- •Тема 1.2 Загальні положення про державу і право
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 2.1 Права, свободи і обов’язки людини і громадянина Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 2.2 Основи адміністративного права і місцевого самоврядування Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 3.1 Загальні засади цивільного права Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 3.2 Основи фінансового права Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 4.1 Шлюбно-сімейні відносини. Права та обов’язки подружжя, а також батьків і дітей Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 5.1 Загальні засади трудового права Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 6.1 Природоресурсне і природоохоронне право Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 7.1 Загальна характеристика Кримінального кодексу України. Кримінальні покарання та відповідальність неповнолітніх Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 8.1 Міжнародні конвенції та угоди Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Список рекомендованої літератури
Запитання для закріплення матеріалу
Назвіть основні екологічні права та обов’язки громадян.
Назвіть основні права та обов’язки природо користувачів.
Тема 7.1 Загальна характеристика Кримінального кодексу України. Кримінальні покарання та відповідальність неповнолітніх Самостійна робота
Співучасть у злочині. Обставини, що виключають злочинність діяння.
Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК). При співучасті об'єднуються кілька осіб і вчиняють злочин спільно і навмисно.
Підставою відповідальності тут є той самий склад злочину, але вчинюваний у співучасті.
Об'єктивні ознаки співучасті виражені у такому формулюванні: «злочин, вчинений кількома (двома або більше) суб'єктами злочину спільно».
З об'єктивної точки зору злочин при цьому вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль і конкретні дії кожного із співучасників можуть розрізнятися, але при цьому злочин — це результат їх спільної діяльності.
Розрізняються такі види співучасників: виконавець (співвиконавець), організатор, підбурювач, пособник (ст. 27 КК).
Виконавцем (співвиконавцем) вважається особа, яка безпосередньо або шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, вчинила конкретний злочин.
Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням (ч. З ст. 27). Крім того, організатором визнається особа, що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Вона може очолювати злочинну групу, керувати об'єднанням із двох або більше груп. Якщо особа фінансує злочинну діяльність організованої групи чи злочинної організації (наприклад, здійснює фінансування охоронців, а також фінансує виробництво або транспортування заборонених предметів — наркотиків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо), вона також визнається організатором.
Підбурювачем вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Способи підбурювання можуть бути різні (умовляння, підкуп, погрози, примус або інші подібні дії, наприклад вказівки, наказ тощо), але їх об'єднує те, що в результаті в інших співучасників виникає бажання, рішучість вчинити злочин. Причому волю підбурюваного ці способи, наприклад, примус чи умовляння не пригнічують.
Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками. Пособником також визнається й та особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.
У кримінальному праві розрізняють просту і складну форми співучасті, під якими розуміють об'єднання співучасників за виконуваними ролями і за стійкістю зв'язків між ними.
За стійкістю зв'язків, а також стійкістю умислу розрізняють вчинення злочину різними злочинними групами:
групою осіб;
групою осіб за попередньою змовою;
організованою групою;
злочинною організацією.
Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили кілька (два або більше) виконавців без попередньої змови. Злочинна діяльність одного виконавця приєднується до діяльності іншого в процесі вчинення злочину без наявності змови між ними. Змова має місце не до початку, а в ході злочину.
Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб має місце тоді-коли його спільно вчинили кілька осіб (дві або більше), які заздалегідь домовилися про спільне його вчинення. Головною тут є попередня змова співучасників на спільне вчинення злочину. Ця змова може відбутися як в процесі вчинення злочину, а може й безпосередньо перед його вчиненням, але до закінчення діяння
Вчинення злочину організованою групою можливо тоді, коли в його готуванні або вчиненні брали участь три і більше осіб, які раніше зорганізувалися у стійке об'єднання саме для вчинення злочину або злочинів. Ця група попри її закритість, об'єднана єдиним планом дій, в якому присутні розподіл функцій, зрозумілість цього плану всіма учасниками групи; для такої групи є характерним організація внутрішньої безпеки (маскування злочинних дій тощо).
На відміну від усіх випадків співучасті вчинення злочину злочинною організацією визнається, якщо він вчинений стійким ієрархічним об'єднанням кількох осіб (три і більше). Члени або структурні об'єднання злочинної організації організовуються для вчинення особливо тяжких або тяжких злочинів. Злочинними організаціями визнаються банди, терористичні організації, воєнізовані або збройні формування. Окрім глибокої конспірації, єдиного плану діянь, розподілу функцій та повноважень для таких груп є характерним забезпечення як внутрішньої, так і зовнішньої безпеки (тобто корупційні зв'язки в органах влади, власні адвокати тощо).
