Судження і речення .Види суджень Кожне судження граматично завжди виражається у формі речення. Судження не може існувати поза реченням. Речення є безпосередньою дійсністю судження, його матеріальною оболонкою. Проте не всяке речення виражає судження. Характерні особливості судження полягають у ствердженні або запереченні чого-небудь про що-небудь. Тому якщо у реченні що-небудь стверджується або заперечується, то воно виражає судження, якщо ж у реченні відсутнє ствердження або заперечення, то таке речення не є судженням. Речення, як відомо, бувають розповідні, питальні і спонукальні. У розповідних реченнях, наприклад, "Суд є орган правосуддя"; "Експерт не є свідок" тощо обов'язково в наявності або ствердження, або заперечення, тому будь-яке розповідне речення є судженням. Це не означає, звичайно, що різниця між судженням і реченням у таких випадках зникає, вона лишається. Судження - категорія логічна, речення - категорія граматична. Судження завжди тричленне: воно має суб'єкт, предикат і зв'язку. Речення не завжди є тричленним: воно може бути й одночленним ("Світає"; "Морозить" тощо), і двочленним ("Дощ іде", "Мир переможе" і т. д.), і многочленним ("Київ є найкрасивіше місто України" тощо). Окрім підмета й присудка, граматичне речення має й другорядні члени: означення, додаток, обставину. Логічна будова суджень інтернаціональна. В основних своїх рисах вона є спільною для найрізноманітніших народів. Будова речення, навпаки, значною мірою національна, вона визначається сукупністю граматичних особливостей, характерних для даної мови, що відрізняє її від інших мов. Так розв'язується питання про співвідношення судження і речення, коли ми розглядаємо судження і розповідне речення. Призначення питальних і спонукальних речень інше, ніж ствердження чи заперечення. Сутність питального речення полягає у постановці запитання, а спонукального речення - у вираженні спонуки. Коли ми ставимо запитання: "Петренко - співучасник?", то в самому запитанні ще немає ні ствердження, ні заперечення, ми не стверджуємо того, що Петренко є співучасником, і не заперечуємо цього, тобто не висловлюємо якогось певного судження про Петренка. Те, на що спрямоване запитання, нам іще не відоме. Отже, коли ми ставимо запитання, наприклад: "Де ти був учора о 10 годині вечора?"; "Хто дав вам цю річ?"; "Де стояв потерпілий?"; "Кому належить ця сокира?" і т. д., то ми ще не висловлюємо суджень. Судженням, тобто думкою, у якій щось стверджується або заперечується, буде тільки відповідь на запитання, а саме: "Учора о 10 годині вечора я був у кіно"; "Цю річ дав мені Петренко"; "Потерпілий стояв біля вікна свого будинку"; "Ця сокира належить Ніколаєву" і т.д. Від запитальних речень слід відрізняти риторичні запитання, такі, наприклад, як "Хто не знає наших депутатів?"; "Кому не дорога пам'ять про свою школу?", стверджувальні думки про те, що "Усі знають наших депутатів"; "Кожному дорога пам'ять про свою школу", які є судженнями. У спонукальних реченнях, наприклад: "Зачиніть двері!"; "Подайте води!"; "Відійдіть!"; "Не чіпайте!"; "Будьте уважні!" тощо, як і у реченнях питальних, теж відсутнє і ствердження, і заперечення. Тому спонукальні речення не є судженнями
Прості судження поділяються на:
1) екзистенціальні (судження існування), в яких виражається сам факт існування предмета, що відображається в думці. Наприклад: «Існує любов». Логічна формула такого судження: А — А;
2) релятивні (судження відношення), в яких роль предмета, що виражає відношення між двома іншими елементами судження, виконують інші поняття. Наприклад: «Петро брат Івана». Логічна формула такого судження: аRв або R(а,в);
3) атрибутивні судження, в яких стверджуються або заперечуються певні властивості, що належать предмету. Наприклад: «Люди є приматами», «Життя не є легкою справою». Логічна формула атрибутивних суджень: S є (не є) Р. Ці судження називаються ще категоричними.
Атрибутивні судження називають загальними, частковими, одиничними залежно від того, чи мова в них йде про весь клас предметів, чи про його частину, чи про один предмет у суб’єкті.
