- •Предмет, метод I завдання курсу
- •1.2. Поняття і завдання дисципліни «Економіка природокористування»
- •1.4. Навколишнє природне середовище як об'єкт пізнання
- •Питання та завдання для обговорення
- •Завдання
- •Відмінності раціонального і нераціонального природокористування
- •Рекомендовані теми рефератів
- •Тема 4 ресурсозбереження й ефективність використання вторинних ресурсів
- •6.2. Роль науково-технічного прогресу (нтп) у ресурсозбереженні
- •6.3. Еколого- економічні пріоритети у вирішенні проблеми відходів
- •Питання та завдання для обговорення
- •Завдання
- •Рекомендовані теми рефератів
- •Тема 5 економічна ефективність природоохоронних заходів
- •7.2. Особливості оцінки економічної ефективності природоохоронних заходів
- •7.3. Класифікація збитків та їх характеристика
- •Елементи додаткових витрат через забруднення навколишнього природного середовища
- •7.4. Механізм формування економічного збитку
- •7.5. Методика розрахунку економічного збитку
- •7.6. Економічна ефективність природоохоронних заходів
- •Питання та завдання для обговорення
- •Завдання
- •Рекомендовані теми рефератів
- •Тема 8 фінансово-економічний механізм природокористування
- •8.1. Механізми реалізації еколого-економічної політики
- •8.2. Економічні інструменти екологічної політики
- •8.3. Плата за забруднення навколишнього природного середовища
- •Нормативи збору, який справляється за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення
- •Питання та завдання для обговорення
- •Завдання
- •Рекомендовані теми рефератів
- •Тема 9 принципи екологічного законодавства україни та економіко-екологічна відповідальність
- •9.1. Історичні аспекти розвитку екологічного законодавства України
- •9.2. Міжнародний досвід екологічного законодавства
- •9.3. Поняття і система екологічного законодавства України
- •Питання та завдання для обговорення
- •Завдання
- •Рекомендовані теми рефератів
6.3. Еколого- економічні пріоритети у вирішенні проблеми відходів
Загальна соціально-економічна оцінка проблеми відходів. Показник соціальної спрямованості виробництва, розрахований як частка обсягу побутових відходів, які щорічно утворюються, відповідно до загального обсягу виробництва відходів, в Україні є гіршим порівняно з США в 4,6 рази, з Великою Британією - в 5,2 рази. Показник небезпеки, що оцінюється за часткою токсичних відходів у загальній кількості вироблених відходів, в Україні вищий порівняно з США в 4,5 рази, з Німеччиною - в 25 разів, з Великою Британією - в 33 рази. У гірничопромислових регіонах, наприклад, у Дніпропетровській області, цей показник ще вищий - у 120 разів порівняно з США або в 180 разів порівняно з найбільш розвиненими країнами Європейського Союзу. У великих містах Дніпропетровської, Донецької, Луганської і Запорізької областей цей показник у розрахунку для особливо небезпечних відходів перевищував 300-560 разів середню величину для країн ЄС. Тільки щорічна величина витрат на утримання накопичених промислових відходів, втрат і збитку від цього за досить обережною оцінкою наближається до $ 10 млрд.
У вирішенні проблеми відходів іде перегляд низки звичних уявлень і концепцій, з чим пов'язано формування нової системи еколого-економічних пріоритетів. Інтенсивному типові розширеного відтворення відповідає перехід на повне, повторне й багаторазове використання сировини, залученої в господарський оборот [2].
Ідея інтенсивного природокористування полягає в технологічно замкнутому кругообігу використання природної речовини. Вторинне ресурсовикорис-тання вимагає розробки науково обгрунтованої програми і державного регулювання в цілому.
Генеральна мета при цьому єдина і полягає у створенні екологічно безпечних, ресурсозберігаючих, мало- і безвідхідних виробництв та територіально-виробничих комплексів різного рівня в межах збалансованих еколого-економічних систем. Довгострокове планування у сфері відходів повинне, таким чином, здійснюватися з огляду на комплексний аналіз проблеми й визначатися двома стратегіями, а саме: стратегією, що базується на перебудові матеріальних потоків (для того, щоб улити відходи в систему ресурсоспоживання) та яка грунтується на мінімізації відходів. Критерієм має бути зіставлення витрат на відповідні заходи з результатами.
Отже, глобальне вирішення проблеми відходів і становлення мало- і безвідхідного виробництва є двоєдиним завданням, що включає:
- розробку й освоєння технологій, які обмежують утворення залишкових продуктів, насамперед технологій повної комплексної переробки;
- розширення використання тих відходів, що утворяться або вже нагромадилися, як шляхом розробки відповідних технологій, так і шляхом перебудови матеріальних балансів і формування на цій основі міжгалузевих територіально-виробничих комплексів із замкнутими сировинними циклами.
За ступенем технологічної готовності, за очікуваними результатами, екологічним ефектом і рівнем витрат, розширення використання відходів як вторинної сировини поряд із знешкодженням і локалізацією стає на даному етапі пріоритетним.