У КК України передбачені заохочувальні норми, що увільняють від відповідальності учасників злочинної організації в разі виходу з неї, добровільного повідомлення органам влади про діяльність злочинної організації, сприяння у викритті злочинців.
Добровільною відмовою вважається остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1. ст. 17). При закінченому злочині добровільної відмови бути не може. Якщо особа відмовилася добровільно від доведення злочину до кінця, то вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише за умови, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ч. 2 ст. 17). Наприклад, готуючись до вчинення вбивства або пограбування, М. викрадає рушницю. У даному разі М. відповідатиме за викрадення рушниці (ст. 185 КК).
Поняття добровільної відмови складається з таких ознак:
а) остаточне припинення особою готування до злочину;
б) відмова від вчинення злочину з волі самої особи;
в) розуміння особою можливості доведення злочину до кінця.
При співучасті, коли діють не одна, а кілька осіб, добровільна відмова опосередкована поведінкою виконавця злочину. Інші співучасники злочину при добровільній відмові виконавця мають відповідати за готування до злочину або замах на злочин.
У своєму житті люди іноді змушені вдаватися до дій, що збігаються зовні зі злочинами (наприклад, із нанесенням тілесних ушкоджень, знищенням майна, службовими зловживаннями тощо). Однак такі дії є цілком правомірними і суспільно корисними (коли життя позбавляють нападника, а знищують майно для усунення небезпеки чи міліціонер правомірно застосовує зброю при затриманні злочинця тощо). Такі дії будуть необхідна оборона чи крайня необхідність, уявна оборона, затримання злочинця, обґрунтований ризик, фізичний чи психічний ризик, виконання законного наказу чи спеціального завдання із запобігання або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації визначають як обставини, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діянь, власне йдеться про виключення злочинності діяння. Тобто виключається сама можливість і підстава криштальної відповідальності. У чинному КК існує окремий розділ за назвою «Обставини, що виключають злочинність діяння». Усі ці обставини мають загальні ознаки. По-перше, це акти вольової поведінки людини у формі дії або бездіяльності, за виключенням заподіяння шкоди в результаті непереборного фізичного примусу, якщо внаслідок примусу особа не могла керувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК).
По-друге, — це подібність об'єктивних ознак вчинку до певного злочину (наприклад, спричинення тяжкого тілесного ушкодження при необхідній обороні збігається з зовнішніми ознаками злочину, передбаченого ст. 121 КК , а вбивство міліціонером злочинця при його затриманні має ознаки перевищення влади тощо). По-третє, це суспільна корисність значених вчинків, яка не є абсолютною. По-четверте, про правомірність таких обставин вказується не тільки в КК, але й в інших законодавчих актах, наприклад, у законах України «Про міліцію», «Про службу безпеки України», «Про оперативно-пошукову діяльність».
Отже обставини, що виключають злочинність діяння, є передбачені чинним кримінальним законом та іншими нормативно-правовими актами зовнішньо подібні із злочинами суспільно корисні та правомірні вчинки, що виключають підставу кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам.
Перевищення меж необхідної оборони (ексцес оборони) свідчить про те, що особа, яка обороняється, перебуваючи у стані необхідної оборони, порушила вимогу про співрозмірність оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається навмисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 і 124 КК. Право на крайню необхідність полягає (згідно зі ст. 39 КК) у заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Право на заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності є субсидіарним (додатковим) правом, і громадянин може скористатися ним лише в тому випадку, якщо в певній обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, останнім засобом усунення небезпеки.
Юридичні ознаки, які характеризують крайню необхідність, такі: мета (усунення небезпеки), об'єкт заподіяння шкоди (шкода заподіюється правоохоронюваним інтересам держави, суспільства або особи. Вважається, що шкоду може бути заподіяно лише інтересам «третіх осіб», тобто підприємствам, установам, організаціям або окремим громадянам, Що не спричиняли небезпеку і зазвичай не пов'язані зі створенням цієї небезпеки), характер дій (за зовнішніми ознаками дії нагадують злочинне посягання. Наприклад, знищення або пошкодження чужого майна підпадає під ознаки закону, передбаченого ст. 194 КК), своєчасність заподіяння шкоди (вона може бути заподіяна лише протягом часу існування стану крайньої необхідності), межі заподіяння шкоди (перевищення Меж крайньої необхідності визнається як заподіяння шкоди більш значної, ніж шкода відвернута, правомірною визнається заподіяна шкода, якщо вона рівнозначна шкоді або є менш значною, ніж відвернена шкода). Перевищення меж крайньої необхідності (ексцес крайньої необхідності).