- •1.2. Сучасна українська літературна мова
- •1.3. Зміни в українському правописі
- •Перелік слів, правопис яких зазнав змін
- •1.4.Стилі сучасної української літературної мови
- •1.5. Особливості офіційно-ділового стилю мови
- •1.6. Запитання і завдання для самоперевірки
- •2.1. Лексичне значення слова
- •2.2. Однозначні і багатозначні слова
- •Слово d поняття
- •2.3. Пряме і переносне значення слова
- •2.4. Омонімія, синонімія, антонімія, паронімія
- •Синонімія
- •Антонімія
- •Паронімія
- •2.5. Стилістична диференціація слова
- •2.6. Фразеологія
- •2.7. Запитання і завдання для самоперевірки
- •3.3. Запитання і завдання для самоперевірки
- •4.2. Іменник
- •Число іменників
- •Відмінювання іменників.
- •Відмінювання імен та по батькові
- •Віддієслівні іменники
- •Особливості вживання іменників у діловому мовленні
- •4.3. Прикметник
- •Ступені порівняння якісних прикметників
- •Відмінювання прикметників
- •4.4. Числівник
- •Відмінювання числівників
- •Зв'язок числівників з іменниками
- •Особливості вживання числівників у діловому мовленні
- •4.5. Займенник
- •Відмінювання займенників
- •Відмінювання особових займенників та зворотного займенника себе
- •Відмінювання присвійних займенників
- •Відмінювання вказівних займенників
- •Особливості вживання займенників у діловому мовленні
- •4.6. Дієслово
- •Види дієслів
- •Способи дієслів
- •Часи дієслів
- •Дієвідмінювання дієслів майбутнього часу недоконаного виду
- •Перехідні і неперехідні дієслова
- •Стан дієслова
- •Особливості вживання дієслів у діловому мовленні
- •Дієприкметник
- •Дієприслівник
- •4.7. Прислівник
- •4.8. Службові частини мови
- •Особливості вживання службових частин мови у діловому мовленні
- •4.9. Вигук
- •4.10. Запитання і завдання для самоперевірки
- •5. Синтаксичні засоби ділового мовлення
- •5.1. Словосполучення, сполучення слів
- •5.2. Поняття про речення
- •5.3. Просте речення
- •5.4. Поняття про складне речення
- •5.5. Складносурядне речення
- •5.6. Складнопідрядне речення
- •5.7. Безсполучникове складне речення
- •5.8. Складні синтаксичні конструкції
- •5.9. Синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю мови
- •5.10. Запитання і завдання для самоперевірки
- •6. Особливості писемного і усного ділового мовлення
- •6.1.Соціальна функція писемного і усного ділового мовлення
- •6.2. Монологічне і діалогічне ділове мовлення
- •6.3. Особливості усного ділового мовлення
- •6.4. Особливості писемного ділового мовлення
- •7.2. Визначення документу
- •7.3. Класифікація документів за різними ознаками
- •Класифікація документів
- •8.2. Документування з низьким і високим рівнем стандартизації
- •8.3. Реквізити управлінських документів
- •8.4. Вимоги до мови документів
- •8.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •9. Документування в управлінській діяльності
- •9.1. Організаційно-розпорядчі документи 9.2. Довідково-інформаційні документи 9.3. Документування з кадрових питань 9.4. Особисті офіційні документи 9.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •9.1. Організаційно-розпорядчі документи
- •9.2. Довідково-інформаційні документи
- •9.3. Документи з кадрових питань
- •Текст викладається від третьої особи. Документ видається на руки працівникові або надсилається до установи, підприємства, що його вимагали 9.4. Особисті офіційні документи
- •9.5. Запитання і завдання для самоперевірки
- •10. Спеціалізоване документування
- •10.1. Документи з господарської діяльності
- •10.2. Документи з господарсько-претензійної діяльності
- •10.3. Система обліково-фінансової документації
- •10.4. Документи в банківській діяльності
- •10.5. Документація в рекламній та видавничої діяльності
- •11.2. Інтонація
- •11.3. Невербальні засоби спілкування
- •11.4. Техніка мовлення
- •11.5. Дикція
- •11.6. Жанри публічного виступу
- •11.7. Запитання і завдання для самоперевірки
- •12. Культура ділового мовлення
- •12.1. Вимоги до мови документів 12.2. Основні риси культури мови 12.3. Норми сучасної української літературної мови 12.4. Запитання і завдання для самоперевірки
- •12.1. Вимоги до мови документів
- •12.2. Основні риси культури мови
- •12. 3. Норми сучасної української літературної мови
- •12.4. Запитання і завдання для самоперевірки
- •Короткий тлумачний словник термінів справочинства
- •Додаток 2
5.4. Поняття про складне речення
Складне речення - це речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну і інтонаційну єдність.
Складне речення характеризується такими ознаками:
поліпредикативність;
особлива структурна схема;
семантична і інтонаційна цілісність, завершеність.