Виявлення системи пріоритетів у вирішенні проблеми відходів - це процес багатофакторного аналізу, складність якого зумовлюється не тільки кількістю факторів, але і їх недостатньою визначеністю в просторі і часі.
До головних критеріїв, що повинні враховуватися при вирішенні проблеми відходів, належать:
- небезпека (токсичність) відходів, зумовлена ступенем їхнього негативного впливу на здоров'я людини і саму біосистему;
- ресурсна цінність, зумовлена дефіцитністю компонентів, що є у відходах, і сприятливою кон'юнктурою;
- ефективність знешкодження відходів або їх безпечної переробки, зумовлена наявністю відповідних технологічних розробок;
- екологічний стан у місцях утворення і складування відходів, зумовлений концентрацією промислового виробництва, його структурою, природними умовами, явищами синергізму тощо.
Відходи слід розглядати не тільки як джерело забруднення навколишнього середовища, але і як вторинну сировину для власного споживання, а також як товарний, ринковий продукт комерційної діяльності.
В усьому світі 55% балансу сировини складає вторинна сировина, а в найбільш розвинутих країнах - до 70%. Тому основний стратегічний напрям у ресурсозбереженні первинної сировини - орієнтація на використання промислових відходів як вторинної сировини з метою ефективного використання багатств природи й зменшення забруднення навколишнього середовища.
Відходи як вторинна сировина - відходи, для утилізації і переробки яких в Україні існують відповідні технології і виробничо-технологічні і/або економічні передумови [3].
Уряд сьогодні вже пропонує ряд економіко-організаційних заходів щодо стимулювання утилізації відходів. Серед них:
- надання податкових і кредитних пільг суб'єктам підприємницької діяльності, які утилізують, зменшують обсяги утворення відходів і впроваджують у виробництво маловідходні технології, а також здають відходи як вторинну сировину та займаються її збиранням і заготівлею . До таких пільг віднесено:
- оподаткування прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів, пріоритетне кредитування, спеціальні державні субсидії на зменшення відсотків за банківські кредити, пов'язані з інвестиціями, які спрямовуються на утилізацію відходів і виготовлення відповідного устаткування;
- фінансування за державним контрактом підприємств, що впроваджують маловідходні технології, обробляють і утилізують відходи:
- фінансування інвестиційних проектів і програм з утилізації відходів та зменшення їх обсягів за рахунок частини коштів від платежів за розміщення відходів;
- надання із державного та місцевих бюджетів дотацій для перевезення відходів (вторинної сировини) чи напівфабрикатів, одержаних із цих відходів;( с.55, 5)
- надання дотацій із фондів охорони навколишнього середовища .
Для становлення, функціонування та розвитку галузі рециклювання потрібне створення фінансового механізму, який би:
1) охоплював усі ланки і стадії процесу рециклювання: від підприємств, які утворюють відходи, займаються їх заготівлею, транспортуванням і переробкою, до підприємств, що використовують вторинні ресурси й реалізують продукцію, виготовлену із вторинної сировини;
2) створював умови для залучення капіталу в цю галузь і забезпечував розширене самовідтворення підприємств;
3) забезпечував однакові умови функціонування й розвитку підприємств усіх форм власності.
У складі такого фінансового механізму пріоритет повинен належати механізмові, який би передбачав звільнення всіх підприємств цієї галузі від сплати податку на додану вартість і податку на прибуток упродовж п'яти років. Загальновідомо, що податок на прибуток і податок на додану вартість мають суто фіскальний характер. Беручи до уваги те, що в навколишньому середовищі накопичено безпрецедентний обсяг промислових і побутових виходів, в інтересах держави і суспільства отримувати від галузі рециклювання не економічні, а екологічні прибутки. До екологічних прибутків можуть бути віднесені збереження мінеральної сировини (нафти, газу, чорних, кольорових і благородних металів) і лісу, очищення та поновлення великих земельних площ, зменшення локальних порушень і забруднення земної поверхні внаслідок діяльності гірничодобувної промисловості.
Ефективним інструментом поводження з відходами є екологічний аудит відходів, мета якого — визначення можливих альтернативних варіантів зниження кількості відходів і рекомендації з вибору найбільш оптимального
Екологічний аудит - комплекс заходів, що включає збір інформації, аналіз економічних та екологічних показників діяльності суб'єктів господарювання, виявлення причин і джерел відхилення реальних показників від прийнятих стандартів і нормативів, розробка альтернативних заходів щодо утилізації, порівняльний аналіз альтернатив і вибір найбільш прийнятої для даного суб'єкта.
Результатом є аудиторський звіт, аудиторський висновок, що надається керівництву для прийняття ними управлінських рішень щодо поліпшення існуючої ситуації і зниження імовірності виникнення інших негативних ситуацій.
Мета екологічного аудиту - зменшення загальної кількості відходів, пропозиція альтернативних шляхів, що запобігають їхньому утворенню, а також способів використання відходів, що не утилізуються як на даному суб'єкті господарювання, так і на інших.
Екологічний аудит передбачає перехід від заходів щодо ліквідації негативних наслідків господарського впливу на природу до заходів превентивного характеру, тобто таких, що попереджують цей негативний вплив. [83,10].