Приклади загальних суджень: «усі українці — слов’яни», «жоден гриб не розмножується насінням». Їх логічна формула: Всі S є (не є) Р. Квантором всезагальності виступає слово «всі». Воно позначається символом «"».
Приклади часткових суджень: «деякі гриби — отруйні», «деякі гриби не є отруйними». Їх логічна формула: деякі S є (не є) Р. Вони можуть бути визначеними і невизначеними. Кванторами визначених суджень виступають терміни: «тільки деякі», «більшість», «меншість», «немало», «не всі», «майже всі», «декілька». Квантором невизначених суджень виступає слово «деякі». Воно позначається символом «$».
Приклади одиничних суджень: «цей студент є (не є) успішним» («це S є (не є) Р»).
Зв’язка атрибутивного судження «є» позначається дефісом (–), зв’язка «не є» позначається хвилястою лінією.
2. Класифікація категоричних суджень Категоричні судження поділяються: за якістю і за кількістю. А так як будь-яке судження має і кількісну та якісну характеристику, їх прийнято ділити ще й по об'єднаної класифікації. 1) Поділ суджень за якістю. За даним критерієм судження бувають: - Позитивні - це судження, що виражають належність предмету певної ознаки (S є Р); - Негативні - це судження, що виражають відсутність у предмета певної ознаки (S не є Р). Стверджувальне і негативне судження розрізняються характером зв'язки, її якістю. Стверджувальна зв'язка («є») вказує на приналежність ознаки предмету. Судження з негативним предикатом, але з ствердній зв'язкою «S є не-Р» розглядається як стверджувальне. 2) Поділ суджень за кількістю. Стверджувати або заперечувати можна про один предмет, про частину предметів деякого класу і про всі предмети класу. Відповідно до цього судження за кількістю діляться на одиничні, приватні і загальні: - Одиничні - це судження, в яких щось стверджується або заперечується про один предмет (Ця картина - зразок мистецтва). Схема: «Це S є Р» або «Це S не є Р»; - Приватні - це судження, в яких щось стверджується або заперечується про частину предметів деякого класу. Приватні судження виражаються в пропозиціях, що мають у своєму складі слова: «деякі», «багато» і ін Схема: «Деякі S суть Р» і «Деякі S не суть Р». В залежності від значення, в якому вживається слово «деякі», розрізняють два види приватних суджень: а) невизначені - слово «деякі» вживається в значенні «Деякі, а може бути, і все»; б) певні - слово «деякі» вживається в значенні «тільки деякі». - Загальні - це судження, в яких щось стверджується або заперечується про всі предмети деякого класу (Усі свідки дали свідчення). Схема: «Всі S суть Р» і «Жодне S не є Р». Загальні судження виражаються в пропозиціях, до складу яких, як правило, входять слова «все» і «ні один». 3) Об'єднана класифікація суджень. Об'єднуючи кількісну та якісну характеристики, судження діляться на: - Общеутвердітельное - це судження, загальне за кількістю і стверджувальне за якістю ("Кожен, який учинив злочин (S), повинен бути підданий справедливому покаранню (Р)». Схема: «Всі S суть Р», де кванторное слово «все» характеризує кількість , стверджувальна зв'язка «суть» - якість судження; - Общеотріцательное - це судження, загальне за кількістю і негативне за якістю («Жоден невинний (S) не повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності (Р)». Схема: «Жодне S не є Р»; - Частноутвердітельное - це судження, приватне за кількістю і стверджувальне за якістю («Деякі вироки суду (S) є обвинувальними (Р)». Схема: «Деякі S суть Р». Кількість суджень характеризує кванторное слово «деякі», якість - стверджувальна зв'язка , виражена словом «суть; - Частноотріцательное - це судження, приватне за кількістю і негативне за якістю («Деякі вироки суду (S) не є обвинувальними (Р)». Схема: «Деякі S не суть Р». Кванторное слово «деякі» вказує на кількість судження, негативна зв'язка «не суть» - на його якість. У логіці прийнято скорочене позначення суджень щодо їх об'єднаної класифікації. Ствердні судження позначаються першими голосними буквами латинського слова affirmo («стверджую»), негативні - двома голосними буквами латинського слова nego («заперечую»). Відповідно до цього судження позначаються наступними буквами: А - общеутвердітельное, Е - общеотріцательное, I - частноутвердітельное, О - частноотріцательное.
3.