •6.4. Особливості писемного ділового мовлення
- •7.2. Визначення документу
- •7.3. Класифікація документів за різними ознаками
- •Класифікація документів
- •8.2. Документування з низьким і високим рівнем стандартизації
- •8.3. Реквізити управлінських документів
- •8.4. Вимоги до мови документів
- •8.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •9. Документування в управлінській діяльності
- •9.1. Організаційно-розпорядчі документи 9.2. Довідково-інформаційні документи 9.3. Документування з кадрових питань 9.4. Особисті офіційні документи 9.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •9.1. Організаційно-розпорядчі документи
- •9.2. Довідково-інформаційні документи
- •9.3. Документи з кадрових питань
- •Текст викладається від третьої особи. Документ видається на руки працівникові або надсилається до установи, підприємства, що його вимагали 9.4. Особисті офіційні документи
- •9.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •10. Спеціалізоване документування
- •10.1. Документи з господарської діяльності
- •10.2. Документи з господарсько-претензійної діяльності
- •10.3. Система обліково-фінансової документації
- •10.4. Документи в банківській діяльності
- •10.5. Документація в рекламній та видавничої діяльності
- •11.2. Інтонація
- •11.3. Невербальні засоби спілкування
- •11.4. Техніка мовлення
- •11.5. Дикція
- •11.6. Жанри публічного виступу
- •11.7. Запитання і завдання для самоперевірки
- •12. Культура ділового мовлення
- •12.1. Вимоги до мови документів 12.2. Основні риси культури мови 12.3. Норми сучасної української літературної мови 12.4. Запитання і завдання для самоперевірки
- •12.1. Вимоги до мови документів
- •12.2. Основні риси культури мови
- •12. 3. Норми сучасної української літературної мови
- •12.4. Запитання і завдання для самоперевірки
- •Короткий тлумачний словник термінів справочинства
- •Додаток 2
11.2. Інтонація
Інтонація виконує в мові не лише смислорозрізнювальну функцію, а і художньо-естетичну, бо у текст за допомогою інтонації вносяться різні смислові емоційні відтінки, виявляючи той душевний стан, у якому перебуває промовець. Завдання інтонації - різними засобами відтворювати почуття, настрої і наміри людей. Разом з мімікою і жестикуляцією, а також засобами милозвучності інтонація до невпізнання змінює написаний текст при його усному виголошенні. "На слухача впливають, - писав К.С. Станіславський, - не тільки думки, уявлення, образи, пов'язані із словами, а і звукове забарвлення слів - інтонація і красномовне мовчання, яке договорює недоказане словами. Інтонація і пауза самі по собі, без слів, мають силу емоційного впливу на слухачів".
Вимоги до інтонації при виступі:
постійне поєднання правильно дібраних засобів інтонування з наголошенням;
використання при інтонуванні фрази всіх трьох типів наголосу: словесного; логічного, за яким виділяються слова, важливі у смисловому плані; емфатичного (виразного), який підкреслює емоційне значення слова;
правдивість та природність (промовець, який володіє секретами інтонування, легко переходить від однієї тональності до іншої, тонко відтворюючи цими переходами різні настрої).
Характер інтонації визначається автором, і при всій різноманітності інтонацій їх можна поєднати в найбільш характерні для української мови типи. Для цього потрібно знайти в реченні центр (основне ударне слово), передцентрову частину, і постцентрову, які і складуть інтонаційну конструкцію (ІК). В українській мові виділяють сім типів інтонаційних конструкцій ІК. Розглянемо їх.
ІК - 1 виражає завершеність думки у різновідному реченні. У центрі і постцентровій частинах відбувається спокійне пониження тону нижче середнього.
ІК - 2 вживається в питальних реченнях з питальними словами. Передцентрова частина вимовляється середнім тоном, постцентрова - тоном нижче середнього, а центр - рівним тоном з посиленим словесним наголосом.
ІК - 3 вживається в питальному реченні без питальних слів. Передцентрова частина вимовляється середнім тоном, постцентрова - тоном нижче середнього, а при вимові центральної частини тон різко підвищується.
ІК - 4 вживається при визначенні питання з відтінком вимоги: на центрі тон знижується, передцентрова частина вимовляється середнім тоном, а постцентрова високим тоном.
ІК - 5 вживається в експресивних реченнях, різновідних та питальних, має два центри; у першому йде підвищення тону, у другому - зниження, між центрами тон вище середнього, а у постцентровій частині - нижче середнього.
ІК - 6 вживається у реченнях з високим ступенем дії, стану, тоді на центрі тон підвищується, і його високий рівень зберігається до кінця конструкції.
ІК - 7 вживається у реченнях, коли на центрі тон різко підвищується і закінчується змичкою голосових зв'язок, а постцентрова частина вимовляється середнім тоном.
