Позабіблійні аналогії. Пророки-екстатики, професійні пророки.

В Біблії згадуються також “пророки Ваала”. Ми зустрічаємо також описання цілих груп або шкіл пророків (наприклад, в 3Цар. 23:3 згадується 400(!)пророків, до яких звертався Ахав). Тут йдеться про пророків професійних, навчених певним навикам, що переходили з покоління в покоління як ремесло.

В Сирії і Палестині були ознаки появи цілого екстатичного руху, корні якого, очевидно, знаходились за межами цих областей. Ханаанська релігія була лише посередником, через якого цей рух проник до Ізраїлю. Старий Завіт містить згадки про таких екстатиків, подібних до дервишів, які час від часу з’являлись в Ізраїлі. В особливо яскравому описанні безумного екстазу жреців Ваала привертає увагу те, що в своїх закликах до Ваала жреці наносять собі рани, так що врешті не відчувають болі (3Цар. 18:26…). Іноді ці “пророки” були просто придворними посіпаками і підлабузниками (3Цар. 22:13; Іс. 30:10) і в своїх промовах завжди враховували настрої двору.

Пророки Ягве – не професійні, а пророки за покликанням. Пророк Амос говорить:

“Я не пророк і не син пророка; я був пастухом і збирав сикомори. Але Господь узяв мене від овець і сказав мені Господь: “іди пророкуй до народу Мого, Ізраїля” (Ам. 7:15).

Тут під “сином” розуміється “учень”, тобто йдеться про професійне приємство, яке заперечує Амос.

Умовність терміну “пророки-письменники”.

Пророків періоду єдиної монархії і ранньої поділеної монархії інколи називають “неписьменними” пророками. Це означає, що в Біблії немає книги, яка була б повністю написана пророками цього періоду, наприклад, “Книга Іллі”. Тоді як пророки пізнього періоду поділеної монархії називаються “пророками-письменниками”. Однак, ці терміни є досить умовними. Так дві біблійні книги носять ім’я Самуїла і до певної міри складаються з записів цього пророка. В той час, як в книзі пророка Єремії видно, що він був переважно “усним” пророком, а записи його пророцтв були зроблені переважно учнем Варухом (Єрем. 36:4,32). Зі змісту більшості пророчих книг видно, що спочатку це були усні послання, пізніше записані або самими пророками, або їх учнями.

Мова пророків.

Пророки не були безвільними органами Духа Божого. Вони зберігали ясну свідомість, самовизначення і свої характерні індивідуальні особливості у писемному викладі Одкровення. Тому мова пророків має різні ступені досконалості – від простої прозаїчної мови до високих шедеврів ораторського мистецтва і поезії. Амос - пастух, запозичує свої художні образи з простого сільського життя. Даниїл говорить як особа державного складу розуму. За поетичні дарування пророка Єремії біблеїсти називають його “єврейським Шекспіром”. Ранні пророки говорять чистою єврейською мовою. Пізніші, кожен в своїй мірі, користуються халдейським або арамейським діалектом. Особливою вишуканістю і чистотою мови відзначається книга пророка Ісаї, за що його навіть називають “царем пророків”. Багато пророчих промов мають всі особливості єврейської поезії.

Рекомендована література:

1. Мень А., прот. История религии. Вестники Царствия Божия. –М., 1993. –Т.5.

2. Сорокин А., прот. Введение в Священное Писание Ветхого Завета. –К., 2003.

3. Сэнфорд У. Обзор Ветхого Завета. – Одесская богословская семинария, 1998.

4. Рыбинский В. Ветхозаветный профетизм. ТКДА, 1907. –№12.