10.4. Документи в банківській діяльності

Документи в банківській діяльності застосовуються в практичній діяльності комерційних банків для регулювання відносин щодо здійснення кредитно-розрахункового обслуговування, залучення внесків, надання кредитів з оренди, у тому числі лізингу.

За наказом Міністерства фінансів України затверджено певні форми звітності підприємств та окремих громадян про сплачені податки.

У порядку фінансової звітності підприємств до установ Державної податкової адміністрації подають інформацію про «Баланс підприємства»; «Розрахунок відрахувань у Фонд Чорнобиля (з фонду оплати праці)»; «Декларацію з податку на добавлену вартість»; «Декларацію про прибуток підприємства»; Звіт про фінансові результати та їх використання; «Розрахунок земельного податку».

Громадяни України звітують перед установами Державної податкової адміністрації шляхом заповнення форми № 1, що є «Декларацією про доходи, одержані з 1 січня по ЗІ грудня 199__ року або за інший період звітного року», а також формуляра «Декларація про доходи, отримані від заняття підприємницькою діяльністю за 19__ рік». Документі є типовими формами-бланками фінансової звітності. 

Документи з зовнішньоекономічної діяльності . Зовнішньоекономічні угоди (договори, контракти) вважають укладеними, якщо вони оформлені письмово й підписані певними особами, на те уповноваженими. 

На практиці зовнішньоекономічні угоди здійснюються у формі договорів. Щодо зовнішньоекономічних операцій купівлі-продажу договір прийнято означати терміном контракт. Інші торговельні угоди (перевезення, страхування, доручення й т. ін.) - договори. Іноді договори називають угодами (аянтська угода) або протоколами (додатковий протокол до раніше укладеного контракту). 

Усі ці терміни є юридично рівнозначними.  

При укладанні й виконанні комерційної угоди складають комерційні листи, що відтворюють двосторонній обмін документацією в процесі дії контракту (договору). 

Під час проведення зустрічей використовують записи бесід учасників договірних сторін, що також є документом про факти діяльності сторін.

10.5. Документація в рекламній та видавничої діяльності

Основними документами, що складаються для організації реклами, є договір на рекламні послуги, угода про ціну на рекламні послуги, угода про розподіл прибутку від рекламної діяльності. Договір на рекламу продукції (послуги).

Основні реквізити документа: 

1.     Назва виду документа. 

2.     Місце, дата складання. 

3.     Назви сторін, їх представників. 

4.     Текст. 

5.     Юридичні адреси сторін. 

6.     Підписи представників сторін, печатки. 

Документація видавничої діяльності . 

Автор - фізична особа, творчою працею якої створено твір; первинний суб'єкт, якому належить авторське право. 

Авторське право виникає у зв'язку із створенням, використанням і охороною творів літератури, науки, мистецтва. 

Автор, перш за все, захищає своє право на авторство, укладаючи видавничий договір. Автор також може захистити (поновити) своє авторство (співавторство) згідно із законом «Про авторське право і суміжні права» в суді, подавши позовну заяву. 

Дипломатичні документи - дна із форм дипломатичної діяльності держави по здійсненню цілей і завдань зовнішньої політики. 

Складання дипломатичних документів є однією із важливих і такою, що набуває дедалі більшої ваги, галузей дипломатичної роботи. 

Дипломатична документація держав досить різноманітна. Значну її частину становлять документи, що мають виключно внутрішньо відомчий характер. Інша категорія дипломатичних документів - це ті документи, за допомогою яких здійснюються письмові офіційні зносини між державами і які висловлюють позицію держави з того чи іншого питання міжнародного життя. Частина таких документів через певні конкретні обставини носить конфіденційний характер (у практиці зустрічаються навіть «усні послання» та «усні заяви», текст яких зачитується, але не передається адресатові офіційно). 

Більшість дипломатичних документів не публікується внаслідок малого значення питань, що в них розглядаються (наприклад, ноти з проханням про видачу віз). 

Але значна частка дипломатичних документів, особливо якщо вони стосуються важливих питань міжнародного життя, оприлюднюється. 

Іншими формами дипломатичної діяльності держави (окрім дипломатичного листування) є: 

     участь у міжнародних конгресах, конференціях чи нарадах;  

     підготовка та укладання міжнародних договорів та угод, багатосторонніх чи двосторонніх, що регламентують найрізноманітніші питання міждержавних відносин; 

     повсякденне представництво держави за кордоном, здійснюване її посольствами та місіями, і ведення ними політичних та ін. переговорів з дипломатичним відомством країни перебування; 

     участь представників держави в діяльності міжнародних організацій, загальнополітичних та регіональних; 

     висвітлення в пресі позиції уряду з тих чи інших зовнішньополітичних питань, публікація офіційної інформації, офіційне видання міжнародних актів і документів. 

