- •Тема 1.2 Загальні положення про державу і право
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 2.1 Права, свободи і обов’язки людини і громадянина Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 2.2 Основи адміністративного права і місцевого самоврядування Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 3.1 Загальні засади цивільного права Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 3.2 Основи фінансового права Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 4.1 Шлюбно-сімейні відносини. Права та обов’язки подружжя, а також батьків і дітей Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 5.1 Загальні засади трудового права Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 6.1 Природоресурсне і природоохоронне право Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 7.1 Загальна характеристика Кримінального кодексу України. Кримінальні покарання та відповідальність неповнолітніх Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Тема 8.1 Міжнародні конвенції та угоди Самостійна робота
- •Запитання для закріплення матеріалу
- •Список рекомендованої літератури
Запитання для закріплення матеріалу
Що таке адміністративне правопорушення?
Склад адміністративного правопорушення.
Тема 3.1 Загальні засади цивільного права Самостійна робота
Поняття та ознаки юридичної особи. Поняття позовної давності.
Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин
Фізичні особи не є єдиними учасниками цивільних правовідносин. Для більш ефективного здійснення підприємницької або іншого виду діяльності вони можуть створювати певну організацію, яка виступатиме у цивільному обігу як окремий суб'єкт цивільних правовідносин.
Юридична особа — це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80 ЦК). Юридичній особі притаманні такі ознаки: 1) організаційна єдність, тобто юридична особа, за загал ним правилом, це об'єднання осіб, яке становить собою єдине ціле і характеризується певною внутрішньою структурою; 2) майнова відокремленість (юридична особа наділена майном, що належить їй на праві власності або іншому речовому праві і відокремлене від майна її учасників та інших суб'єктів цивільних правовідносин); 3) участь у цивільному обігу під власним найменуванням; 4) здатність нести самостійну майнову відповідальність (за загальним правилом, юридична особа несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями, а її учасники не несуть відповідальності за останніми); 4) здатність бути позивачем і відповідачем у суді; 5) визнання державою факту створення юридичної особи шляхом її державної реєстрації.
Цивільне законодавство встановлює вимоги до суб'єктів цивільних правовідносин не лише стосовно порядку та способів здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов'язків, а й щодо строків їх здійснення.
Під строком розуміється певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ст. 251 ЦК). Строк може визначатися роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Наприклад, це може бути строк дії договору, встановлений в 1 рік, наслідком спливу якого є припинення договору.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. На відміну від строку, термін визначається конкретною календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Наприклад, орендар повинен сплачувати орендну плату 10 числа кожного місяця; фізична особа набуває повної цивільної дієздатності по досягненні 18 років.
Строк та термін можуть визначатися актами цивільного законодавства (наприклад строк дії майнових прав інтелектуальної власності на твір становить 70 років), правочином (строк дії договору, термін виконання обов'язку) або рішенням суду (строки чи терміни виконання боржником обов'язку з відшкодування шкоди, повернення майна тощо).
У юридичній літературі строки поділяються на імперативні та диспозитивні. Імперативними є строки, які встановлені законом і не можуть бути змінені за погодженням сторін (термін досягнення повноліття, строк позовної давності щодо його зменшення, строк прийняття спадщини). Диспозитивними є строки, які можуть встановлюватися та регулюватися за погодженням сторін, або строки, встановлені законом, але можуть змінюватися сторонами, наприклад договірні строки, строк позовної давності в частині його збільшення.
Залежно від правових наслідків, які виникають у разі настання строків чи термінів, вони поділяються на правостворюючі, правозмішоючі т правоприпиняючі.
За можливостями учасників цивільних правовідносин строки поділяються на строки здійснення цивільних прав, строки виконання й вільних обов'язків та строки захисту цивільних прав.
Строки здійснення цивільних прав — це строки, протягом яких суб'єкт може реалізувати належне йому суб'єктивне право. Наприклад, 14-денний строк, протягом якого споживач має право обміняти придбаний товар, якщо він не був у споживанні, збережено його товарний вигляд, споживчі властивості та за наявності доказів придбання товару у цього продавця (ст. 707 ЦК).
Одним із видів строків здійснення цивільних прав є гарантійні строки. Гарантійним є строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг (ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Строки виконання цивільних обов'язків — це строки, протягом яких суб'єкт цивільних правовідносин повинен виконати своє зобов'язання, наприклад сплатити гроші, передати майно, виконати роботу, надати послуги тощо. У більшості випадків такі строки визначаються у договорі між сторонами, якщо інше не передбачено законом.
Строки захисту цивільних прав — це строки, протягом яких суб'єкт цивільних правовідносин може захистити своє порушене право шляхом звернення до суду або інших компетентних державних органів. До строків захисту відносять претензійні строки та строки позовної давності.
Претензійним є строк, протягом якого особа, право якої порушено, може пред'явити до порушника претензію про поновлення її порушеного права. Відповідно до ст. 6 ГПК України підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.
Строк позовної давності — це строк, протягом якого особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права або інтересу (ст. 256 ЦК). Строки позовної давності встановлені з метою забезпечення стабілізації договірних та інших правовідносин, стимулювання сторін до своєчасного реагування на порушення їх прав і захист суб'єктів Цивільних правовідносин від необґрунтованих посягань.
ЦК передбачає загальні і спеціальні строки позовної давності. Загальний строк позовної давності становить 3 роки (ст. 257 ЦК). Спеціальні строки позовної давності становлять: 1)1 рік (для вимог про стягнення неустойки; спростування недостовірної інформації, поміщенні її у засобах масової інформації; розірвання договору дарування; стосовно недоліків проданого товару тощо); 2) 5 років (для вимог про видання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману); 3) 10 років (для вимог про застосування наслідків нікчемного правочину).
Строки позовної давності не можуть бути скорочені сторонами, однак можуть бути збільшені за домовленістю сторін, викладеній у договорі, вчиненому в письмовій формі.
Стаття 268 ЦК передбачає ряд вимог, на які не поширюються строки позовної давності, тобто які можуть бути задоволені незалежно від строку, який сплинув з моменту їх порушення. До них, зокрема, віднесені вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; вимоги вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, тощо.
ЦК встановлює наслідки спливу строків позовної давності. Відповідно до його ст. 267 суд повинен прийняти заяву про захист цивільного права або інтересу до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Підставою для застосування судом строку позовної давності слугує заява сторони у спорі, зроблена до винесення ним рішення. Якщо сторони не знали або не заявили суду про закінчення строку позовної давності, суд приймає заяву до розгляду і не враховує строк позовної давності. Отже, підставою для відмови судом у позові, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є сплив позовної давності. Проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.