Старозавітні апокрифи.

Термін “апокриф” походить від грец. “таємний”, “прихований”. В поганському світі позначались писання, що містили у собі таємні доктрини, містерії. Старозавітні апокрифи, як такі, що претендували на роль книг священних, були відкинуті Церквою. Причина відкинення апокрифів полягала у великому, явному протиріччі з біблійним богослів’ям тих поглядів, які містились у цих книгах. Починаючи з П’ятикнижжя Слово Боже завжди вказувало на можливість для людини вільного вибору свого шляху і відповідальності за свій вибір. Абсолютна напередвизначеність, т.зв. рок долі людини Священному Писанню завжди був цілком чужий. Між тим у апокрифах розвивається думка, що усі події у світі вже заздалегідь наперед визначені. Це породжувало фаталізм і віру в те, що певні “сокровенні знання” дозволяли мудрецям читати скрижалі історії і відкривати для себе майбутні події. Тому в святоотцівській писемності терміном апокрифи позначали писання єретиків, які або приховували свої книги, або видавали їх за таємне Одкровення, дане лише посвяченим. В протестантизмі через однозначно негативну оцінку неканонічної писемності, усі неканонічні книги позначаються цим терміном – Апокрифи.

Перші Старозавітні Апокрифи з’являлись на межі 3, 2 ст. до Р.Х. і продовжували виникати аж до початку ІІ ст. християнської ери. Новозавітні апокрифи почали з’являтись з кінця першого століття християнської ери. Не припинялось їх написання і після встановлення канону.

За формою викладу, за літературним жанром старозавітні апокрифи поділяються на:

Апокаліпсиси (1, 2, 3 кн. Еноха, вознесіння Мойсея, Пророцтва Сивілли, Апокаліпсис Варуха, Апокаліпсис Іллі, Апокаліпсис Авраама);

Мідраши і агади (Книга Ювілеїв або Мале Буття, Книга життя Адама і Єви. Мучеництво пророка Ісаї);

Писання мудреців (Послання Аристея до Філократа, 4-та кн. Макк. або Про володарювання розуму);

Завіти (Завіти 12-ти патріархів, Завіт Авраама);

Псалми (Псалми Соломона).

Апокаліпсиси

Найбільш раннім апокаліпсисом вважається І кн.Еноха, або “ефіопський Енох”. Названа так тому, що була віднайдена у ефіопському перекладі і видана на англійській мові у 1821 році. Книга датується 2, 1 ст. до Р.Х.

Книга Еноха розвиває своєрідну концепцію гріхопадіння виходячи не з розповіді про Адама, а з 6-го розділу книги Буття. Сини Божі, ангели, піддавшись чуттєвій спокусі, прийшли у світ всупереч волі Творця і навчили людей магії і чаклування, за що були заковані і вкинені у безодню (порівн. Юд. 1:14-15).

Автор книги Еноха не вірить у можливість покаяння для нечестивих. Книга викладає у притчах історію Старого Завіту аж до епохи Макк. Саме закінчення повіствування цією епохою дозволяло вченим датувати книгу ІІ ст. до Р.Х.

І кн. Еноха дає найбільш повне уявлення про месіанські очікування юдеїв в т.зв. між завітний період. Використовуться такі терміни, як Син Людський, Обранець, Син Жони. Месіанська ера змальовується як ера тимчасова, після якої наступить кінцеве Богоявлення і праведникам відкриється доступ до дерева життя. Царство Боже змальовується в книзі в термінах хіліазму. Енох вказує, що земля перетвориться в сад і настане казкове земне благополуччя.

ІІ кн. Еноха (книга Таємниць Еноха) описує вознесіння Еноха на небо, де йому відкривають долю світу від гріхопадіння до Потопу. Книга збереглась лише в давньослов’янському перекладі.

ІІІ кн. Еноха – малодосліджений текст, що зберігся в середньовічному лат. перекладі. Був виданий у 1928 р.

Вознесіння Мойсея – апокаліпсис, що дійшов до нас у вигляді фрагменту. В уявленні автора Суд Божий і перемога над дияволом ототожнюється з загибеллю орла Римської імперії, коли один лише Бог зацарює над Ізраїлем. Книга написана в перші роки християнської ери, людиною близькою до зилотів і єссеїв. Збереглась у лат. перекладі.

Апокаліпсис Авраама – аналізує історію старозавітної Церкви, яка начебто була відкрита ще Аврааму. Збереглась в слов’янському перекладі.

Апокаліпсис Іллі – християнська обробка старозавітніх містичних пророцтв. Кінець І - початок ІІ ст. християнської ери.

Пророцтва Сивілли. Поеми, написані від особи язичницької провидиці Сивілли, устами якої автор закликає повернутись до єдиного Бога, викриває ідолопоклонство. Датується межею старозавітньої і християнської ери.

Апокаліпсис Варуха – містить пророцтва про Царство Месії. Його прихід ставиться у тісний зв’язок із суворим дотриманням закону. Датується кінцем І ст. християнської ери.