Фраза з однаковою синтаксичною будовою і лексичним складом завдяки інтонації передає багато різноманітних відтінків думки. А якщо врахувати, що речення можна вимовити з різною емоційною забарвленістю (жалкуючи, співчуваючи, захоплюючись), то кількість варіантів вимовлення збільшується.
Інтонація - складне явище, вона має такі компоненти: тон голосу, сила і інтенсивність голосу, тембр, темп.
Тон голосу - це висота голосних і дзвінких приголосних звуків. В результаті коливання голосових зв'язок виникає основний тон звуку, найважливіший компонент мовної інтонації. Підраховано, що чоловіки говорять на частоті 85- 200 Гц, а жінки - 160-340 Гц, це середній тон мови.
За допомогою зміни тону утворюється мелодійний малюнок мови. Дуже низький або дуже високий тон не прикрашає мову, тому слід визначити діапазон свого голосу і намагатися зробити його тональність різноманітною.
Інтенсивність звучання голосу залежить від напруги і амплітуди коливання голосових зв'язок. Розрізняють такі рівні інтенсивності звучання голосу: низький, середній, високий. Взаємодія тону і інтенсивності посилює голосність мови.
Темп мови - це швидкість вимови мовних елементів. Нормальний темп мови людини - близько 120 слів за хвилину. Темп мови може змінюватися, це залежить від змісту промови, емоційного стану, життєвої ситуації. Почуття захопленості, радості, гніву прискорює темп мови, а інертність, байдужість, пригніченість уповільнюють його.
Темп мови має велике значення для успіху виступу. І швидка мова, і повільна негативно впливають на аудиторію, послаблюють увагу, стомлюють слухачів. Під час виступу важливо змінювати темп мови: висновки, докази, визначення промовляти повільно, а деякі частини виступу залежно від змісту - швидко.
Тембр голосу - це додаткове, артикуляційно-акустичне забарвлення голосу, його колорит.
При вимові відбувається напруженість органів мови, при якому утворюються основний тон и обертони, тобто додаткові тони, що надають основному тону особливий відтінок, особливу забарвленість, тому тембр називають барвою голосу.
За тембром голосу установлюють його тип: бас, баритон, тенор, сопрано, колоратурне сопрано та ін.
Тип голосу може бути загальним, але у кожної людини свій тембр голосу, який може змінюватися залежно від емоційного стану. Тому тембром називають також специфічну забарвленість мови, яка надає їй ті чи інші експресивно-емоційні відтінки.
При визначенні особливостей тембру використовують різноманітні прикметники:
голос світлий, тусклий, блискучий;
голос глухий, дзвінкий, крикливий;
голос м'який, твердий, важкий, легкий, сухий;
голос оксамитний, золотий, срібний;
голос добрий, сердитий, різкий, веселий, сумний, похмурий, чарівний і т.д.
Під час публічного виступу важливо не тільки говорити, а і бути почутим, тому уміння користуватися своїми голосовими даними - запорука успіху. Правильне, красиве звучання голосу підкреслює чіткість побудови виступу, ясність викладу, яскравість слова. Дуже важливо вміти, залишаючись у межах певного вимовного тону, непомітно переходити з одного голосового регістру на інший, змінювати темп и силу вимови відповідно до логічного та емоційного змісту тієї чи іншої частини виступу.
Роль паузи у публічний промові дуже важлива. На початку промови пауза потрібна і для промовця, щоб зібратися з думками, і для аудиторії, щоб настроїтися на слухання; в процесі промови пауза вживається для відмежування частин промови, для переходу від однієї думки до іншої.
Пауза - це тимчасова зупинка звучання, під час якої мовні органи не артикулюють і яка розриває мову. Пауза - це мовчання. Але і мовчання може бути виразним і значним. Навіть наука така є - паузологія. Перший паузолог США професор О'Коннор вважає, що паузи можуть сказати про людину не менше, ніж слова, бо у розмові на них приходиться близько 40-50% часу.
Кожен текст поділяється на мовні такти. Паузи, що відокремлюють один мовний такт від іншого, називаються інтонаційно-логічними.
У публічному виступі виділяють ще і психологічну паузу.
Логічна пауза служить розуму, а психологічна - почуттям. "Психологічна пауза не підкоряється ніяким законам, а їй підкоряються всі без винятку закони мови", - писав К.С. Станіславський.
Пауза хезитації - пауза міркування. У непідготовленому усному мовленні, яке виникає в процесі народження думки, вживається пауза хезітації.
Інтонаційно-синтаксична пауза відповідає розділовим знакам у тексті. Найкоротша пауза вживається на місці коми, а найдовша пауза - на місце крапки.
Пауза, визвана тією чи іншою ситуацією, називається ситуативною.
Фізіологічна пауза - пауза, що визивається фізіологічним станом промовця.