Поліпредикативність складного речення полягає в тому, що воно складається з двох чи кількох предикативних одиниць, тобто простих речень, поєднаних в єдине ціле. Наприклад: Що для безсмертя народилось, від зброї смертних не помре (Рил.).
Особлива структурна схема складного речення проявляється в тому, що воно в порівнянні з простим має своєрідну структурну організацію, воно будується не із слів і словосполучень, а із простих речень, розташованих у складі складного речення за певною схемою.
Семантична і інтонаційна цілісність, завершеність виявляється у тому, що частини складного речення на відміну від простих речень не є самостійними і не мають семантичної і інтонаційної завершеності, а своїм змістом та інтонаційно зливаються в одне ціле. Предикативні частини, що входять до складного речення, набувають повного семантичного оформлення лише у складі всього речення.
Основними засобами поєднання предикативних частин (простих речень) в єдине структурне ціле є інтонація і сполучникові засоби (сполучники і сполучні слова), співвідношення видо-часових і способових форм дієслів - присудків у різних предикативних частинах складного речення, лексичні елементи, порядок розміщення самих предикативних частин.
Інтонація є універсальним засобом зв'язку предикативних одиниць (простих речень) в єдине ціле, чим є складне речення. Будь-яке складне речення характеризується інтонаційною завершеністю, має інтонацію кінця, у зв'язку з чим саме інтонація виступає як засіб поєднання предикативних частин (простих речень) складного речення в одне ціле. Інтонація кінця зосереджена на кінцевій предикативній частині складного речення. Водночас інтонація служить засобом вираження семантичних відношень між частинами складного речення. Інтонація може бути різних типів: перелічення, протиставлення, зіставлення, зумовленості, з'ясувальності.
Інтонація характерна для всіх типів складних речень, хоч особливо велика її роль як засобу поєднання предикативних частин у безсполучникових речень, в яких частини об'єднуються і одне ціле лише за допомогою інтонації.
Важливим засобом поєднання предикативних одиниць (простих речень) у межах складного речення є сполучні засоби (сполучники, сполучні слова, співвідносні (вказівні) слова).
Сполучники служать засобом поєднання предикативних частин складного речення(простих речень) в одне ціле, а також передають синтаксичні відношення між частинами складного речення. Розрізняють сполучники сурядності і сполучники підрядності. Сполучники сурядності поєднують в одне ціле частини складних речень, виражають єднальні, зіставно-протиставні і розділові відношення в складному реченні. Сполучники підрядності поєднують в одне ціле частини складних речень, виражають часові, умовні, причинові, наслідкові, порівняльні відношення. Сполучні слова пов'язують між собою в одне ціле частини складнопідрядних речень, виявляють синтаксичні відношення між частинами, з'являються одночасно і членами підрядної частини речення. У ролі сполучних слів виступають відносні займенники у різних відмінкових формах (хто, що, який, котрий, чий) і прислівники займенникового походження (як, де коли, куди та ін.).
Сполучники і сполучні слова, приєднуючи підрядну частину до головної, знаходяться у складі підрядної частини речення.
Видо-часові і способові форми дієслів - присудків різних частин складного речення скоординовані і знаходяться у певній залежності. Якщо в одній із частин порушити це співвідношення, то така конструкція або набуде іншого значення, або ж як складне речення стане неможливою.
Лексичні елементи, зокрема займенники, прислівники, спільні другорядні члени речення, нерідко визначають характер синтаксичних відношень і тісніше поєднують в одне ціле предикативні частини складного речення.
Порядок розміщення предикативних частин у складному реченні може бути відносно вільний, при якому частини речення можуть змінювати своє місце, і фіксований, незмінний, при якому кожна частина займає певне, властиве їй місце (наприклад, у з'ясувальних складнопідрядних реченнях).
Залежно від структури складних речень, від засобів поєднання предикативних частин в одне ціле усі складні речення поділяються на дві основні групи:
1) сполучникові складні речення, предикативні частини якого поєднуються за допомогою сполучних засобів та інтонації;
2) безсполучникові складні речення, предикативні частини якого поєднуються за допомогою тільки інтонації.
Сполучникові складні речення залежно від того, за допомогою яких сполучників поєднуються їхні предикативні частини, поділяються на дві структурно-семантичні групи:
1) складносурядні речення, предикативні частини якого поєднуються в одне ціле за допомогою сполучників сурядності та інтонації;
2) складнопідрядні речення, предикативні частини якого поєднуються в одне ціле за допомогою сполучників підрядності, сполучних слів, інтонації.
Семантична відмінність поміж складносурядними і складнопідрядними реченнями полягає в тому, що виражаючи різні граматичні значення, сполучники підрядності і сполучні слова вказують одночасно і на залежність однієї частини речення від іншої, в той час, як сполучники сурядності вказують на відсутність залежності однієї частини речення від іншої.