Одна із найважливіших особливостей дипломатичних документів полягає в тому, що вони призначені для сприймання не лише вітчизняного читача, а й зарубіжного, який може дотримуватися інших поглядів на міжнародні справи, звик до інших понять, іншої політичної мови й термінології. 

Більшість текстів документів має таку структуру:

1.     Протокольна формула. 

2.     Смислове ядро. 

3.     Аргументаційна частина.  

4.     Викладення факту (фактів). 

10.6. Запитання і завдання для самоперевірки

1.     Що є обов'язковою умовою діяльності установи?   

2.     Назвіть види спеціалізованого документування.    

3.     Що ви знаєте про використання документів з господарської діяльності?

4.     Яка роль системи обліково-фінансової документації?   

5.   Де застосовуються документи з банківській діяльності?   

6.     Які документи складаються для організації реклами? 

11. УСНЕ ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ

11.1. Види усного ділового мовлення 11.2. Інтонація 11.3. Невербальні засоби спілкування  11.4. Техніка мовлення 11.5. Дикція 11.6. Жанри публічного виступу 11.7. Запитання і завдання для самоперевірки

11.1 Види усного ділового мовлення

Усне ділове мовлення за характером розрізняють монологічне і діалогічне і поділяють на публічне и приватне залежно від обставин, за яких відбувається спілкування. 

За допомогою усного мовлення спілкування відбувається безпосередньо.

Переконливе, пристрасне слово - це важливий засіб організації стосунків між людьми у діловій сфері. Публічні виступи залучають до активного громадського життя, допомагають виявити творчу ініціативу, виховують високу культуру і національну самосвідомість.

Кожен промовець - неповторна індивідуальність, яка виробляється протягом життя в результаті тривалої роботи над собою, над своєю мовою. 

Індивідуальний стиль - поняття складне. Насамперед, на стиль людини значний відбиток накладає її світогляд, який визначає і підхід до тлумачення фактів, і вибір слова, і образні засоби.

В індивідуальному стилі проявляється і характер людини, і уміння знайти контакт із слухачами. Індивідуальний стиль публічного виступу з'являється тоді, коли треба постійно виступати перед аудиторією, та в процесі наполегливої праці над собою.

Отже, успіх публічного виступу значною мірою залежить від наявності або відсутності індивідуального стилю мови.

Та навіть добре вироблений індивідуальний стиль не може замінити ретельної підготовки до кожного виступу. 

Підготовка до виступу має такі стадії: 

     обміркування теми; 

     робота над літературою з даної теми; 

     робота з енциклопедичними та термінологічними словниками, які дають змогу перевірити точність вживання терміну, поновити в пам'яті якісь події, факти;

     робота із тлумачним словником, словником іншомовних слів, словником наголосів, орфоепічним словником;

     складання плану виступу;

     складання тез виступу;

     складання конспекту виступу;

     писемне складання повного тексту виступу.

Метод викладу матеріалу може бути дедуктивним (від загального до часткового) або індуктивним (від часткового до загального). Перевага дедуктивного методу полягає в тому, що вже на початку виступу формулюється головна думка, а потім вона вже аргументується. Якщо тема виступу складна, обсяг матеріалу великий, то доцільно використовувати індуктивний метод, поступово підводячи слухачів до головної думки виступу.

При підготовці до публічного виступу важливо ще й знати тип своєї пам'яті, бо наявність міцної, натренованої пам'яті визначає загальний рівень людини та її здатності до роботи. Слухова пам'ять вимагає прослухувати матеріал, зорова пам'ять - уважного читання, підкреслень у тексті , поміток, моторна пам'ять - виписування того, що треба запам'ятати.

Як і для писемного, так і для усного ділового мовлення важливо доречно вживати різноманітні види текстів за способом викладу інформації: повідомлення, опис, роздум, міркування.

Композиція публічного виступу має такі ж логічні елементи, як і письмовий текст: звернення, вступ, мотивація, інформація, доказ, висновки, заключна частина. Залежно від змісту виступу застосовується прямий або зворотний порядок розташування логічних елементів. При прямому викладі спочатку викладаються обставини та причини, які викликали появу документу чи виступу, а в кінці визначається мета. При зворотному викладі мета викладається на початку, а потім подаються пояснення, наводяться факти.

При публічному виступі контакт із слухачами залежить значною мірою від того, яке враження справить промовець при появі, як він звернеться до аудиторії, як почне свій виступ, наскільки володіє матеріалом, чи має внутрішнє захоплення. Тон, жести, міміка, інтонація, манери, одяг, мова - усе промовляє до слухачів, посилюючи вплив від сказаного, або, навпаки, послаблюючи його.  

В усному мовленні широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, міміка.